З Богом у серці

img_1811Олександра КОНДРАТОВИЧ,
почесний краєзнавець України, відмінник освіти

“Без Бога ні до порога”, — любили повторювати наші предки і вважали це незаперечною істиною. А може, й нам варто звернутися до духовних надбань минулих поколінь? Торнадо, тайфуни, буревії, повені, пилові бурі, різноманітні природні катаклізми… Може, то матінка Природа карає нас за зневагу до неї? Хто зі старшого покоління не пам’ятає вислову Мічуріна: “Ми не можемо чекати милостей від природи, взяти їх у неї — наше завдання”? Ось і “взяли”. Однак (може, я й помиляюсь) не те, на що сподівалися. Адже природа — це дар Божий, і поводитися з ним необхідно відповідно.
Наші предки жили з Богом у серці. Вірили в магію слова і думки. Ще не так давно мої односельці вітали один одного: “Слава Богу”. — “Навіки слава”. Виходячи з хати, на прощання казали: “Вставайтеся здорові”. — “Йдіте здорові”, — відповідали. Але при цьому не забували додати: “З Богом”. Отже, зичливі господарі вручали гостя Господові, однак і самі залишалися під опікою Царя Небесного. Принцип “Що посієш…” спрацьовував беззастережно. Навіть найпоширеніше колись вітання “Добрий день”. — “Доброго здоров’я” не нагадувало сьогоднішнє: “Добрий день”. — “Добрий…” (скоромовкою чи й байдуже). Якщо попередня форма передбачала взаємну привітність, зичливість, сердечність, то в сьогочасній не відчувається навіть звичайної реакції з боку об’єкта привітання у відповідь — у мене “Добрий”. То й що? Яке тобі до того діло?
Ми весь час поспішаємо. Куди? Туди, куди не запізнимося.
У часи мого дитинства, яке припало на 40-ві—початок 50-х років ХХ століття, сільські жінки не починали розмови, доки не перехрестяться й не промовлять: “Дай Боже, в добру пору сказати, а в лиху помовчати”. Що засвідчувала ця фраза, як не віру в присутність Всевишнього поруч? Він почує і добре слово чи помисел, і недобре. З діда-прадіда в народі жила віра в магію слова, тому й поводилися з ним обережно. Прокльони, намови вважали великим гріхом, вірили: будь-який прокльон повернеться до того, хто кляне. Існувала й низка застережень щодо цього. Наприклад, чуючи “дружні побажання” на свою адресу, спокійно відповідали: “На вас казано”.
Люди своїм єством відчували Бога. Тож неписаною традицією було будь-яке починання чи дію пов’язувати з Господом, точніше, просити його благословення на них. Приступаючи до якоїсь роботи, промовляли: “Дай Боже, в добру пору почати і в добру пору закінчити”. Так, ідучи запрошувати рідних і друзів на весілля, молоді трикратно просили благословення батьків: “Благословіте мене на щасливий шлюб!” Ті так само тричі промовляли у відповідь: “Хай Бог благословить”. І лише за третім разом дозволяли собі додати: “І ми благословляємо на щастя, на здоров’я, на довгий вік та вдалий шлюб. Дай Боже, в добру пору почати і в добру пору закінчити!”
Виходячи з хати, подорожній зазвичай казав: “Я іду з хати: попереду — Божа Мати, янголи — по боках, Господь Бог — у небесах. Боже милостивий, я у Твоїх руках. Господи, помилуй! (тричі)”. Ця коротенька молитва з деякими видозмінами і досі поширена в багатьох населених пунктах Волинського Полісся. Кожен додавав і своє побажання.
Найголовніші польові роботи селянин також пов’язував із Богом, орієнтуючись на ті чи ті релігійні свята. До прикладу, щодо осінньої сівби (мається на увазі жито) існувала низка прислів’їв, якими визначалися найоптимальніші терміни посіву. “Прийшла Пречиста — сівба чиста” — це про господарів, які відсіялись до 21 вересня, Різдва Пресвятої Діви, Другої Пречистої. Не викликало занепокоєння й тижневе спізнення з посівом: “До Чесного Хреста — чесна сівба”, тобто до 27 вересня. Такі терміни забезпечували добре сходження насіння та сприятливі умови для розвитку сходів. Подальше ж зволікання з цією сільськогосподарською роботою суворо засуджувалось. Свято Покрови (14 жовтня) сприймалось як останній, хоч і не дуже сприятливий, термін: “Не посієш до Покрови — не збереш і полови”.
