Його славить увесь світ!

Минуло 125 років від дня народження О. НеприцькогоГрановського — одного з найвидатніших діячів України та української діаспори США, Канади, Західної Європи, науковця, поета і прозаїка, професора Міннесотського університету, ініціатора та фундатора архіву етнічних студій у тому ж університеті, основоположника і голови, а пізніше почесного голови Організації Державного Відродження України, дійсного члена Наукового Товариства імені Шевченка і Української Вільної Академії Наук, засновника Українського Конгресового Комітету Америки. За самовіддану працю в УККА його було нагороджено найвищою нагородою — Шевченківською Грамотою Волі. Цією нагородою О. НеприцькийГрановський, Син України, який любив її безтямно й усе своє життя їй служив, пишався найбільше.

Лілія АНТОНЮКСЛІДЗИНСЬКА,
голова Крем’янецького районного об’єднання ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка

У червні 1907 року до Бережець (тоді Крем’янецького повіту Волинської губернії) завітала Леся Українка із Климентом Квіткою, вони літували в Лесиної подруги Марії Биковської — вчительки церковноприходської школи. Олександру НеприцькомуГрановському йшов тоді 20й рік. Він закінчив Бережецьку початкову, Білокриницьку сільськогосподарську школу і пройшов практику в Коршеві на Волині (поблизу Луцька). Юнак писав вірші, але тримав це в таємниці від оточення. Після знайомства з Лесею Українкою опублікував поезію “Порожня оселя” в київському часописі “Рідний край”, редактором якого була Олена Пчілка.
Наприкінці літа О. НеприцькийГрановський вступає до Київського комерційного інституту. У Києві він поринає у культурнопросвітницьке життя. “Це були незрівнянні часи для молодого хлопця, коли життя українське тільки пробивалося”, — згадує він уже в Америці в одному зі щоденникових записів.
На той час у Києві виходило кілька часописів, зокрема “Рідний край”, “Молода Україна”, “Українська Хата”, “Рада”, діяли Стара громада, Український клуб “Родина”. По вулиці Саксаганського в одному дворі і сьогодні стоять три двоповерхові будинки. У першому мешкали Косачі (батьки Лесі Українки), в другому — Лисенки (родина видатного композитора), у третьому — Старицькі (родина славетного драматурга). У будинку Косачів відбувалися засідання “Родини”. Я мала щастя відвідати цей будинок, де нині Музей Лесі Українки, з молодими просвітянами Крем’янеччини.
З 19 березня 1908 року, з часу заснування Українського клубу, О. НеприцькийГрановський став його активним членом. У квітні обрали Раду Старійшин і господарчу комісію клубу. По вулиці Володимирській відшукали місце для Клубу. Розмістилися у напівпідвальному приміщенні в шести кімнатах, а решту площі обладнали для концертної зали та зали засідань на 200 місць. Кімнати оздобили портретами Тараса Шевченка, Івана Котляревського, Михайла Драгоманова, Михайла Старицького, пейзажами онука Тараса Шевченка — Красицького, народними вишивками, музичними інструментами тощо. Там відбувалися засідання, літературні вечори, зустрічі, концерти, поїздки до Канева… За неписаними законами в Клубі дозволялося говорити тільки українською мовою. Навіть стягували штрафи за вживання іншомовних слів не до речі.
У діяльності Українського клубу брали участь М. Коцюбинський, Леся Українка, Панас Мирний, І. НечуйЛевицький, С. Васильченко, Дніпрова Чайка, Б. Грінченко, Г. Хоткевич, М. Заньковецька, М. Садовський, О. Саксаганський, М. Грушевський, Олена Пчілка, Л. Старицька, Олександр Олесь, М. Вороний. На його розбудову давали пожертви фабриканти і підприємці — Симиренки, Терещенки та інші.
У музеї О. НеприцькогоГрановського в Бережцях зберігається унікальна фотографія, на якій зображено групу членів Клубу, серед яких М. Лисенко, Олена Пчілка і О. НеприцькийГрановський.
Царське самодержавство переслідувало діяльність Українського клубу. Жандарми не раз влаштовували обшуки в помешканні О. НеприцькогоГрановського та в оселі його батьків у Бережцях. Відчуваючи загрозу арешту, він упродовж трьох місяців переховувався в свого товариша М. Шаповала на Полтавщині, а у березні 1913 року нелегально емігрував до США.
У цей час у Києві діяло і Товариство “Просвіта”, його головою був Борис Грінченко. В одному зі щоденникових записів О. НеприцькийГрановський подає прізвища найактивніших членів “Просвіти”: подружжя Веселовських і Шерстюків, Наталія Турянська, Віра Науменко, Борис Грінченко, Євген Чикаленко, Микола Вороний, Климент Квітка, Людмила СтарицькаЧерняхівська, Дмитро Дорошенко, Софія Русова.
О. НеприцькийГрановський упродовж 1907—1913 років у Києві був шанований в українському культурному середовищі. Про це свідчить, зокрема, листпрохання редакції журналу “Українська Хата” від 14 січня 1913 року до братівукраїнців за океаном.
Достохвальні родимці!
Отсим припоручаємо Вашій ласкавій увазі нашого товариша і співробітника О. НеприцькогоГрановського… Новій людині нелегко буде обертатись і достукатись до багато дечого, а тому ласкаво прохаємо Вас, любезні родимці, допомогти йому в його високій меті.
Він, О. Н.Г., довший час ніс у нас ріжні обов’язки і є вповні ознайомленою людиною з редакційними і адміністраційними справами нашої редакції. Працював він під власним підписом і анонімами (Авратинський, Нкий, Гр.Непр. і ін.), і тепер він зостається близьким співробітником нашим. Наша редакція доручила йому і сим вповноважує зібрати там, на місці, точні відомости про стан культурного життя наших братів за океаном. А через се просимо редакції, інституції і окремі особи допомагати ріжними способами йому як нашій редакції. Він має уповноваження виступати на зборах, вічах українських громад, яко наш представник, збирати гроші на видання журналу, на передплату його. Взагалі, це є людина, яка заступає саму нашу редакцію і йому просимо вірити і любити його…
З правдивим поважанням і непохитною вірою в добре серце Ваше.
Ваші прихильники
Редакторвидавець Богацький
Секретар редакції Будай
Київ, Українська Хата, 14.І.1913 р.
У Чикаго, де О. НеприцькийГрановський перебував із квітня 1913 до 1914 року, він вступає в місцевий осередок Товариства “Просвіта”, де його згодом обрали секретарем, стає активним дописувачем до друкованого часопису “Просвіта”, як художник, допомагає ілюструвати ці видання. У літературномеморіальному музеї О. НеприцькогоГрановського в Бережцях експонується збірка “Просвіта” за 1914 рік, ч. 3, видана до 100річчя від дня народження Тараса Шевченка з ілюстраціями О. Грановського.
Разом із тим О. НеприцькийГрановський продовжує друкувати свої твори в Київських часописах, підтримує тісний зв’язок з редактором “Української Хати” Павлом Богацьким.
У Бережцях О. НеприцькийГрановський залишив свою чималу бібліотеку.
Перебуваючи за кордоном, він цікавився роботою Крем’янецької і Бережецької “Просвіт”. Ось уривок з листа 28.11.1922 року від брата Сергія:
“…Саша, Тобі відомо, що в Крем’янці є “Просвіта” і книгарня, це правда, але знай, що і в Бережцях єсть філія “Просвіти”.
Наша молодь заснувала ту філію і аматорського гуртка, маємо бібліотеку, хоч невелику. Але навіть і Лідія (молодша сестра) там бібліотекаршею працює. Найняли ми залу, облаштували дуже гарну сцену і даєм вистави… От і на Різдво готуємо п’єсу “Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці”.
У нас цю працю вже проводять другий рік. Я і Ліда граємо відповідні ролі. Нам потрібна велика бібліотека, але немає звідки її здобути. Дохід від вистав дуже малий. А Твоя бібліотека, яку ти покинув, загинула, не було можливості її забрати…”
Із листа Сергія Неприцького до Олександра (березень 1923 року).
“Тебе цікавить, з кого складається аматорський гурток. Я і Ліда (сестра), Федір Можаровський, два Семенюки (Михайло і Афанасій) і їхня сестра (Анна СеменюкЯкимчук), Федір Тригуба, Роман Тригуба (батько Володимира Тригуби, який був заврайВНО і пішов з життя передчасно, і дідусь священика сьогодні в с. Града), Степан Морозюк і останні люди з молодіжі, котрих Ти не знаєш.
І хор був дуже гарний, згуртував цей хор український діяч Іван Степанович Романченко… Організатор Аматорського гуртка — Василь Гаращук, за фахом лікар, служив у війську УНР. В Бережцях лікував жителів містечка, а також з навколишніх сіл, грошей за надання медичної допомоги не брав.
Як українського патріота, поляки посадили його в тюрму, потім передали на збручанському кордоні енкаведистам.
І. С. Романченко, член Катеринославської “Просвіти”, державний діяч УНР, після випадку з Гаращуком полишив Бережці…”
Про Бережецьку “Просвіту” я з дитячих літ наслухалася з розповідей моєї матері Віри АнтонюкБілобородової, вона разом з Анною ГурникЛукасевич видавала книги в бібліотеці та грала в драматичному гуртку. А як танцювали на сцені бережецькі просвітяни! Їм рівних в усіх навколишніх селах не було.
Тоді у Почаєві жив художник О. Якимчук, емігрант зі Східної України, воював в армії УНР за волю й незалежність рідного краю, після поразки емігрував у вільніший світ, до Польщі, і поселився в Почаєві. На зароблені гроші під час укладання шосейної дороги від Крем’янця до Почаєва просвітяни через Михайла Семенюка замовили в художника О. Якимчука портрет Тараса Шевченка. Коли польська влада заборонила діяльність “Просвіти”, то книги бібліотеки перевезли на Вірлю до Ворочука Федора і закопали там, аби зберегти їх. Про це мені розповідала моя перша вчителька — Тетяна Федорівна Ворочук. Коли вона повернулась із заслання, знайти закопані книги не змогла, а портрет Тараса Шевченка був захований на горищі старої школи в Бережцях, потім його переніс таємно до своєї хати бухгалтер і завідувач господарства школи Росоловський Леонтій. Про це я довідалась з уст Марії Степанівни Росоловської. Вона й передала цей портрет музею Крем’янецької “Просвіти”. Ми їй безмежно вдячні і оберігаємо цей безцінний дарунок як найдорожчий скарб.
О. НеприцькийГрановський, від’їжджаючи 1913 року за кордон, мріяв, що повернеться на рідну землю, тут житиме і працюватиме. Але не збулося. Там, на чужині, він усі сили і знання віддавав національному відродженню України.
1972 року, в день 85літнього ювілею О. НеприцькогоГрановського сердечно вітала українська громада Міннеаполіса і СантПоула. На цьому святі були присутні друзі Крем’янецької “Просвіти” — Пилип Шайда і Антон Семенюк. П. Шайда — фундатор нашої бібліотеки, на жаль, уже покійний, але пам’ять про нього ми свято бережемо. Антону Семенюку пішов 105 рік. Він листується з нами і щиро переживає за те, що діється сьогодні в Україні.
На ювілейних урочистостях О. НеприцькийГрановський сказав: “Я жив і працював поміж вами і з вами. Це вам належить ця пошана і визнання, бо без вас, без людей, ніякий провідник сам не зможе зробити багато. І я вам від глибини душі щиро дякую за все: за підтримку, співпрацю і пошану.
Я щиро любив свій народ і свою Батьківщину. Як зміг, старався працювати і боронити честь українського народу і славу України…
Час закороткий, життя надзвичайно цікаве, щоб його марнувати лише наріканнями якраз тоді, коли потрібна велика праця для здобуття волі своєму народові та національної суверенності України”.
У листопаді 2012 року в приміщенні школи с. Великі Бережці було проведено науковопрактичну конференцію, присвячену 125річчю від дня народження нашого земляка. Організував урочистості невтомний краєзнавець, директор музею О. НеприцькогоГрановського Петро Іванович Гонтарук. У науковій конференції брали участь і крем’янецькі просвітяни, а виступ вокального ансамблю “Горлиця” с. Великі Бережці був барвистим віночком у морі квітів шани славному українцю, нашому краянину.
Тільки дуже шкода, що в жодному із ювілейних збірників за 2012 рік ім’я Олександра НеприцькогоГрановського не згадується, а його ж знає і славить увесь світ!

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment