Різдвяне послання Блаженнішого Святослава до вірних Української Греко-Католицької Церкви

“…в ньому бо ті, що звіздам служили, від звізди навчилися поклонятися Тобі — Сонцю правди, і пізнавати Тебе — Схід з висоти…”
Тропар Різдва

Високопреосвященним і Преосвященним Архієпископам та Митрополитам, боголюбивим єпископам, всечесному духовенству, преподобному монашеству, возлюбленим братам і сестрам, в Україні та на поселеннях у світі сущим
Дорогі в Христі!

У цей святковий і радісний день Різдва Христового засилаю всім вам найщиріші вітання з нагоди цього великого празника християнської віри. Різдво — це день, коли вічний і невидимий Бог зволив увійти в людське життя як новонароджене Дитя. Різдво — це час, коли могутній і незбагненний Уседержитель, котрий тримає у своїх руках життя і долю всього, що існує, Сам зволив віддати себе людині, покластися в обійми своєї дівственної Матері та шукати захисту в Її обручника Йосифа. Різдво — це святкова хвилина, коли самотня сучасна людина відчуває трепет невимовної Божої близькості й уваги до себе, коли небо і земля, янголи й люди, небесні світила та земні звірята збираються в єдину родину довкола вифлеємських ясел, в яких сьогодні спочиває новонароджений Цар віків, та радісно співають: “Славімо Його!”
…в ньому бо ті, що звіздам служили…
Багато різних доріг ведуть сьогодні до убогої стаєнки у Вифлеємі Юдейському та сходяться перед таїнственними яслами, на яких спочиває новонароджений Христос-Господь. Про одну таку подорож, її початок, непросту дорогу і вінець розповідає нам сьогодні євангеліст Матей. Ідеться про мудреців зі Сходу, ведених зорею. Коротка згадка про цих людей приховує в собі глибоку дійсність. Ці дивні подорожні, яких звемо також східними царями чи волхвами, що згідно з церковним переданням називалися Каспер, Мельхіор і Бальтазар, правдоподібно, були вавилонськими астрономами, високоосвіченими людьми свого часу. Спостерігаючи за рухом небесних світил та вивчаючи довколишній світ, вони дійшли висновку, що Всесвіт не є сумішшю випадковостей, навіть більше: усе, що існує, має якусь мету, до чогось прямує, на Когось очікує. Зрушені науковим пошуком, урешті-решт ці східні царі пішли за зорею, щоб дізнатися, куди вона прямує і де є Той, на кого чекає Всесвіт. Мудреці є уособленням людства, яке, основуючись на здатності людського розуму пізнати Істину, щиро її шукають, — того людства, яке має знання, але не має розуміння всього того, про що знає.
Дивним був шлях волхвів до Істини — до пізнання правдивого Бога: Творця і Спасителя світу. Дорогою вони, напевно, вступали до не одного земного правителя, зокрема й до царя Ірода, проходячи його володіння. Лише прибувши за зорею до Вифлеєма, знайшовши того Єдиного, до якого прямують і кому поклоняються і небесні світила, і земні істоти, вони у Христі-Ісусі збагнули зміст усього, що існує, зрозуміли сенс своєї подорожі: від служіння зорям прийшли до служіння Богові. “Господь наш Ісус Христос, — навчає св. Іриней, — Він є Словом Божим, який у повноті часів став людиною між людьми, щоб поєднати мету із їхнім початком, тобто людину з Богом” (Проти єресей 4, 20, 4-5). Будучи приведені до віри в єдиного Бога самою зорею, вони поклонилися убогому Дитятку. Саме в цьому Маляті очима віри вони побачили всемогутнього Царя віків, склавши Йому в дарі золото; саме в Ньому впізнали незбагненного і вічного Бога-Творця, піднісши Йому ладан; саме в Ньому знайшли воплоченого Спасителя-Месію, Сина Божого, від віків помазаного Святим Духом, жертвуючи Йому дорогоцінне пахуче миро.
…від звізди навчилися поклонятися Тобі — Сонцю правди…
У день Різдва Христового кожна віруюча людина спішить до вифлеємського вертепу, щоб побачити в яслах на сіні маленького Ісусика та віддати Йому поклін і славу як своєму Богові та Спасителеві. Для того, щоб гідно пережити цей празник, кожен із нас покликаний віднайти свою дорогу до Бога, який прийшов до людини в людському тілі. До цієї особистої дороги віри кличуть нас сьогодні небесні янгольські хори, що благовістують цю велику радість світові співаючи: “Слава во вишніх Богу, і на землі мир в людях благовоління!” Вифлеємська зірниця запрошує нас стати поруч із мудрецями, що йдуть із дарами, та з вірою особисто зустріти Христа-Господа, який видимо присутній між нами.
Це Різдво ми святкуємо в році, який Христова Церква проголосила Роком віри, який збігається із ювілеєм 1025-ліття Хрещення Руси-України, що його ми разом відзначатимемо всецерковною прощею на березі давнього Дніпра при Патріаршому соборі в Києві 18 серпня 2013 року. Мета цієї нашої спільної подорожі — відновити в українському народі дар Христової віри, яка була впродовж століть для нас силою і мудрістю, що допомогла нам не тільки піднятися на вершину культурних і загальнолюдських надбань, котрі лягли в основу християнської цивілізації на Сході Європи, а й не дала втратити з очей єдине Сонце правди — Христа-Господа, перед яким меркнуть і небесні світила, і земні володарі, що не навчилися Йому поклонятися. Христова віра є тим безцінним скарбом, за допомогою якого ми, подібно до євангельських мудреців, сьогодні можемо розпізнати у цій новонародженій Дитині нашого Царя, Творця і Спасителя, не втратити істинного змісту Різдва, а навпаки збагнути мету всього, що існує: правду про наше минуле, значення нашого сьогодення та шлях у майбутнє.