Суворо заборонялося будь-що робити на Благовіщення (7 квітня за н. с.), навіть торкатися в цей день насіння, бо воно може втратити схожість або перекинутися. У багатьох селах навіть пізніше, у день, на який того року припадало свято, не засаджували картоплі, буряків, не засівали моркви, бо плоди будуть твердими, волокнистими, гірчитимуть. У селі Ворокомлі Камінь-Каширського району на Волині люди старшого покоління Благовіщення вважають “навіть роковішим за Великдень”. Цього дня у храмах відправляється благовіщенська служба. Існує вірування: якщо цього не зробити, то й сонце не зійде. У деяких селах навіть зберігся переказ, що якийсь священик на Великдень, коли Світле Господнє Воскресіння збіглося з Благовіщенням, забув про це, то світанок затримався до полудня, аж поки не розпочалася благовіщенська служба. При цьому варто нагадати, що на такий збіг народ покладав великі надії: все, що чиниться в такий рік, обов’язково здійснюється. 1991 рік, коли було проголошено незалежність України, був саме таким. Тож це вселяє надію, що акт про незалежність нашої Батьківщини проголошено назавжди. Уже сама назва свята в уявленні людей мала неабияку магічну силу. Цього дня безплідні жінки йшли до церкви, ревно молилися й просили в Богородиці заступництва перед Богом і  молили послати їм радість материнства. У Столинських Смолярах Любомльського району Волинської області вірять, що навіть згадка про це свято може вберегти людину від напасті. І це вбереже від зустрічі з гадюкою чи іншими плазунами.
Селянин у своїй господарській діяльності мовби рухався від свята до свята, які були для нього своєрідними маяками і надією на сприяння в його праці. І на цій трудовій дорозі найвеличніше сяяло Різдво нашого Спасителя і Відкупителя Ісуса Христа. Усі дії, вчинки, висловлювання батьків, інших членів родини набували магічного значення. Повсюдно відчувалася присутність Бога, Який усе бачить, усе чує і воздасть за ділами та помислами кожного. Облаштування домівки, яка сяяла чистотою, підготовка до Святвечора, накривання стола засвідчували намагання не лише хоч якоюсь мірою відтворити окремі атрибути стаєнки, в якій народився Син Божий, а й висловити свою вдячність Всевишньому за Його милість.
На святочну вечерю, за народними віруваннями, збиралася вся родина — живі й ті, що відійшли за межу. За столом усі рівні, видимі й невидимі, і всіх об’єднує Любов, яку заповідав людям Господь.
Віддаючи любов і шану Богодитяті, чинили також чимало дій, які мали посприяти примноженню добробуту родини: на діжці на покуті стояв ритуальний снопок або мисочка з найдобірнішим житнім зерном, якщо з якихось причин не було підготовлено снопок. То все матеріал для майбутнього засіву, освячений Різдвом та підкріплений надією на майбутній дорідний урожай. Запашна паляниця на столі перед господарем. Вона неторканою пролежить тут усі “три празники” й набуде чудодійної сили. Наступного дня після Водохрещ її розділять на дві частини для споживання членами сім’ї та худобою на добробут і благополуччя в родині та господарюванні. Маючи на оці цю мету, господиня виставить на святочний стіл усі наїдки одразу й нічого не додаватиме пізніше, аби родині до наступної Коляди нічого не бракувало й не довелось чогось докуповувати чи позичати.
Перш ніж сісти до колядного столу, хазяїн закладе до годівниць худоби найкращого сіна, аби і німий язик відчув урочистість свята, хоча в цьому акті науковці вбачають залишкові прояви культу домашніх тварин. Завершивши цю відповідальну місію, підійде до вікна, постукає та спитає: “Жінко, а де сіятимемо льон?” — “А де посіємо, хай там Бог родить”, — скаже дружина у відповідь. Не забудемо: льон колись був надзвичайно цінною сировиною, адже основним одягом був домотканий, виготовлений з лляного або конопляного полотна. Тож конче слід було заручитися Божою підтримкою для отримання в майбутньому доброго врожаю. І цей коротенький діалог — то не засіб планування посіву довгунця, а молитва-прохання.
Цього вечора хлібороб пильно спостерігав за небом. Високе, чисте, усіяне міріадами зірок віщувало гарний урожай зернових: вірилось-бо — “Скільки в небі зірочок, // Стільки в полі копичок”. Додавали впевненості й колядники, які, віншуючи хліборобську родину з народженням Богодитяти, пророкували успіх на селянській ниві. Дуже прикметною в цьому плані є давня колядка, у якій виголошується урочистий славень:
Радуйся! Ой радуйся, земле,
Син Божий народився!
І це святе народження принесе справжній добробут. Виросте на полі “жито густоє, колосистоє” і в такій кількості, що, аби його зібрати, доведеться найняти “женців все молодейких” та “накувати серпів все золотейких”. І звозитимуть збіжжя не звичайні воли, а “сиві соколи”, і виростуть на полі не якісь там убогі копи, а “стога на штири рога”, і буде намолочено: “із колосочка — жита мисочка”, а “із снопочка — жита бочечка”.
Народження Сина Господнього несе щирим вірникам не лише радість, а й добробут. Варто тільки про це пам’ятати і вірити.
Народ вірив у животворчу силу Божої благодаті, володів знан­нями, що слід чинити у тих чи тих випадках, до кого слід звертатися. Найперше, то була молитва до Отця Небесного, до Спасителя, до Матері Божої. Люди наділяли магічною силою окремі предмети, пов’язані з християнською вірою. Особливим ореолом і до нашого часу оточена плащаниця Ісу­са Христа. Навіть сам доторк до неї нерідко зцілював хворих.
На подяку Господові за Його високу жертву край доріг поблизу перехресть селяни ставили високі хрести — фігури. Їх споруджували громадою, але нерідко — й окремі господарі. Ці пам’ятники наділялися великою магічною силою. Люди вірили, що вони вбережуть село і селян від різних напастей. Бездітні жінки, матері хворих дітей вишивали невеличкі рушнички, шили фартушки, оздоблювали їх вишивкою і до схід сонця, найчастіше напередодні свят, пов’язували їх на хресті й просили Господа змилуватися й послати першим щастя материнства, другим — видужання їхнім діткам.
Віруючі люди жили в гармонії з Богом, відчували його присутність поруч, пояснюючи окремі явища, прояви поведінки дорослих або дітей Божим промислом: наприклад, людина уникла явної небезпеки, бо на те була воля Господня, або немовлятко усміхається вві сні — це ознака того, що його забавляє Янгол. Через це свої дії звіряли з Богом, відчуваючи на собі Його погляд, прагнули своїми вчинками бути гідними уваги Господа, Богородиці. Ще на моїй пам’яті звичай, коли матері, ладнаючи дітей до сну, просили старшеньких доньок: “Доцю, підмети хату, бо вночі Мати Божа навідує людські оселі. Може зайти й до нас”. Найімовірніше, потреби в підмітанні не було, але цим нагадуванням ненька мовби закликала Матір Божу до своїх діток, а їх самих по молитві засинати з думкою, що саме цієї ночі Пресвята Діва завітає до їхньої хати та належно поцінує їхні старання. Тож необхідно добре підготувати і домівку, і свою душу.
Атеїстична пропаганда не вбила і в нас звички звіряти всі свої дії, вчинки з Богом, вірячи, що Він поруч, почує й відгукнеться на щире прохання. Варто тільки потрапити в якесь загрозливе становище, як мимоволі зривається з уст: “Господи, помилуй!” Господь пильнує за кожною людиною, її поведінкою, приходить на допомогу або й карає.
У нашій родині досі живе спомин часів Першої світової війни. Батька як працівника охорони станції Брест відрядили на якусь невеличку станцію на Полтавщині. Там довелося похоронити маленького сина. Мама тяжко захворіла, дуже страждала, марила, і всі вже чекали найгіршого. Господиня дому, дивлячись на ці страждання, вирішила поїхати до церкви та подати грамотку за мамине здоров’я.
І сталося того дня диво: ненька раптом крізь сон чи в маренні побачила, як від її узголів’я справа вийшов ошатний сивоголовий старець, пройшов уздовж ліжка і зупинився в ногах, співчутливо подивився на хвору, підняв праву руку, благословив і розтанув у повітрі. Все довкруж наповнилось якимсь незвичайним світлом, маму ніби хтось підняв на крила, стало легко і тепло, після чого поринула в забуття. Прокинулась від того, що зник біль. Коли пізніше зіставили всі події, то виявилося, що мамине видіння  збіглося з часом молитви в храмі за її здоров’я. Неньку до самої смерті не покидало переконання, що то Сам Господь Бог почув молитву священика та зглянувся над нею і вирвав із лабет смерті.
Бог бачить наші діла,  добрі й неправедні, та воздає за заслугами. Пам’ятаймо про це.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment