Вавилон на Законі

chernoguzДорогі друзі!
Сердечно вітаю Вас з Новим роком і Різдвом Христовим!
Хочу, мрію, вірю, що всі 12 місяців Вас не залишить ані на мить міцне здоров’я, 53 тижні матимете гарний настрій, 365 днів у Ваших серцях житиме незрадлива Любов і не тільки до рідної України, і 525600 хвилин Ви будете задоволені своїм життям і такого ж бажатимете своїм родичам і милим Вашому серцю друзям і приятелям. Приятелькам також!
Щиро Олег ЧОРНОГУЗ

Від редакції. Редакція “Слова Просвіти” теж щиро і з любов’ю вітає свого постійного автора Олега Федоровича Чорногуза і дякує йому за надісланий новорічний подарунок — на втіху нам і на радість читачам, які вже здогадалися, що йдеться про оприлюднені тут статті авторства цього знаного сатирика й публіциста. Факти, які покликали перо відомого письменника трудитися в новорічні дні, розголошені в році минулому: ідеться не лише про висловлювання відомих політиків із трибуни Верховної Ради чи в їхніх інтерв’ю для ЗМІ, а й про своєрідну позицію, яка, вочевидь, поки що не змінилася. Тож замовчувати власні рефлексії на подібне Олег Чорногуз не збирається, так само як і наш просвітянський тижневик.
Прочитавши гострі Чорногузові інвективи, я раптом пригадала назву його давнього, одного з багатьох, роману — “Вавилон на Гудзоні”. Сподіваюся, що Олег Федорович підтримає мою ініціативу — відкрити на шпальтах тижневика рубрику “Вавилон на Законі”, аби й автори, і читачі, і журналісти, і вчені, і політики — всі, хто стоїть в обороні державності українського слова, гостро, дотепно, сміливо обстоювали власні мовні права. Отже, з легкої руки Олега Чорногуза у нас прем’єра рубрики: “Вавилон на Законі”.

Любов ГОЛОТА

Закон. Встановлене найвищим органом державної влади загальнообов’язкове правило (має найвищу юридичну силу).

Вавилонське стовпотворіння — про велике і шумне збіговисько людей, також безладдя.
Вавилонська вежа — розгніваний зухвалістю людей  Бог змішав їхні мови так, щоб вони перестали розуміти одне одного і не змогли добудувати вежу.
Словник української мови,
Київ, Видавничий центр “Просвіта”, 2012

Вавилони язиком розводити — говорити натяками, манівцями, навздогад.
“Рос.-український словник”,
Київ, Абрис, 2006

Дикун чи окупант?!

— Українізації не буде!
Саме таку дикунську заяву виголосив з найвищої трибуни в державі, у Верховній Раді, колишній перший секретар Дніпропетровського обкому ЛКСМУ Сергій Тигіпко, нині за значком, хоч як дивно, народний депутат незалежної України, але — з ментальністю раба і нахабством служки Московської екс-імперії. Цікаво, чи розуміє Тигіпко, що він живе в унітарній державі, а не у федеративній? У державі, де є два корінних народи: українці — близько 70 відсотків населення і кримські татари. Є невеличкі анклави з румунським, угорським, болгарським, гагаузьким населенням. Наша Конституція підтримує їхню культуру, духовність, віросповідання. Усі народності, що населяють нашу державу, за Конституцією мають право на свою мову, свої школи, свою духовність. Щодо російської національності, то росіяни не є і ніколи не були корінною нацією в Україні. Усі росіяни або переселенці після депортації інших народів із рідних споконвічних територій, або завойовники, які осіли на цих землях ще з часів знищення Гетьманщини. У 30-ті роки минулого століття частина росіян прибула разом із пограбованим зерном, худобою на територію України з Російської Федерації за вказівкою компартії, щоб заповнити села і міста, де вимерло корінне населення після штучного Голодомору-геноциду, і залишилися на цій території. Решта “інтернаціоналістів” за комсомольськими путівками і путівками радянських концтаборів і тюрем з усієї “нєоб’ятної Родіни” прибула в Україну на будівництво “Всесоюзної кочегарки”, якою на той час був Донбас. І це не докір донеччанам. Це, на жаль, реальні й печальні факти. Але, незважаючи на такі зловісні історичні події, комуністична і фашистська ідеологія, офіційно засуджена в Європі і цивілізованому світі, у “демократичній” Україні не заборонена. Тепер комуністи служать постколоніальній адміністрації, яка всіма правдами і неправдами прийшла до влади, знищивши національні кадри. Одних — фізично, інших — психологічно, за допомогою інформаційної війни, яка ведеться Російською Федерацією в Україні. Яскраве свідчення цьому виступ у Верховній Раді колишнього комсомольця-комуніста С. Тигіпка. До типових зразків таких прокремлівських холуїв в Україні належать уманський агроном і нардеп від русифікованого Севастополя Вадим Колесніченко та міністр освіти України невідомого національного походження Дмитро Табачник. Цей “політичний фрукт” у пресі заявив, що записався малоросом. Ось тільки невідомо, у який паспорт, оскільки в українському 5-та графа відсутня.
На порядку денному в цих політичних перевертнів — не покращення життя трудящих, а повернення України в лоно вчорашньої імперії.
Саме тому 18 грудня  минулого року на трибуну ВР піднявся прихований інтернаціоналіст — Сергій Тигіпко. (Моя совість ніколи не дозволила б мені, приїхавши навіть не в столицю Кишинів, а хоча б у село Драгонешти Лазовського району, що в республіці Молдова, вилізти на трибуну і заявити, якщо ви, молдовани, мене, українця, примусите розмовляти молдавською мовою, то я на зло вам розмовлятиму принципово українською або російською і плювати я хотів на ваші закони і вашу конституцію).
Своїм виступом С. Тигіпко підтвердив, що він типовий представник учорашньої колоніальної адміністрації. Такі, як він, на перших порах нашої незалежності десь сиділи у затінку і вичікували слушного часу. Наживалися на довірливості українців і збивали чималенькі статки для своїх сімей. Після масованої психічно-інформаційної війни екс-імперії проти України представники колоністів перейшли на легальне становище. В унісон російським спецслужбам розпочали відкриту війну з молодою і незалежною державою, докладаючи максимум зусиль, щоб повернути її у статус колонії і лоно імперії. Війна за колонізацію України йшла в кілька етапів і в різних галузях: мовних і економічних. Спочатку імперія боролася за другу державну мову в Україні, потім, захоплюючи інформаційний простір, розпочала активну русифікацію через російськомовну пресу. Тепер ця українофобська братія бореться уже з українізацією, якої насправді нема: в українській державі повним ходом йде русифікація.
Судячи з виступу Тигіпка і Єлени Бондаренко на “5 каналі”, їхні заяви є поки що пробними камінчиками — українізації не буде. Чи українці проковтнуть і ці антиукраїнські заяви? Якщо проковтнуть і змиряться з цим, то колоніальний статус українцям забезпечений як рабам безмовним і покірним, котрі не потребують своєї держави. Поки що альянс для них — найкращий вихід, подається у вигляді Митного союзу, оскільки імперський фокус з СНД у Москви провалився. “Імперія зла” залишилася вірна собі. Вона сьогодні в Україні контролює не лише економіку, а й інформаційний простір, заславши сюди спецагентів, які щотижня влаштовують телевізійні політичні вистави, розколюючи український народ на два “сорти”: свідомо національний та інтернаціональний. Кремль чудово розуміє, що масовий інформаційний наступ на нашу державу є найкращим підготовчим інструментом для поневолення України. Трубадуром цього дійства сьогодні виступив і новий-старий гравець на політичному полі — Тигіпко.
Виступ Тигіпка у Верховній Раді — наочне свідчення того, що процес інформаційної окупації України активізувався. Українці не здатні, на погляд учорашньої колоніальної адміністрації (принаймні так це подає сьогодні промосковська преса в Україні), захистити свій суверенітет, їхній шлях в одному напрямку — московському. Українці мають єдине право — підкоритися Московській імперії і залишитися безмовними, як і в попередні сторіччя, рабами. Усі розмови про Брюссель, асоціацію і євронапрямок — ніщо інше, як громовідвід: населення ще не стало нацією.
Нардеп Тигіпко, виступаючи, очевидно, думав, що саме в цей час Віктор Янукович укладає з президентом екс-імперії Путіним угоду про Митний Союз і тепер можна сміливо робити такі заяви. Але пан Путін, який спить і навіть у сні обіймає українську землю, того дня не ощасливив Віктора Федоровича кремлівським застіллям. Поїздку відмінив. Очевидно, спецслужби пану “імператору” доповіли, що Віктор Янукович ще не на всі сто відсотків дозрів до Митного союзу і деякий час “брикатиметься” , бо чудово розуміє, що вступивши в Митний союз, стає в реальності губернатором “Южного края”.
Для поповнення певних знань, які не подавалися екс-комсомольцю в Есесерії, хочу сказати, що рідну мову народові надає сам Господь Бог і її жодним тигіпкам, колесніченкам, єлєнам бондаренкам і табачникам не відібрати. А чужу приносять на вістрі багнетів муравйовці і путінці. А ще хотілося б провокаторам і прислужникам усіх мастей від імені дітей війни нагадати, що навіть під час гітлерівської окупації фашисти не дозволяли собі таких пасажів, який кинув із найвищої законодавчої трибуни дикун, якщо йти за думкою російського класика Костянтина Паустовського, котрий сказав: “Людина, байдужа до рідної мови, — дикун. Вона шкідлива самою своєю суттю, бо її байдужість до мови породжується цілковитою байдужістю цієї людини до минулого, сучасного і майбутнього свого народу”. А людина, яка отримала громадянство в чужій їй державі і не володіє чи не хоче вивчати мову народу, поміж якого живе, — двічі дикун.
На закінчення колишньому першому секретарю обкому ВЛКСМУ хочеться процитувати відомі слова Тигіпкового ідеологічного вчителя Карла Маркса: “Чужою мовою розмовляє у державі або гість, або найманець, або окупант, який нав’язує їй свою мову”.

Так історично не складалося
Відкритий лист до Віталія КЛИЧКА

Ми з Вами, пане Віталію, знайомі. Ви мене могли й не запам’ятати, якщо тільки не збереглася у Вас випадково моя візитка кількарічної давності. Свого часу ми з Вами летіли до Нью-Йорка, перед цим закріпивши наше знайомство в кімнаті для віп-персон у Бориспільському аеропорту. Того дня я Вас познайомив з американськими інвесторами в Україні — родиною Алекса Воскоба і пані Хелен. На фотокартці онука Олександра з родини Воскоб Ви залишили свій автограф. Містер Алекс і пані Хелен тоді, пригадується, запросили Вас до себе в гості, у містечко Бока Ратон (Майямі, Флорида).
Чому тепер я про все це згадав? Бо тоді, під час нашої невимушеної бесіди, йшлося про те, що американські інвестори (та й англійські) відвідували у своїх країнах на початку нашої Незалежності курси української мови, щоб засвоїти хоча б її ази. Адже вони збиралися інвестувати в нововідроджену державу. В ній збиралися працювати. Та згодом виявилося, що українська мова в Україні бізнесменам-інвесторам не потрібна. В Україні, вони дізналися, цією мовою не розмовляють. Тут державні службовці й бізнесмени (зокрема й українські) розмовляють винятково російською. Тобто, на їхній погляд, в Україні розмовляли мовою вчорашнього колонізатора. Так, як і в багатьох державах на початку їхньої незалежності. Зокрема в Індії, Марокко, Алжирі, в країнах Африки. Не залишилося лише двомовності в тих колоніях, які не відстояли свою державність і їхнє корінне населення загнано в резервації або взагалі фізично знищено.
Днями з Інтернету я дізнався, що Ви, пане Віталію, як український законодавець, народний депутат України, заявили, що не треба нікого примушувати розмовляти українською мовою. Це правильно. Але Ви при цьому не уточнили, де саме розмовляти?! Скажімо, на кухні у будь-якій родині і будь-якої національності — справді примушувати не треба. Так робиться в усьому світі. І Ви це не гірше  від мене знаєте. Узяти хоча ті самі Сполучені Штати Америки, де Ви часто буваєте. Те саме й в інших цивілізованих світах. Але в жодному тому ж цивілізованому світі нема, де б розмовляли у парламенті, як під час будівництва Вавилонської вежі, різними мовами. Саме через таку мовну політику Вавилонський Навуходоносор не збудував Вавилонської вежі. Почався хаос у державі. Точнісінько як у нас сьогодні після закону КаКа. Але це ще тільки початок. Далі піде гірше. Повірте мені і моєму життєвому досвіду. Наслідки ми вже маємо. Вони контрастно віддзеркалені у Верховній Раді, в бізнесі, які через закон КаКа втрачають свої дивіденди.
А проблему можна було вирішити зовсім просто. Просто треба сьогодні всім громадянам України полюбити цю державу, в якій вони вирішили жити. А живучи, виконувати її закони, поважати Конституцію. І все. Незадоволені можуть так само безперешкодно виїхати у країну чи своїх батьків, чи в країну, яка їм більше подобається, ніж Україна. Не треба нікого змушувати, як кажете Ви. Треба тільки вголос сказати, що жоден громадянин, починаючи з дитячого садочка і школи, не зможе в майбутньому стати державним чиновником, міністром, депутатом, президентом країни, якщо не знатиме державної мови. Іншої мови в унітарній державі не буде. Україна не готує кадри для Російської, скажімо, Федерації. І все. Батьки після такої елементарної і простої твердості самі, без міністра Табачника, вирішать, куди, в яку школу їм посилати своїх дітей, щоб вони не стали в майбутньому мовним посміховиськом. Це ж так просто. Чи не правда?
Ви бували у багатьох країнах світу й добре знаєте, що в тій же Німеччині, чи в Англії, чи у Франції Ви ніде в державній установі чи бізнесовому офісі не почуєте мови сусідньої держави. Україна — постколоніальна держава. Ви це мали б знати, як і те, що в учорашній колонії залишається на довгу згадку в голові вчорашнього уярмленого народу не тільки страх (боязнь, сором’язливість), а й двомовність. Уярмлений народ ще довго розмовлятиме мовою вчорашнього поневолювача. У нормальних державах і в тих, де вчорашній колонізатор, за тисячі кілометрів від своєї колонії (скажімо, Алжир, Марокко, Малайзія чи навіть Брунейро-де-Салам) за активної і фінансової підтримки державної національної політики (інколи це називається національна ідея, національне відродження) корінний народ і залишки постколоніальної адміністрації швидко приходять до тями і починають виконувати закони країни, в якій живуть. Корінний народ нарешті усвідомлює свою ідентичність.
Щойно піднімаючись на державні ноги, ми прийняли Європейську Хартію, яку не обов’язково було приймати. Усталені держави, вчорашні імперії: Франція, Російська Федерація, Англія, Туреччина, — одразу усвідомили, яку загрозу несе їм ця мовна Хартія. Який на них чекає хаос. Зокрема в РФ, де стільки автономних республік, національних округів і народностей. Ми ж ухвалили цей закон в унітарній державі, де 78 % корінного населення — українці, 17 % росіяни.
Ви в тому ж інтерв’ю кажете журналісту: “Так історично склалося”. Цей ідеологічний штамп нав’язаний в Україні шовіністами або вузькочолими політологами. “Так історично склалося” і додаєте зовсім недоречні слова: “ми не можемо вимагати від нього говорити іншою мовою, він усе своє життя говорив російською”. Яке святотатство, м’яко кажучи?!
Ви також усе життя говорили російською, але ж вивчили українську, чи, скажімо, “удосконалюєте українську”, щоб згодом не стати посміховиськом у випадку, наприклад, обрання Вас президентом України. Я допускаю, що Ви можете стати президентом України. Я особисто проголосував би за Вас. Але наразі йдеться  не про Вашу майбутню політичну кар’єру. Ваша фраза “він усе життя говорив російською” скидається на виправдання панування колоністів в Україні, спецагентури і постколоніальної адміністрації, яка хапається уже не за соломинку, а за ціле дерево, котре пустило в цій землі коріння.
Отож ніколи і нікого, пане Віталію, не треба примушувати. Потрібно тільки єдине — нагадати, що Україна унітарна держава. До того ж молода держава і тут єдина українська мова. В українців немає в світі другої України, як це є за плечима росіян, євреїв чи поляків. Але в жодній країні цих представників не твориться така мовна вакханалія, як в Україні. Не можна, пане Віталію, двадцять із гаком років бути вагітним національною ідеєю і нічого путнього так і не народити.
І поки на нашу землю не прийде український Гарібальді чи Бісмарк (не за національністю, а за істинним патріотизмом і любов’ю до України) і не об’єднає нас: і українців, і росіян, то українсько-російська ідеологічна війна триватиме до безкінечності. Адже ті і ті, українці й росіяни, підігріті третьою силою з обох боків, вважають себе в Україні упослідженими. До честі багатьох росіян, зокрема молодих,  які багато років прожили вже в незалежній Україні, вони розмовляють чудовою українською, займаючи державні посади, чого часто не скажеш про “рідних” перевертнів із прізвищами колісниченків, чаленків, іщенків, скачків і їм подібним бузинам. І я так само тих росіян поважаю у тисячократ більше, аніж “рідних” манкуртів.
Національної злагоди, пане Віталію, можна досягти тільки в одному випадку — дотримання законів (але не таких провокативних, як мовний закон КаКа) і активної підтримки самої держави жити звільненому народу повноцінним життям у царині національній, культурній, релігійній. Звичайно, при підвищенні економічних і соціальних потреб населення. Президент, уряд держави мають бути розважливими, політично виваженими і піклуватися про культуру, добробут і національне відродження у постколоніальній державі. Адже національним меншинам в Україні нічого не заборонено. Один із моїх приятелів каже:
— Дай Боже нам би таке мати, як мають росіяни в Україні.
І це думка не тільки мого приятеля! Росіяни і євреї в морально-духовному, культурному плані забезпечені в Україні значно краще, аніж українці.
Переконливе свідчення цьому — наш новий уряд і новий парламент. Ви погляньте на його національний склад. Скільки там представників корінної нації? Приблизно стільки ж, як русинів (українців) в часи Австро-Угорської імперії. Але ж ми живемо не в імперії. Ані в Австрійській, ані в Російській.
А ми ж тим часом тільки відстрілюємося штампованими і нав’язаними нашими ворогами фразами: “Так, історично склалося”. Ні, не так, пане Віталію. Хтось хоче, щоб так історично складалося, але ми, український народ, маємо взяти владу в свої руки. І візьмемо, якщо вже так історично знову складається, бо далі в колоніальному стані український народ у своїй державі жити не може. А в резервації нас не так легко буде загнати, хоча, судячи з усього, до цього йдеться. Бо ж навіть силовики в нібито нашій державі — не наші люди.
Ще раз хочу нагадати Вам, пане Віталію, що ми живемо не у федеративній державі. Про таку мріє у своїх проектах-утопіях тільки кум Путіна Віктор Медведчук разом, звісно ж, з Путіним. Але в Російській Федерації, де понад сто корінних народів, одна  державна мова. Одна-єдина і аби в Держдумі якийсь Лисенко чи Петренко виліз на трибуну і заговорив мовою Шевченка, боюсь, після цього з нього залишилося б те, що Ви залишали на рингу після Ваших сорока нокдаунів від свого суперника. Якщо не гірше.

З повагою до Вас
Олег ЧОРНОГУЗ

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment