Надія КИР’ЯН
Фото Олександра ЛИТВИНЕНКА
У Київському Національному музеї Тараса Шевченка відбулася виставка ікон із бісеру Оксани Іваночко, львівської просвітянки: “Возвеличуй, душе моя, Господа”.
Оксана Іваночко уже в зрілому віці зацікавилася мистецтвом виготовлення жіночих прикрас ґерданів, традиційних гуцульських виробів. Незабаром її почали запрошувати на різноманітні виставки, 1992 року — на VІ конгрес СФУЖО, що відбувався в Торонто (Канада). Там проводила курси виготовлення виробів із бісеру.
Повернувшись в Україну, Оксана Богданівна познайомилася з видатним колекціонером Іваном Снігуром. У нього вперше побачила ікони з венеціанського бісеру і почала розробляти власну техніку вишивання.
Оксана Іваночко шиє бісером одяг Пресвятої Богородиці, Господа Ісуса Христа, святих Миколая, Володимира, Ольги. Також досліджує кольори одягу, який носили в давні часи.
Вітаючи мисткиню з відкриттям виставки, професор, провідний співробітник Інституту мистецтва, фольклористики та етнології Дмитро Степовик зробив екскурс в історію, розповів, що є відомості про вишиті ікони ще з візантійських часів. Розвиток ікономалярства починався з вишитих і аплікованих творів. Досліджуючи корені українського іконного мистецтва, Дмитро Власович цікавився походженням іконостасу. Перші зафіксовані в історії іконостаси створено на Близькому Сході, також у Єгипті. Це були так звані пелени. Під час літургії вивішували вишиті, апліковані на тканинах ікони.
Ми плекаємо вишиту ікону ще з часів Київської Русі. Нині це мистецтво відроджуємо. Вишивальниць ікон сьогодні уже, напевно, тисячі. Одна з небагатьох відомих майстринь — Оксана Іваночко.
“Цього року вийшла моя велика монографія “Нова українська ікона ХХ—початку ХХІ століть”, — розповів Дмитро Степовик. — Не міг обійти увагою у книзі наших вишивальників і вишивальниць ікон. Батько відродження української вишиваної ікони — покійний Дмитро Блажейовський, доктор теології та історії. Він народився 1910 року, а помер 2011-го, проживши 101 рік. Останні роки життя мешкав у Львові, де нині його музей, у якому понад 300 вишитих ікон. Він створив українську іконографію, там нема візантійщини, так само, як і в Оксани Богданівни. На відміну від багатьох вишивальниць, Оксана Богданівна вишиває бісером, поєднує свої вишивки з малярством. У неї є кілька писців, зокрема Охапкін і Грабар, яким вона доручає малювати обличчя на іконах”.
Дмитро Степовик зачитав уривок із нової книги, де наведено висловлювання Оксани Іваночко про ставлення до своєї праці: “Мікеланджело Буонаротті розмальовував величезний плафон Сікстинської капели в Римі, лежачи горілиць. Мої умови роботи, коли я схиляюся над вишивками, сидячи за столом чи на канапі, порівняно з тими умовами є курортом. Радість від праці, коли вона завершена і вийшла вдалою, покриває усі витрати енергії і незручності. А прославляти Бога через мистецтво — непроминаюча радість”.
Дмитро Степовик подарував вишивальниці свою книгу, де їй присвячено кілька сторінок. Привітали пані Оксану музейні працівники, представники Союзу Українок, друзі, шанувальники. Співачка Інна Андріяш-Мисько подарувала майстрині пісню.
Оксана Іваночко подякувала шанувальникам, зокрема “Просвіті” за допомогу, яку їй надавали, передала вітання читачам нашої газети й побажала усім щастя, спокою і миру в сім’ї і в державі, і щоб Україна славилася на весь світ добрими справами.
