Прописаний у сховищі старожитностей

До 150-річчя від дня народження відомого волинського дослідника історії Ореста Фотинського

На одній із краєзнавчих конференцій почув таке порівняння: як із джерела люд черпає цілющу воду, так із Волинського єпархіального давньосховища, заснованого наприкінці ХІХ століття, історія почерпнула стільки живильної сили, що й досі допомагає втамовувати “спрагу” на нашу сиву минувшину. Влучне порівняння. А ось ініціатором і натхненником згаданого давньосховища був Орест Фотинський, священик, науковець, письменник, людина надзвичайної дослідницької енергії. Його життєвий шлях розпочався у селі Батьків Радивилівського району на Рівненщині 23 грудня 1862 року.
Євген ЦИМБАЛЮК,
Рівненська обл.

Від батька до сина,
від Батькова — до України
Батько Ореста Фотинського — священик Преображенської церкви, яку в селі Батьків збудували 1745 року. Перейняв він парафію від о. Варфоломія (Гордасевича). А на додаток до парафії і настанову священика — берегти й примножувати церковну книжність (ішлося про низку рідкісних видань, які о. Варфоломію дісталися від попередника Михайла Боруцького).
Авксентій Фотинський не зрадив цій традиції, бо й надалі храм був справжнім центром культурно-духовного життя — аж до 1920 року, коли більшовики його зруйнували. Продовжив батькову справу Орест Фотинський, який робив перепис усього наявного церковного майна.
Освіту Орест Фотинський здобував у Кременецькому духовному училищі, Волинській духовній православній семінарії, Київській духовній академії. Готувався до священицької місії. Натомість обрав інший шлях — викладацький (викладав історію в училищах, гімназіях і Волинському народному університеті, був професором Житомирського інституту народної освіти) та чиновницький (очолював відділ охорони пам’яток старовини і мистецтва Волинської губернії). Він входив до Товариства дослідників Волині, збирав краєзнавчі матеріали, писав наукові праці, чимало з яких увійшли до “Трудов Общества исследователей Волыни”. Найголовніші його історичні дослідження: “Дорогобуж Волынский”, “Очерки из истории быта монастырских крестьян на Волыни в XVII—XVIII вв.”, “Побратимство и чин братотворения в Юго-Западной Руси”, “О происхождении южно-русского козачества”. Остання з названих праць — фундаментальна в творчому доробку історика і за величиною, і за глибиною проникнення у витоки українського козацтва та української державності — аж у часи Київської Русі.

Автограф гетьмана Богдана Хмельницького — з особистої колекції
Попри багатогранний прояв таланту Ореста Фотинського його найбільшим життєвим здобутком вважають втілення ідеї щодо створення сховища, де б зберігалися цінні для суспільства раритети й реліквії. Назбиравши чимало старовинних речей (зокрема стародавніх рукописів, предметів культу, давніх музичних інструментів), краєзнавець не мав де їх зберігати. Тримав у закутку і розумів, що таким чином цінності ні йому, ні іншим дослідникам минувшини користі не приносять.
Своєю ідеєю щодо сховища Орест Фотинський поділився з архієпископом Волинським і Житомирським Модестом, і знайшов у його особі активного соратника. Клопотання владики Модеста про створення закладу, де б зберігалися від подальшого псування і втрати цінні старовинні речі історичного та богослужбового призначення, які не мали належних умов для зберігання у храмах Волинської єпархії, підтримали церковні ієрархи.
Уже в перший день офіційного відкриття Волинського єпархіального давньосховища (15 травня 1893 року в Житомирі) до його фондів надійшло чимало цікавих і цінних старожитностей: рукописні книги Октоїх, Євангеліє (1636 р.), а також низка видань Острозької друкарні, колекції археологічних знахідок, автографи відомих особистостей. Серед них був і гетьмана України Богдана Хмельницького з особистої колекції Фотинського. Надалі давньосховище під керівництвом Ореста Фотинського не тільки  збільшувалося, а й стало центром духовно-просвітницького життя. Спочатку воно містилося у пристосованій будівлі на архієрейському подвір’ї, а за рік після відкриття почалося спорудження будинку під музей і бібліотеку на ділянці, що належала Преображенському кафедральному собору.

Пам’ять про Фотинського — у вцілілих експонатах
Згодом при давньосховищі відкрили велику бібліотеку, створили Волинське церковно-археологічне товариство, одним із напрямків діяльності якого стало видання “Волинського історико-археологічного збірника”. Тут науковці займалися дослідницькою роботою, зокрема в царині церковної історії та краєзнавства. Тут відбувалися конференції, читали лекції, організовували творчі зустрічі. І до всіх цих заходів і проектів мав стосунок Орест Фотинський.
Прикметно, що 1899 року Фотинський став делегатом ХІ Архео­логічного з’їзду від Волинського церковно-археологічного товариства. Під час роботи з’їзду він організував виставку волинських старожитностей, виступив із науковими доповідями, був секретарем відділення історико-географічних і етнографічних старожитностей.
Ще одна заслуга Фотинського — 1911 року Волинське єпархіальне давньосховище поповнилися експонатами Володимир-Волинської колекції (понад 100 рукописів і 500 стародруків) і стало одним із найбагатших музейних закладів України.
Так музей українських і зокрема волинських старожитностей проіснував до 1915 року. Під час Першої світової війни частину його колекцій вивезли і вона увійшла до складу Харківського музею українського мистецтва. А на початку Другої світової війни, коли Фотинський уже помер, багато матеріалів давньосховища зникло безвісти. Уціліла лише незначна частина експонатів. Нині вони перебувають у Харківському історичному й Житомирському краєзнавчому музеях.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment