Чи витримає опозиція і народ?

Володимир ФЕРЕНЦ,
м. Івано-Франківськ

Те, як неадекватно і злобно реагують нардепи від більшості на цілком логічну з позиції Конституції вимогу шанувати державну мову, свідчить про вкрай поганий стан політичної влади і суспільства, яке це терпить. Подібні демарші й заяви немислимі в будь-якій державі світу. Проте ця ганьба знову лягла на наші голови, бо довгий час незаконне застосування російської мови замість державної стало звичкою багатьох політиків, урядовців і публічних осіб. А все тому, що політики, які називали себе демократами й народниками, зробили такий собі вимушений компроміс — мовляв, вони ігнорують державну мову, а ми протестуємо і цим демонструємо народові, що нібито боремося проти порушення 10-ї статті Конституції.
Що ж насправді відбулося у цьому парламенті? Свободівці нагадали про обов’язок депутата дотримуватися присяги, тобто шанувати Конституцію, послуговуючись у стінах парламенту винятково державною мовою. Регіонали не дослухалися до порад і пообіцяли стовідсотково говорити лише російською назло опозиції і вочевидь, більшості громадян. Нещодавно нардеп Тигіпко назвав ситуацію, що склалася, спробою силової українізації, яка не пройде, бо ніколи не була ефективною. Вступаючи в полеміку, голова свободівців уже не вимагав, а просив нардепів говорити державною в парламенті, а поза парламентом чи з виборцями — як заманеться. А насправді ж проблема не в мові. Її вирішення неможливе шляхом погроз, ультиматумів, умовлянь чи компромісів. Згідно з 10-ю статтею Конституції і відомого роз’яснення Конституційним Судом, державна мова є обов’язковою для публічного застосування. А народний депутат і політик особа публічна. Не буває нардепів українськомовних, російськомовних, заангажованих мовно, культурно чи релігійно. Конституція і Закон не розрізняють їх за мовою і не прив’язують до регіону обрання. Регіони мають обласних і районних депутатів. А відмовки про те, що з поваги до виборців треба говорити місцевою говіркою, вже не проходять.
Якщо поглянути на цей конфлікт із позиції Закону, то можна зробити невтішні висновки. Небажання нардепа шанувати державну мову не тільки в стінах парламенту, а й перед ЗМІ і під час зустрічей із виборцями незалежно від регіону обрання створює потужний державоруйнівний конфлікт. Адже йдеться не про звичайну статтю Конституції, а 10-ту статтю, яка входить в Основні положення. Саме ці положення визначають основи конституційного ладу держави, порушувати і чіпати які не дозволено нікому, навіть нардепові. Отже, незаконне ігнорування державної мови прямо працює проти конституційного ладу держави, тобто проти суспільства й громадян. Мотивація депутатської російськомовності пошаною лише до виборців регіону автоматично ображає решту громадян. До того ж — оголошення вимоги шанувати державну мову силовою українізацією свідчить про небажання послуговуватися мовою більшості населення без жодного мотиву, тобто з якоїсь примхи. Мотив незнання публічною особою державної мови може бути тільки один — нездатність її вивчити. Небажання не приймається, інакше це дуже схоже на неприязнь на мовно-етнічному ґрунті, що провокує міжнаціональну ворожнечу.
То чого домагаються нардепи, які не бажають знати і застосовувати державну мову? Чи варто жаліти їх за цю нелогічну, дитячу примху? Чи варто вмовляти, заплющуючи очі на те, що народні депутати, як публічні особи найвищого рівня, повинні говорити винятково державною мовою не тільки в парламенті, а й скрізь за стінами приватної квартири. Обов’язок нардепа і навіть простого громадянина не тільки публічно застосовувати державну мову, а й вимагати цього від інших громадян держави. Правда, дехто вже двадцять років удає, ніби це не так, швидше навпаки. Тому, як сказала б Марія Матіос, — майже ніколи не є навпаки, а Ліна Костенко назвала б це неоцинізмом. Звісно, опозиція може вчергове не витримати та обмежитися вмовляннями нардепів говорити державною хоч у стінах парламенту. Вона може звести все до флеш-мобу, традиційно здатись, назвавши це компромісом. Але ж не буває компромісів на Конституції! Тому для регіоналів вихід один — референдум у руки! Схоже на те, що процес підготовки референдуму про конституцію інакшої держави вже давно почався. Він буде не про Митний союз, не про пенсії, а про те, як змінити державу, аби була з “язиком” і без букви “ї” у назві. Так зручніше для олігархічного інтернаціоналу світу почуватися в Україні господарями.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment