Щедруй і величайся, Україно! Обереги української традиції — колядки і щедрівки

Микола ДМИТРЕНКО,
доктор філологічних наук, професор, завідувач відділу фольклористики Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології
ім. М. Т. Рильського НАН України

Закінчення.
Поч. у ч. 2, 3 за 2013 р.

Народ із великою любов’ю змальовує “хорошу жону хазяїна”, не жалкуючи художніх засобів: метафор, епітетів, порівнянь, гіпербол. На ній “файні чоботи”, “шовкова сукня”, “мудрий киптарик”, “срібная згарда”, “шовкова хустка”, “злотні ковточки”, “срібний перстінь”:
Вна собі ходить, як кукулечка,
Як кукулечка, як зозулечка.
Це не просто жона хазяїна, а дружина ідеального господаря, то якою ж вона має бути? Незвичайною, помітною, яку шанує не тільки господар, а й суспільство. Таке шанобливе ставлення чоловіка й соціуму до жінки, демократизм стосунків засвідчують в українському менталітеті давню морально-етичну чесноту гендерного партнерства, високої громадської ролі жінки, що знайшло відображення і в інших жанрах фольклору (напр., у прислів’ї: “Жінка чоловікові подруга, а не прислуга”).
Така “хороша жона” дана чоловікові самим Господом, як зазначено в приспіві колядки. А в прислів’ї також маємо констатацію: “Перша жінка — від Бога, друга — від людей, а третя — від чорта”, чим також підкреслюється вірність і любов одружених. Ось цей блискучий ідеальний образ, що захоплює уяву:
У нашого хазяїна хороша жона.
Приспів:
Ой Біг йому дав хорошу жону в його дому.
Раненько встає, по двору походжає,
По двору ходить, як зоря сходить.
По дрова пішла — золото внесла.
По воду пішла — мед-вина внесла.
В світлоньку ввійшла — все панове встало,
Все панове встало, шапочку ізняло.
Один каже:  Царівна увійшла,
Другий каже:  Королівна увійшла,
Третій каже:  Це не царівна і не королівна,
Це бо жона пана хазяїна.
Докія Гуменна, дотримуючись теорії автохтонного походження українського народу, особливого значення надавала ролі й місцю жінки — особливо жінки-матері від прадавнього суспільного ладу, культу матері, що зберігся, зокрема, у такій формулі: “Благослови, мати!”: “Що ж є в нашому народі таке, що не дало розсмоктатися серед інших, загинути в катастрофах, буреломах і лютих завірюхах, яких доля щедро насипала на шляху становлення? Культ матері… Це і формує українську особистість та стійкість у завірюхах, деформаціях і катастрофах. Він незмінний, хоч все навколо міняється. І він береже духовну субстанцію”.

3. Колядки та щедрівки парубкові.
Ідеальний парубок
Поетизація образу хлопця/парубка привертає увагу кількома стрижневими мотивами: мисливським, хліборобським, богатирсько-військовим, любовним.
Величання парубочої краси відбувається, як правило, поза домом. Він то в полі, то в лісі, то в дорозі. Очевидно, мотив “молодому козакові мандрівочка пахне”, що зустрічається в колядках та щедрівках, первісно був пов’язаний з обрядом хлоп’ячо-підліткової ініціації, посвяченням, дорослішанням. Оскільки посвячення юні припадало на весну (“Рости, рости, дівчинонько, /На другую весну”), то молодіжній (передусім — парубочій) громаді пропонували відпрацювати в полі. Ініціант мав пройти випробування на фізичну силу, витривалість духу та працьовитість (формування професійних навичок) і здобував право переходу в нову, вищу соціальну групу, готовність до парубкування й женихання.
Портрет парубка вимальовується лаконічно, проте наочно, образно. Між панами панич Іванонько:
На нім кошуленька, як день, біленька,
На нім ремінець золотом оббитий,
На нім чобітки — срібні підківки,
На нім кожушок, як мак, дрібненький.
Інший опис зовнішності подано в колядці “Стоїть яворець тонкий, високий”:
На нім сукеньки кармазинові,
На нім чобітки сафіянові,
На тих чобітках срібні підківки.
На нім шапочка магеровая,
А за плечима тугий лученько,
Тугий лученько, дрібні стрілоньки.
Парубка часто зображують з конем, адже він із дому їде в мандрівку на коні. Це символізує не тільки відвагу й хоробрість парубка, а й певну відповідальну й вагому мету: або мисливську (полювання на звірину чи птаство), або військову, або хліборобську робочу, або зальотницьку — женихальну. Як і казковий ініціант, парубок сідлає коня й вирушає в мандри. Проте перед колядковим героєм, на відміну від героя казкового, питання вибору однієї дороги з трьох не стоїть: він вирушає в усі три дороги. Внаслідок походів має вибір відповідно до успішності проходження посвячення: до чого більш удатний:
Єдна дорога та в Литвоньку,
Друга дорога на Україноньку,
Третя дорога в Волощиноньку.
З Литвоньки йде, коника веде.
З України йде, зброївку несе.
З Волощини йде, волики жене.
Ой кониками — в війську служити,
А ясним мечом — врага рубати,
А воликами — на хліб робити.
Неабияку лицарську хоробрість парубок виявляє при облозі міста, битві з ворожим військом. Його приймають як ідеалізованого типового героя-богатиря: то за королевича, то за князя — аж поки мати не впізнає сина по сорочці-вишиванці.
Крім того, ця відвага, сила, кмітливість, рішучість, наполегливість, наявність мети властиві парубкові й під час мисливства — полювання на оленів, вепрів, турів тощо.
Хліборобські мотиви іноді поєднуються з любовними, як, скажімо, в тих варіантах, що пов’язані з косінням, жнивами:
Косив Іванейко ранню гречейку.
Приспів:
Бриніла, бриніла коса
дуже ранейко з покоса.
Прийшов там до него татунейко єго:
— Час вже, синойко, на обідойко.
— Зараз, татунь, піду, но покоса дійду.
Покоса дійшов, додому не пішов.
Зрозуміло, потім прийшли мама, брат, сестра, але він пішов додому аж тоді, коли прийшла мила. Ми записали варіант цієї щедрівки в селі Яхнівці Волочиського району Хмельницької області від Надії Максимівни Сердечної, 1934 року народження. У рядок пісні вона вставила ім’я свого онука (“Пішов наш Олесь гречку косити”).
Борис Грінченко у третьому томі “Етнографічних матеріалів із Чернігівської та сусідніми з нею губерніями” подає вельми прикметний зразок переходу парубка до одруження. Але цьому рішучому крокові передує низка необхідних дій, пов’язаних із забезпеченням достатку для майбутньої сім’ї. Ідеальний характер поетизації дій і вчинків Михайла (в колядці він Михал) вражає образністю, логічною послідовністю розвитку викладу:
Славен, славен город Чернігов!
Святий вечір!
А славній того Михал у батька:
Не багато пожив да й слави нажив:
Білим залізом двір обгородив,
Поставив ворота з щирого злота,
Помостив мости все чугунниї,
Поставив стовпи все золотиї,
Покла же жердє все срібранеє,
Повішав коври все шовковиї,
Сам поїхав на горду войну,
На горду войну по королівну.
Да вернувся ж він з гордої войни,
З гордої войни з королівною, —
Застукали мости все чугунниї,
Зассяли стовпи все золотиї,
Забряжчало жердє все срібранеє,
Замаяли коври все шовковиї.
Що люде кажуть: “Королевич їде,
Королевич їде, королівну везе”.
Мамочка каже: “Мій синок їде,
Мій синок їде, невіхну везе”.
Відзначаючи багатство й різноманітність мотивів, Олексій Дей підкреслив: “Коханою парубка завжди виступає найкраща дівчина — королівна або царівна (в румунів і болгар — сестра сонця). Це — теж художній прийом величання парубка, що в колядках завжди є втіленням краси та хоробрості. Змалювання його постаті й дій у колядках щедро переливається через вінця реальності в сферу ідеалу”.