Різдво — особливе родинне свято. Наш Бог і Спаситель забажав покласти себе, як мале Дитя, в руки сім’ї: чоловіка і жінки, Йосифа та Пречистої Діви Марії.
Святіший Отець Венедикт XVI, закликаючи сьогодні вірних Христової Церкви особливо дбати про передавання віри новим поколінням, ділитися своєю вірою з ближніми, покладає найбільшу надію на християнську родину. Адже сім’я, як домашня Церква, завжди була тим осердям, у якому від початків християнства передавалася віра в Бога від батьків до дітей. Нині її завдання не змінилося: Господь вкладає в руки родини віру Церкви, закликає батьків передавати своїм дітям власну віру в Бога, виховувати їх на добрих християн. На жаль, у сучасному світі не бракує ворогів, які намагаються знищити традиційну родину, а найголовніше — убити осердя передавання віри в нашому народі, подібно до вбивства вифлеємських дітей. Просімо сьогодні у новонародженого Спасителя, щоб кожен батько, на взірець св. Обручника Йосифа, захищав свою сім’ю, чував над збереженням у ній дару Христової віри, а мати особливо дбала про християнське виховання свої дітей.
…пізнавати Тебе — Схід з висоти…
Історичні обставини народження Ісуса Христа, можливо, належали до найважчих в історії старозавітного Божого народу. Хоча Ізраїль і потрапив до єдиного римського простору, однак втратив свою незалежність і тисячі людей повинні були підкоритися перепису населення за наказом імператора Августа. Місцева влада була деспотичною, розмовляла із своїм народом мовою меча. Тому євангеліст Матей пише: “Тоді справдилось те, що сказав був пророк Єремія: в Рамі чути голос, плач і тяжке ридання: то Рахиль плаче за дітьми своїми і не хоче втішити, бо їх нема” (Мт. 2,17-18). Щоб врятувати життя родини, Йосиф із Дитятком та Марією змушені були обрати долю емігрантів і втікати до Єгипту.
Але ці обставини суспільного розпачу наче лише акцентують на тому, що джерело різдвяної радості має неземне походження. Не земний володар, а Божественний Спаситель, Схід з висоти, є Той, хто народився і перетворив цю хвилю темряви, розгублення та плачу на центр і кульмінацію історії спасіння Всесвіту. Бо ж у цій Дитині, за словами апостола Павла, “спочиває вся повнота Божества” (Кол. 1, 19).
Порівнюючи обставини нашого сьогодення, в яких небесне різдвяне світло пробивається крізь темряву нашої ночі та кличе нас святкувати народження Спасителя, ми віднаходимо багато спільного з часом народження Христа у землі Юдейській. Різдво Христове показує нам, що нашим Спасінням є не людина, а наш Бог, який приходить сьогодні до нас: це Спасіння само ніжно вкладається в наші обійми у вигляді маленької Дитини. Це про Нього пише пророк Ісая як про Еммануїла, що значить “З нами Бог”, коли каже: “Бо хлоп’ятко нам народилося, сина нам дано, влада на плечах у нього, і дадуть йому ім’я: Чудесний порадник, сильний Бог, Отець довічний, Князь миру” (I с.9, 5). Спасителем був не тодішній імператор Август чи якийсь сучасний можновладець, а Христос-Бог. Лише Він є нашим Господом, Джерелом нашого життя, сили, вічного миру і щастя, — неземної різдвяної радості, що усуває страх, дає надію на світло життя: стає радістю всіх людей (пор. Лк. 2,10). Лише Ісус Христос, що навіки з’єднався з повсякчасною хвилиною людського життя, є тим Сходом із висоти, пізнавати якого силою християнської віри та поклонятися якому кличе нас сьогодні вся Вселенна.
Дорогі в Христі! Нехай у своєму Різдві новонароджений Спаситель наблизиться до кожного з вас та завітає із своїм небесним світлом до кожної оселі, де чекають на Нього!
Нехай неземна ніжність самого Бога зворушить і зігріє серце всіх нас: тих, хто вдома, і тих, хто в дорозі, тих, хто далеко від рідної землі, і тих, хто шукає саме в ній достатку, миру і злагоди для своєї родини. Нехай небесна радість від того, що Господь об’являється там, де людська влада й сила є безсилими, подарує нам віру й надію на кращу долю нашої України.
Нехай різдвяна коляда стане для нас сьогодні, як і колись, могутньою силою, через яку ми ділитимемося своєю вірою, обновлятимемо наше суспільство та єднатимемося із усім Усесвітом, що прославляє сьогодні свого Творця і Господа.
Христос рождається! Славімо Його!

СВЯТОСЛАВ

Дано в Києві, при Патріаршому соборі Воскресіння Христового, 19/6 грудня, у день Святого Миколая, архиєпископа Мир Лікійських, чудотворця

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment