Петро АНТОНЕНКО
Перші два засідання минули в ейфорії прийняття присяги, бійках біля трибуни й президії, спилюванні свободівцями шмату паркану довкола Ради. На третьому засіданні, що тривало менше години, ділили парламентські комітети. Не відбулося жодного пленарного засідання Ради в останні дні минулого року і 8 та 9 січня — все “працювали в комітетах”. Засідання відбулося 10 січня 2013 року.
Розподіляючи керівництво парламентськими комітетами, де попередньо розглядаються законопроекти, регіонали, які з комуністами і частиною позафракційних мають стабільну більшість у парламенті, вульгарно “кинули” опозицію. Всупереч усталеній практиці, опозиції не віддали низку важливих комітетів, зокрема з фінансово-економічної сфери, бюджетний.
Комітет із питань верховенства права та правосуддя очолив регіонал Сергій Ківалов. Що ж, право і правосуддя “у надійних руках” одного з головних фальсифікаторів президентських виборів 2004 року. У цьому ж комітеті і співавтор одіозного мовного закону Вадим Колесніченко. Комітет із питань транспорту і зв’язку очолив Борис Колесніков, недавній віце-прем’єр і міністр інфраструктури. А комітет із питань національної безпеки і оборони очолив Володимир Литвин. Отже, національною безпекою опікуватиметься той, хто у квітні 2010 року як спікер парламенту, прикрившись парасолькою від граду яєць, протягував ратифікацію Харківських угод. У цьому ж комітеті працюватиме і його вірний соратник комуніст Адам Мартинюк.
11 січня було останнє пленарне засідання сесії, і депутати розійшлися аж на 25 днів. Ні влада, ні опозиція не поспішають з обіцяними перед виборами законопроектами: і соціальними, і політичними, зокрема щодо скасування депутатської недоторканості, пільг парламентарів, Харківських угод, одіозного мовного закону “Ка—Ка”.
А що в активі Ради, зокрема опозиції, за цілу сесію? Практично нічого. Чи не найбільша інтрига — битва з кнопкодавством — теж не принесла відчутних успіхів. Ту ганьбу парламенту, яка тривала роками, подолати непросто. Коли регіоналам разом із союзниками треба було провести ключові рішення з призначення спікера парламенту та прем’єра уряду, вони легко набрали голоси і без кнопкодавства. Коли голосів не вистачало, депутати-“піаністи” голосували за себе й сусідів (як це було при звільненні голови Нацбанку Арбузова і призначенні нового голови Соркіна), хоча це кнопкодавство вкотре зафіксували і депутати опозиції, і телекамери — поіменно, на табло з’являлися потрібні владі цифри, рішення ухвалено!
Ще простіше з проектами законів і постанов, які опозиція “проштовхнула” на голосування. Тут регіонали із комуністами голосують проти або й не голосують зовсім, знаючи, що в опозиції не вистачить потрібної кількості голосів. Красномовний приклад — голосування за постанову про європейський курс України, на чому наполягала опозиція.
Не краща доля чекала й поданий опозицією законопроект про декриміналізацію статей Кримінального кодексу, за якими засуджено Юлію Тимошенко і Юрія Луценка. Це дозволило б достроково звільнити відомих політв’язнів. Результат голосування — “за” всього 161 голос. Зате аж 224 депутати не голосували взагалі. Дивно, що серед них і кілька депутатів від опозиції, а ще два десятки їх були відсутні. Опозиція після цього залишила зал засідань.
За такої Ради, зокрема й опозиції, за відвертої конфронтації між провладними й опозиційними фракціями прогнози на діяльність цього парламенту песимістичні. Не марно ж один із лідерів опозиції Олег Тягнибок уже заявив про можливі перевибори Ради. А чого від неї ще чекати?
Із початком нового року відновлено всі пільги депутатам парламенту, які скасували торік. Скасування було “разовим”— у бюджеті 2012 року. За новим Держбюджетом депутатам повернули скасовані пільги. Хто заважає опозиції подати законопроект про зміни до бюджету — якраз щодо власних пільг? Натомість є бадьорі заяви: у влади, мовляв, немає більшості в парламенті (насправді вона є).
Отже, владі, реальній, а не парламентській, руки розв’язано, принаймні в царині подальшої “консолідації влади”. Регіонали проігнорували вимоги опозиції заслухати в парламенті звіт уряду, Генпрокурора і міністра внутрішніх справ. Швидко відбулися призначення на ключові посади — голови Національного банку і голови Служби безпеки. При тому, що у їхніх біографіях наявний російський слід. Утім, думку громади ігнорують: коли міністр закордонних справ Росії прибув у Чернівці на переговори з українським колегою щодо перспектив вступу України в Митний союз, то проводити патріотам пікетування заборонив місцевий суд.
Щойно підбито підсумки 2012 року за “Індексом економічної свободи” — це дослідження вже 10 років проводять поважні міжнародні інституції. Україна посіла у цьому рейтингу останнє місце в Європі, 43-є, і 161 серед 177 країн світу. Дослідження констатує: “Економічна свобода в Україні і надалі зазнає суворих репресій. У країні поширена корупція, закони функціонують погано, бракує захисту прав власності”.
Уряд демонструє убоге адміністрування, зокрема в роботі над “Державною програмою активізації розвитку економіки на 2013—2014 роки”. Суть Держпрограми проста — більше адміністрування в економіці, нові податки, побори з населення. Кабмін “професіоналів” розглядає можливість підвищення комунальних тарифів для населення вже найближчим часом — “всього” на 30 %. Вибори відбулися — ціни повзуть угору. Дивували заяви урядовців, що влада не допустить підвищення ціни на хліб до “крамольної” позначки у 5 гривень.
Можливо, після 25-денних канікул парламент усе-таки згадає про народ.