4. Колядки та щедрівки дівчині.
Ідеальна дівчина
Краса і врода дівчини у фольклорі небуденна. Однак у колядках і щедрівках звернуто увагу й на кмітливий розум дівчини, її працьовитість, майстерність у веденні хатніх робіт, загалом домашнього господарства. Дівчина порівнюється із сонцем, зорею, недарма ж вона — краща з кращих, царівна, королівна. Опис її зовнішності подається як похідний від зовнішності “жони хазяїна” й може означати готовність дівчини до заміжжя:
Ой красна, рясна в лузі калина,
А ще красніша дівка Уляночка.
Приспів:
Святий вечір!
По двору ходить, як сонце сходить,
У сінечки ввійшла, як зоря зійшла.
У світлоньку ввійшла, світлонька сяє,
Світлонька сяє — пани встають,
Пани встають, шапки знімають.
То вони кажуть: — Королівна ввійшла,
Королівна ввійшла, корольова дочка,
Корольова дочка, дівка Уляночка!
Відома дослідниця зимової календарної поезії західних і східних слов’ян Людмила Виноградова висловила слушну, на нашу думку, тезу про те, що “молодіжний” цикл колядок фактично аж ніяк не зв’язаний з ідеєю аграрного і господарського заклинання благополуччя і майже не містить жодної іншої тематики, крім шлюбної. Ось, наприклад, символіка образів щедрівки переконливо засвідчує готовність до шлюбу й цнотливість дівчини:
В нашої Марусі є три городочки.
Їден городочок — червона калина,
Другий городочок — зелена рутонька,
Третій городочок — зелений барвінець.
Червона калина — то її личенько.
Зелена рутонька — то її косонька.
Зелений барвінець — то її вінець.
Дівчину опоетизовано в дії: вона шиттячко шиє, миє чаші, воли запрягає, пшениченьку поле, жне, снопи в’яже, плете віночок, ломить калину, стереже виноград, садить і поливає сад, рожу, срібло віє, сіє розум і красу, збирає малину, білить, збирає золоту кору, перевозить людей, розважається — танцює, співає. В одному з творів зустрічаємо промовистий рядок: “Не ходить вона ні в чім ледачім”, що підкреслює святковість, небуденність події, а також засвідчує працьовитість, охайність дівчини, яка “У будень ходить у оксамиті, /А в свято ходить у сріблі-злоті”.
У цьому ж стилі вибирає дівчина судженого, запитує в сокола, котрий парубок її. Сокіл відповідає: той, що пасе свині. Дівчина не погоджується: то не мій! Зупиняється на третьому. Вибирає багатого. Ідеальний варіант, як на сьогодні. Про моральні якості та інші достоїнства парубка не йдеться. Зрештою, нам уже відомо: той парубок неминуче ідеальний.
Отже, колядки та щедрівки — досить репрезентативний матеріал ідеального символічного зображення людини, наближення її до мрії. Основна їхня мета — звеселити дім, тобто показати мікрокосм (людину) і макрокосм (світ, всесвіт) як ідеальну гармонійну субстанцію.
Тож щедруй і величайся, Україно!

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment