Творчість — молитва, картина — оберіг

dsc_0002

Світлана ЧОРНА
Фото автора

Понад 50 робіт народної художниці, лауреата Державної премії імені Т. Шевченка Марії Примаченко із фондів Націо­нального музею народної архітектури і побуту України, Чернігівського обласного музею імені Григорія Галагана нині експонуються у столиці. Виставка “Живопис Марії Примаченко і сіноскрипти Олексія Шевчука” цікава й тим, що на ній представлені скульптури із сіна, зроблені за мотивами відомої майстрині.
Феномен художниці з села Болотня на Київщині вразив не лише Пабло Пікассо, який казав: “Я схиляюся перед дивним мистецтвом цієї геніальної українки”, — а й увесь світ. Вразив неповторністю, багатоголоссям фольклору, прадавніх міфів і казок, покладених Марією Примаченко на папір.
У творчості Марії Примаченко квіти займають особливе місце. Ними наповнювала хату, майже всі свої картини, їх вплітала в гриви левів, ними прикрашала поля, луки, ліси, звірів, вози… (“Весілля”, “Сватає Іван Галю”, “Їде осінь на коні”, “Червоні маки”, “Рожеві квіти у синій вазі”, “Соняшники із бджолами”, “Дівчина-українка”). На квіти перетворювала птахів (“Дві синички”, “Павич, вогнехвоста птаха”, “Морська чайка у своєму гніздечку”, “Дика пташка та її пташенята”, “Жар-птиця у квітах”, “Фантастичний птах”) і тварин (“Краса собаки”, “Синій бик”, “Фіолетовий звір”, “Рожева мавпа”, “Зелений слон”, “Лев зламав дуба”, “Котячий цар”, “Звірі в гостях у лева”). Саме уміння малювати квіти, як птахів, а птахів, як квіти, а ще переселяти з первісних міфів, з народної творчості на свої полотна фантастичну звірину, яку художниця “одягала” у яскраві, життєдайні кольори, і вирізняє її з-поміж інших митців.
Талант Марії Примаченко 1936 року на виставці народного мистецтва приносить їй диплом першого ступеня. А наступного року на всесвітній виставці у Парижі художниця отримує золоту медаль й визнання у світі. Виставки її робіт відбуваються у Монреалі, Софії, Варшаві.
Залишаючи по той бік своїх картин зло, Марія Примаченко утверджує радість буття. Цій звичайній сільській жінці відкрилися такі таємниці світобудови й Божого провидіння, що вона змогла створити образи, цілі сюжети, які не просто захоплюють неповторністю, а як щось сакральне, змінюють світ, стають оберегами. Оберегами нашої душі, культури, природи, менталітету, мови, традицій, чогось вищого, вселенського. Оберегом Любові — сутності Божої.
1960—1965 рр. майстриня створює цикл “Людям на радість”, до якого входять картини “Синій вазон з квітами”, “Сонях”, “Голуб на калині”, “Лев”, “Пава у квітах”, осяяні щастям буття. Ці роботи відзначені Державною премією імені Тараса Шевченка.
У другій половині 80-х малює вражаючу чорнобильську серію — розповідь про рідне село, зранене радіацією, роздуми про себе, людей і відповідальність кожного перед Життям.
Із пензлем Марія Овксентівна не розлучається до останнього подиху — навіть прикута до ліжка 89-річна народна майстриня малює. У інший світ вона відійшла у серпні 1997 року, залишивши по собі духовні скарби: власний мистецький стиль і заповіт усім нам завжди зоставатися людьми. А ще унікальний творчий доробок. Основна його частина — 650 творів 1936—1987 років зберігається у фондах Музею українського народного декоративного мистецтва у Києві.
Картини мисткині подарували натхнення і скульптору Олексію Шевчуку, який за мотивами так званої “звіриної серії”, що не має аналогів, створив скульптури та цілі сюжети із сіна. Як зазначає автор, його роботи — данина пам’яті талановитої художниці, у якої нам треба вчитися любити світ. Виставка “Живопис Марії Примаченко і сіноскрипти Олексія Шевчука” триватиме до 25 січня.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment