На засіданні Головної ради ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка редакція тижневика “Слово Просвіти” презентувала проект нового видання з серії “Бібліотека “Слова Просвіти”. Це буде збірник матеріалів про історію та сучасність “Просвіти”, який побачить світ із нагоди 145-річчя товариства.
Сьогоднішньою публікацією про Миколаївську “Просвіту” напередодні 160-річчя від дня народження Миколи Миколайовича Аркаса — українського композитора, історика і громадського діяча, який до кінця свого життя був організатором, керівником і, як нині кажуть, головним спонсором Миколаївської “Просвіти” розпочинаємо на шпальтах тижневика марафон — “Просвіті” — 145” і закликаємо вас, шановні читачі, долучатися до нього.
Чекаємо на електронні адреси редакції тижневика “Слово Просвіти” (slovo_prosvity@ukr.net або slovoprosvity@mail.ua) розгорнуту інформацію про діяльність вашого обласного, районного, міського об’єднання, сільського осередку “Просвіти”. Напишемо історію “Просвіти” разом!
Ігор МАРЦІНКОВСЬКИЙ,
кандидат медичних наук, доцент НУ кораблебудування ім. адмірала Макарова, голова правління Миколаївського ОО ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка
“Українське товариство Просвіта” у Миколаєві мало своїх попередників: у середині ХІХ ст. у Вознесенську діяв літературний гурток, де читали заборонені твори Т. Шевченка. Свідчення цього — лист Я. Кухаренка до Кобзаря від 7 серпня 1857 р. 1880 року в Миколаєві засновано таємну “Інгульську громаду”, яка проіснувала недовго. У вересні 1906 р. створено український гурток. На Миколаївщині поезія Т. Шевченка поширювалися ще за його життя, що підтримувало українство краю, незважаючи на всі заборони вживання української мови та друку його творів. Списки поетових творів зберігали миколаївці В. Страдомський (1831—1902), Ф. Камінський (1888—1978). 2011 року в місті виявили рукописний збірник “Тарас Шевченко” (ХІХ ст.) із забороненими творами поета.
Під впливом виступів кобзарів, українських театральних колективів і революційних подій 1905—1907 рр. відчули гостру потребу й можливість створення українського культурно-просвітницького об’єднання. 16 лютого 1907 р. на засіданні Миколаївського Присутствія заслухали питання статського радника М. Аркаса, міщанина М. Местергазі та інших осіб про створення у місті Українського товариства “Просвіта”, затвердили й зареєстрували його статут. 25 лютого, після панахиди на 46-ті роковини з дня смерті Т. Шевченка, в орендованому будинку по вул. Таврійській (тепер вул. Шевченка, 64) відбулися організаційні збори просвітян. У присутності понад 150 осіб із доповіддю українською мовою виступив головуючий на зборах М. Аркас. 27 лютого 1907 р. “Николаевская газета” в замітці “Товариство “Просвіта” сповістила, що М. Аркас “…зробив історичний нарис культури українського народу до з’єднання його з Росією, періоду занепаду після цього періоду, відпадання вищих шарів українського суспільства від народу, польський і московський періоди історії, систематичну заборону української мови, боротьбу з нею; переміщення української літературної діяльності в закордонну частину України, в Галичину (Львів); визвольний рух в Росії, виникнення “Просвіти”, українська мова. Оратор закінчив свою промову знаменитими віршами Шевченка: “Учітеся, брати мої…”. На зборах обрали голову товариства (М. Аркас) та її раду (товариш голови — А. Крижанівський, секретар — Ю. Литвин, скарбник — П. Скляр, члени ради — С. Гайдученко, Ю. Маковський, кандидати в раду — П. Дюмін, М. Местергазі, К. Овчаренко). Їхні однодумці: П. Андріященко, В. Асуховський, Г. Біленко, П. Босіхенко, І. Бердічевський та ін. Наприкінці 1907 р. товариство налічувало близько 180 членів.
У товаристві діяли 4 відділи: літературно-науковий (очолював М. Аркас), артистично-музичний (Б. Кузнєцов), книгарні й книгозбірні (П. Андріященко), господарський (П. Дюмін, М. Заполенко).
По суботах просвітяни проводили літературно-музичні, літературно-наукові, членські сімейні вечори з танцями, на яких виступали місцеві аматори: поети, музики, співаки, декламатори. Влітку організовували ярмарки, народні гуляння з лотереями. На вечори залучали співаків із різних театрів, були постійні платні: режисер, керівник хору, оркестранти. Драматичний колектив “Просвіти” ставив п’єси українських класиків: М. Кропивницького, І. Карпенка-Карого, І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка, Т. Шевченка, але були й А. Чехова та ін., популярну серед миколаївців оперу М. Аркаса “Катерина” за твором Т. Шевченка. На вечорах поезії Т. Шевченка читали: П. Андріященко, П. Жук, Г. Ріжкевич, А. Ритова, Харік, Головченко, Кодацька, Азовська, Яремченко, Шпак, Чалий, О. Огір, Медведева, Коновал, М. Токарева, К. Христиченко, Ніколаєнко, М. Кремньов, М. Пітушенко та ін.
Були платні вистави, збір від яких ішов на спорудження пам’ятника Т. Шевченкові у Києві. Приміром, 14 і 15 квітня 1908 р. — дві вистави “Запорожець за Дунаєм” М. Гулака-Артемовського у сусідньому Херсоні. Перед цією оперою М. Аркас виступав з інформацією про Задунайську Січ. Пізніше він прочитав 14 лекцій за розділами його “Історії України-Руси”. Просвітяни виступали також із рефератами: “Українські церковні братства й сучасні “Просвіти”, “Мета просвітніх товариств на Україні”, “Історія українського театру”, “Хто ми і чого нам треба”, “Індивідуальні риси української культури”, “Україна”, а ще про життя і діяльність І. Котляревського, М. Заньковецької, П. Ніщинського, І. Карпенка-Карого, Б. Хмельницького, Б. Грінченка. Широкого розголосу і позитивної оцінки отримали проведені “Просвітою” 18 березня 1907 р. перший на Миколаївщині Шевченківський вечір та другий, 22 лютого 1908 р., де разом із хором глядачі стоячи виконали “Заповіт”, що викликало обурення градоначальника. Саме “Просвіта” започаткувала на Миколаївщині щорічні (з певними перервами) Шевченківські свята зі спектаклями, літературно-музичними концертами, лекціями та ін. заходами, які проводилися 22 лютого 1909 р., 26 квітня 1910 р. (опера “Катерина” пам’яті Шевченка й Аркаса), 25 березня й 10 липня 1911 р., 1917 р. (точну дату не встановлено), 25—26 лютого 1918 р. 28 березня 1910 р. у залі на Таврійській вулиці “Просвіта” вперше зіграла драму Т. Шевченка “Назар Стодоля”, а хор виконав славнозвісний дивертисмент “Вечорниці” на музику П. Ніщинського.
Протягом 1908 р. відбулося майже півсотні вечорів. На першу річницю товариства з ініціативи М. Аркаса активним просвітянам вручили виготовлений жетон з Шевченковими словами “Свого не цурайтесь”. 1909 року від концертних заходів “Просвіта” отримала прибуток 4872 руб.
Із самого початку своєї діяльності відділ книгарні та книгозбірні зібрав літературу українських авторів, передплачував українські газети й часописи, включно з дитячим, які виходили в Галичині, США. Літературою книгозбірні користувалися просвітяни й усі охочі. Вона стала першою українською бібліотекою у краї. Окрім Миколаєва Товариство вело роботу у Вознесенську, Олешках, Херсоні, в селах Миколаївщини. “Просвіта” наполегливо боролася за право українського народу на рідну школу (найперші з них організував М. Аркас у селах Богданівка й Христофорівка), зверталася до члена Державної думи професора І. Лучицького з проханням відкрити курси українознавства в гімназіях, університетах, семінаріях. 1907 р. “Просвіта” встановила стипендії ім. Т. Шевченка — дві по 50 і одну в 25 рублів. 1910—1911 навчального року просвітянські стипендії отримували 12 осіб: учні середніх механіко-технічного, залізничного та реального училищ; чоловічої гімназії та акушерсько-фельдшерської школи. Крім того, окремим учням “Просвіта” оплачувала гуртожиток, виділяла кошти позичково-допоміжній касі для безробітних українців (переважно своїм членам).
По смерті М. Аркаса 1909 року товариство терпіло значну фінансову скруту, а від влади — утиски. Проте воно продовжувало функціонувати. З цього часу “Просвіта” працювала під керівництвом голови ради, який обирався щорічно. Просвітяни проводили вечори пам’яті М. Аркаса, Т. Шевченка, інші заходи. 1910 року відбулося 16 концертів і 65 п’єс, 1911-го — 18 концертів, 50 п’єс та 1 народне гуляння.
1912—1916 роки стали нелегкими для “Просвіти”, оскільки 1910-го українські організації заборонили. Та, незважаючи на це, селяни Возсіятська 1910 року створили Товариство “Просвіта” ім. Т. Г. Шевченка, яке налічувало близько 300 осіб. У роки Першої світової війни Миколаївська “Просвіта” жертвувала значні кошти військовим шпиталям, благодійним організаціям. Заборонене як українське товариство, воно діяло як благодійне, проводячи концерти перед пораненими. Незважаючи на заборону, 1911 року — до 50-річчя смерті та 1914 року — на відзначення 100-річчя від дня народження Т. Шевченка, “Николаевская газета” вийшла зі статтями І. Гаврилюка, Ю. Маковського та Н., де вперше у краї було надруковано портрет поета. 1916-го у шпиталях для хворих і поранених просвітяни провели 20 концертів і вистав, серед них показали й драму Т. Шевченка “Назар Стодоля”. Активістами “Просвіти” були О. Ф. Осмоловський, П. В. Дюмін, Г. О. Щербань, О. О. Зіма, В. А. Дейнека та ін.
Після Лютневої революції 1917 року зусиллями української інтелігенції відбулося поширення просвітянських організацій, особливо серед сільського населення, які впорядковують народні читальні, організовують пісенні гуртки, сприяють українізації навчальних закладів, беруть участь у заходах політичного спрямування. На Миколаївщині нові осередки виникли у селах Сухий Єланець (налічував 50 осіб, голова І. Семін), Снігурівка, Лиса Гора, Новогригорівка, Висунськ, Баштанка, Березнегувате, Євгенівка, Софіївка, Мар’ївка та ін. 8—11 березня 1917 р. на з’їзді “Просвіти” Миколаївської округи, де були представники від 20 товариств (Висунської, Широківської, Березнегуватської, Новобузької та ін.) створено “Спілку українських культурно-просвітницьких товариств Миколаївської округи”, ухвалено Статут. Головою Спілки обрано Б. Брояківського (водночас він голова Миколаївської “Просвіти”). Під час національно-демократичної революції 1917—1921 рр. миколаївські просвітяни підтримали Українську Центральну Раду (рішення зборів від 7, 10, 21 червня 1921 р.).
1918—1919 рр. Миколаївська “Просвіта” поставила 72 вистави, прочитала 63 безплатні лекції. Просвітяни виїжджали в села, пропагували українське слово через свою бібліотеку. 25 лютого 1918 р. у приміщенні “Просвіти” відбувся Шевченківський концерт, а наступного дня — панахида й читання реферату про Кобзаря. 7 і 8 грудня 1919 р., за денікінської окупації краю, під керівництвом М. Кремньова просвітяни на користь товариства влаштували спектаклі: “Назар Стодоля” Т. Шевченка та “Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці” М. Старицького. Як тільки в Миколаєві вдруге встановилася комуністична влада, вона взяла проведення Шевченківських свят, як і всіх заходів “Просвіти”, під свій контроль. 6 квітня 1919 р. відбувся Шевченківський концерт за участю хору “Просвіти”. 26 лютого 1920 р. реферат про Т. Шевченка прочитав активіст “Просвіти”, викладач М. Лагута, а просвітянський хор проспівав музичну поему Давидовського “Україна” та кантату М. Лисенка “Б’ють пороги” — обидві на Шевченкові слова. 1921 року представники “Просвіти” брали участь у комісії губернської політосвіти для влаштування Шевченківських днів. 1920 року Миколаївська “Просвіта” разом із керівництвом місцевої Спілки споживчих товариств утворила спільне товариство “Українська кооперативна книгарня”, яке наступного року ліквідувала комуністична влада.
Серед миколаївських просвітян тих років активністю вирізнялися М. Лагута, Т. Юрченко, М. Пітушенко, Ю. Кравченко, І. Іванів, Ф. Камінський, Б. Камінський, Кропівніцький, Гудзь, Кутовий, Сідорко, Романівський, Фарбітник, Докієнко, Гавріленко, Малімон, Стьожко, Н. Малеча (останній у Миколаєві 1916 року написав і видав “Словничок Шевченкової мови” — найперше в шевченкознавстві дослідження лексики творів Т. Шевченка).
Далі буде.
