Світе тихий, краю милий, моя Україно…

Дмитро СТЕПОВИК,
доктор мистецтвознавства,
професор

Із народним художником України Миколою Стратілатом я знайомий давно. Його твори, насамперед гравюри, широковідомі в нашій країні й за кордоном завдяки високій технічній майстерності, глибокій національності й справжній духовності, що вирізняє його чималий доробок у галузі станкової і книжкової графіки. Цього року художнику виповнилося 70, і я згадую його перші такі вишукані, емоційні, сповнені символіки твори, коли він тільки починав ілюструвати книги видавництва “Веселка”. Неодноразово я писав про них, рецензував виставки і видання його творів, зокрема серії “Свята земля” і альбому “Поезія в образах”.
Виставка “Світе тихий, краю милий, моя Україно…”, що відбулася у Національному музеї Тараса Шевченка з нагоди ювілею митця, стала своєрідним підсумком мистецького шляху  художника, який образно осмислює місце України у світовій культурі, залишаючись завжди вірним самому собі. Колектив музею і Міністерство культури висунули Миколу Стратілата на здобуття звання лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка. Мені видається, що це звання він давно вже мав здобути. Кожному шанувальнику і просто читачу поезії ім’я Стратілата добре відоме. Десятки поетичних видань із його ілюстраціями та в його оформленні вийшли в українських видавництвах. З його творчістю пов’язана низка поетичних імен, що стали сторінками нашої історії: Тарас Шевченко, Яків Щоголів, Максим Рильський, Володимир Сосюра, Борис Олійник, Василь Симоненко…
Графіка Стратілата представлена в його альбомі “Поезія в образах”, що побачив світ ще 2004го. Ще тоді він мав стати лауреатом, як художник, що продовжив найкращі традиції української гравюри, одним із представників якої був і Тарас Шевченко, один із перших академіків гравюри Петербурзької академії мистецтв. 1911 року у Хмельницькому вийшов альбом “Тарас Шевченко — академік гравюри”, упорядником якого виступив Микола Стратілат, він же підготував ґрунтовну, наукову і водночас із живою, гарною оповідною мовою монографію, додану до видання окремою книжечкою. Кому, як не художникуграверу, що добре знає значення чорнобілої графіки і те, яким трудом вона дається, можна розповісти про 27 офортів Тараса Шевченка, про ті інструменти гравера, що збереглись у його майстерні й нині експонуються у Національному музеї Тараса Шевченка.
Від книги до книги, від гравюри до гравюри удосконалювалася майстерність і техніка митця. Він відомий як майстер мініатюрної графіки, що створив сотні книжкових знаків відомих людей України. Але це окрема розмова, бо в цій царині Микола Стратілат досяг таких вершин, що його можна назвати академіком.
Усі, хто влітку побував на виставці, побачили ще й іншого Стратілата, його акварелі. Вони вражають кольоровою образністю, відчуттям краси рідної України від Чернігівщини, батьківщини художника, до Карпатських гір і Чорного моря. Краєвид — улюблений жанр митця. Художник не нав’язує сюжетів, не намагається епатувати якоюсь екзотикою. Весняні гаї, село в серпанку ранкового туману, фіолетова хмара, що несе громовицю, місячна доріжка на морі, дощ над степом не перестають дивувати, промовляючи про мудрість творіння. А ще він любить малювати квіти. Його квіти — це сповідь романтичної душі, залюбленої у свою землю, у ці квіти, що часто не конкретизовані і намальовані не в зрізаних букетах. Їх не можна називати натюрмортами, бо це не мертва, а жива природа. Кольорова гама акварелей від блідорожевого, фіолетового до жовтогарячого поєднується з вишуканою тональністю.
Щодо шевченківської тематики. У Стратілата не знайдеш прямих ілюстрацій, хоча він міг би їх робити. Його серія “Кобзарська криниця” — філософське осмислення постаті геніального українського поета і його творчості. Зовсім недавно художник створив гравюру “Святий Тарасій”. Його Тарасій справді схожий на Шевченка. Бо цей святий очолив собор, на якому засудили єресь іконоборства, і тим самим було дано право художнику творити образ. Не випадково Тарас Шевченко народився в переддень шанування Святого Тарасія.
Творчість Миколи Стратілата логічно підводить до висновку, що митець і мистецтво — нерв нації, і художник відбувається за умови, коли він перебуває в епіцентрі всього того, чим живе його народ. Це стосується справжніх митців. Таким був Тарас Шевченко. Таким є художник Микола Стратілат.