Іван ДЕМЧЕНКО,
журналіст,
м. Верхньодніпровськ
Дніпропетровської обл.
Понад 30 років очолював ансамбль пісні та музики “Діброва” Володимир Прищепа — людина, з дитинства закохана в пісню.
Цей колектив знаний далеко за межами Верхньодніпровського району. Потужним джерелом репертуару стали народні жартівливі та козацькі пісні, адже Верхньодніпровщина тісно пов’язана із Запорозьким козацтвом, його славною історією і звитягами. Не шкодував керівник ні часу, ні зусиль, плекав, як деревце, кожен голос, у кожному бачив особистість. Колектив був лауреатом районних та обласних фестивалів народної творчості, отримав звання “народний”, його запрошували на виступи.
Командування Військово-Морських сил України запросило “Діброву” на святкування 510-річчя українського козацтва в Севастополь. Виступи, спілкування, нові враження… А як виконали разом зі співаками ансамблю ВМС України “Поза лугом зелененьким” то, здавалося, весь Севастополь завмер.
Гаряче вітали дібрівчан у Трускавці. “Йой, звідки східняки знають стільки українських пісень?” — це перше, що почули артисти після концерту. “Ми живемо на землях війська запорозького, ми ж нащадки тих славних козаченьків. Від дідів-прадідів наших отримали у спадок українську пісню”, — відповів їм керівник “Діброви”. Двічі дібрівчани брали участь у творчих звітах Дніпропетровщини у столичному палаці “Україна”.
Зміни у суспільстві торкнулися й колективу, який перестав бути колективом однодумців…
Минув час, і на базі районної “Просвіти” заступник голови Володимир Прищепа створив новий колектив “Гомін”, невеликий, але дружний і цілеспрямований. Два роки тому його запросили на святкування Дня медичного працівника в один із закладів Ялти. Перед концертом хвилювалися, як російськомовні слухачі сприймуть українські пісні. Після першої пісні почали підспівувати, а далі й підтанцьовувати.
Якось після концерту на відкритому майданчику зателефонувала медична сестра і запросила “Гомін” у гості. Її мама, родом із Галичини, почувши українську пісню, розхвилювалася. Прийти на концерт не могла, бо хворі ноги. Так познайомилися з Вірою Гладкою, яка сорок років на кримській землі відірвана від материнської мови. Вона слухала рідні пісні й не приховувала сліз вдячності.
Улітку 2012 року “Гомін” на запрошення товариства “Меморіал” ім. Василя Стуса з м. Дрогобича побував із творчою поїздкою в Галичині. Козацька пісня з берегів Дніпра лунала над Карпатами, на Львівщині.
Авторові цих рядків пощастило побувати на концерті гурту “Гомін” у санаторії “Славутич”, що на Верхньодніпровщині. Це своєрідне поєднання пісні й поетичного слова. Краплини гумору, елементи гри надають дійству експресії. Був подивований чистими, не спотвореними фонограмою голосами, умінням підтримувати зі слухачами зворушливий діалог і щирістю, з якою виконувалася кожна пісня.
Слухачі, які приїхали в санаторій із різних куточків України, висловлювали захоплення. Михайло Шкромеда з Івано-Франківщини: “Повірте, вперше отримав таке задоволення”. Михайло Сахнік із Волині: “Почув справжню українську пісню. Не спотворену, а чисту, як мамина сльоза”. Валентина Зінченко з Кривого Рогу: “Дуже вдячна “Гомону” за те, що з такою любов’ю і ніжністю бережуть нашу пісню. За те, що пробуджують нашу свідомість, відроджують духовність. Після таких концертів душа очищується”. Василь Бевз з Умані: “Дякую кожному учаснику колективу, особливо Тетяні Марченко, за чудовий спів. Дух козацтва ще витає над нашими степами…”
Так і живуть вони поруч — “Діброва” шумить своєю позолотою, а “Гомін” гомонить, і лине про нього слава по Україні. Дай Боже, щоб ще довго світила їм промениста зоря.
