Розмовляючи серцем

Богдан ЗАЛІЗНЯК

Нещодавно у Львові відбулися дві акції: 10 грудня у Львівському національному університеті ім.
І. Франка вечір пам’яті письменниці, громадсько-політичної діячки, науковця Ірини Калинець, і відкриття 13 грудня меморіальної дошки (скульптор Любомир Яремчук, архітектор Василь Каменщик) Ярославу Дашкевичу (1926—2010), видатному історику, сходознавцеві, археологу, громадському діячеві, по вулиці Винниченка, 24, у будинку, де Ярослав Романович працював понад 20 років, зокрема і як керівник Львівського відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України.
Єднає ці непересічні особистості несхитна відданість українській нації, за що й отримали “нагороду” — змушені були пройти пересильні в’язниці та виправно-трудові табори радянського режиму.
“Ірина Калинець, ця сильна духом жінка, належала до когорти нескорених. Вона говорила правду і в 60-ті, і в 70-ті, і у 80-ті роки, за що й була засуджена совєцьким режимом. І в час української незалежності говорила правду”. Аудиторія актової зали ЛНУ імені Івана Франка зустріла ці слова ректора Університету професора Івана Вакарчука палкими оплесками. Ірина Онуфріївна була професором кафедри української літератури ім. академіка Михайла Возняка ЛНУ імені Івана Франка, вона любила своїх студентів, вірила, що саме українська молодь будуватиме незалежну, соборну державу. “Говорити про Ірину Калинець, — звернувся до присутніх доктор філологічних наук Любомир Сеник, — це означає сьогодні говорити серцем. Бо ця людина справді віддала все, що було в неї, для України, для рідного народу, для майбутнього”.
Восьмитомне видання творів Ірини Калинець презентував на вечорі, за допомогою телеекрана, Ігор Калинець, який разом із пані Іриною зазнав усіх “переваг” радянського способу життя. В аудиторії звучала поезія мужньої жінки, яка 1998 року була удостоєна звання “Героїня світу”. Присутні захоплено вітали виступ капели “Трембіта” (диригент — Микола Кулик).
Ірина Онуфріївна — філолог-славіст за фахом, була співредактором самвидавчого журналу “Євшан-зілля” (1988—1990). Вона — один із організаторів “Меморіалу”, РУХу, активіст духовно-релігійного відродження, депутат Верховної Ради України першого демократичного скликання, автор кількох поетичних збірок, детективно-історичного роману, а також наукових праць: “Загадки хрещення України-Русі”, “Студії над “Словом о полку Ігоревім”, “Епоха гунів та її передісторія”, “Життя Феодосія Печерського”.
Вступну статтю до праці “Епоха гунів та її передісторія” написав Ярослав Дашкевич, професор, доктор історичних наук, керівник (на 2007 рік) Львівського відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, який відійшов від нас у лютому 2010 року. Ярослав Романович — видатний український історик (автор понад двох тисяч праць), який повернув із забуття для наших сучасників постаті відомих українських політичних і військових діячів, аналізував стосунки України з її найближчими сусідами, історію вірменських колоній в Україні, був сумлінням української нації. Він походить зі славного українського роду. Його мати — Олена Степанів, визначний український учений-географ, хорунжа Українського Січового Стрілецтва та Української галицької армії, а батько — Роман Дашкевич — генерал-хорунжий армії УНР. Спочатку чекісти арештували його, прийшовши за молодим науковцем до бібліотеки з пістолетом у руках, а потім — і маму, за звинуваченням в українському буржуазному націоналізмі. Обоє, — як зазначав у нашій з ним розмові 2007 року Ярослав Романович, —  були під слідством, яке вела спеціально утворена в складі слідчого відділу Львівського управління МДБ група у справі Головного проводу ОУН.
Після в’язниці й таборів його не раз звільняли з роботи. Але Я. Дашкевич вистояв, не зневірився, зберігаючи в собі ту силу українськості, яку успадкував від батьків.
Від 1995 року викладав на кафедрі давньої історії України ЛНУ ім. І. Франка, а 1998-го, отримавши звання професора, очолив новостворену кафедру сходознавства, поєднуючи викладання в університеті з працею в Інституті археографії та джерелознавства (Львівське відділення).
Меморіальну дошку на пошану Ярослава Дашкевича, одного з найвидатніших і найдостойніших істориків України, було встановлено, як про це повідомив керівник Львівського відділення Інституту української археографії та джерелознавства НАН України доктор історичних наук Мирон Капраль (ведучий акції), з ініціативи львівського історика Ярослава Ляльки. “Академічна спільнота ЛНУ ім. І. Франка, — сказав у своєму слові ректор ЛНУ ім. І. Франка професор Іван Вакарчук, — пишається тим, що кафедра, на якій працював Ярослав Романович, нині носить його ім’я”. “Треба читати Ярослава Дашкевича, — підтримав Івана Олександровича Степан Гелей, проректор Львівської комерційної академії. — А ще, окрім цієї пам’ятної дошки, будуть у Львові і вулиця його імені, і пам’ятник”.
Читаємо наукові дослідження Ярослава Дашкевича і книги Ірини Калинець. Зокрема книгу нарисів Ярослава Дашкевича “Постаті” — нариси про діячів історії, політики, культури (Львів, Піраміда, 2007). Саме Ірина український громадянин позбавлений права захистити свої права в судовому порядку. Онуфріївна якось запитала мене: “А чому б вам не зробити інтерв’ю з Ярославом Романовичем?” Я погодився. Але перед тим, як іти на розмову з істориком, — з ручкою в руках перечитав видання цих “Постатей”, у яких ішлося про короля Данила Романовича, князя Лева Даниловича, Богдана Хмельницького, Івана Мазепу, Михайла Драгоманова, Михайла Грушевського, В’ячеслава Липинського, Івана Крип’якевича, Дмитра Донцова, Євгена Коновальця, Андрея Шептицького, Гавриїла Костельника, Даніеля Бовуа, Омеляна Пріцака… У підсумку це було навіть не інтерв’ю, а багатосторінкова розмова, яку найповніше подано в журналі Олега Романчука “Універсум” (№ 1—2, січень-лютий 2008).
А ось уривок інтерв’ю з Іриною Калинець: “Я сказала працівникам українського СБУ: не дайте себе принизити. Не має також права СБУ ставати на бік однієї партії — вона зобов’язана служити Україні. А це, на жаль, не виконується”; “Треба припинити бавитися в дрібничкові партії. Скажімо, Партія регіонів сконсолідувалась з партії хижаків. Тому й підпорядкувала собі СБУ, що змушує ректорів до стукацтва, переслідує студентів, науковців, працівників фондів. І табачництво в усій своїй красі показує, куди нас ведуть. У яму, у темряву, у зону”.
Отож і для Ірини Калинець, і для Ярослава Дашкевича важливим було ніколи не піддаватися зовнішнім впливам, дбати про свою націю, про свою країну, свою державу. Всюди і повсякчас виявляти активну громадянську позицію. Вони для нас зразок Ученого (Творця) і Громадянина.
Вічна їм пам’ять!

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment