Напередодні Дня Соборності Всеукраїнське товариство “Просвіта” ім. Тараса Шевченка провело круглий стіл на тему “Українська мова як визначальний чинник соборності України”. Відзначення дня, вшановування творців Акту Злуки — не лише суспільна потреба, а й моральний імператив незалежної, соборної Української держави. Це нагадування про те, що сила нації, держави — в єдності. Непорушна єдність, як запорука майбутнього країни, неможлива без спільних національних цінностей. Серед них українська мова — найголовніша. Обговорення існуючих проблем засвідчили гостру необхідність об’єднання і координації зусиль різних громадсько-політичних сил заради майбутнього України.
Національні цінності —
незнищенні!
Павло МОВЧАН, голова ВУТ “Просвіта”:
— Проведення круглого столу зумовлено історичною датою, яку ми відзначаємо — 94-та річниця Дня Соборності України. Я не історик, але як людина, причетна до того акту, що називався Ланцюгом злуки, можу сказати: з того моменту всі ми, хто причетний до цього дуже важливого історичного моменту, хто причетний до Руху, до акту державотворення, хто приймав Конституцію, формував Україну в центрі й регіонах, відчувають не лише гордість, а й велику відповідальність.
Акт Соборності України — надзвичайно важливий, ключовий у політиці державотворення. Якби не було великої історичної цілісності національної, яка формувалася не десятиліттями, в умовах бездержавності витримавши все, що називається тисками і географічними розподілами, якби не було сформовано єдиного культурно-історичного цілісного масиву, який називається Україною, якби не було тих фундаментальних принципів — традицій, єдиної мови, історичної і колективної пам’яті, не відбулося б того, що проголосив народ 94 роки тому. Єдність була настільки фундаментальною, що цей момент Відродження, момент Соборності є найважливішою ланкою в ланцюгу відродження нації. Саме тоді народ відчув потребу бути єдиним організмом. Перед цим прагненням України впали потуги імперій, колоніальні політики з їхніми режимами розсипалися в порох.
Чому й нині ця тема залишається важливою? Та тому, що сьогоднішня політика нашої влади спрямована на розширення тих зон відчуження, на яких грали колоніальні режими всіх імперій. Зон розбрату й ворожнечі, на яких проростає і вивищується антинародна влада. Саме тому була сформована політична сила — задумайтеся! — Партія регіонів. Не партія національної єдності, не партія цілісності, не партія соборності, а — регіонів. У самій назві, в самій дефініції закладено принцип розподілу і протистояння.
Колись німецький філософ і соціолог, останній класик Франкфуртської школи Юрген Хабермас сказав, що є два типи націй: нація громадян і нація співвітчизників. Сьогодні нас усіх роблять нацією громадян: людські права абсолютизуються, національні — виносяться за дужки. Нація співвітчизників відрізняється від нації співгромадян тим, що вона зберігає колективну національну пам’ять, культурні цінності, вона є носієм єдиного соборного коду, зберігає мову, культуру і культурні принципи. Тепер, коли панує тотальна політика ринку, коли все продається і обмінюється, випадає з поля зору, що насправді не все продається та обмінюється. Це насамперед національні цінності, які завжди дають дріжджі для того, щоб відновилася, зростала нація, відродилася держава. Одною із найголовніших цінностей, єдиним фактором, що може сконсолідувати націю, є мова, українська мова. Сьогодні вона упосліджена, витіснена, вигнана з інформаційного простору, соціокультурної сфери. Але національні цінності владі не знищити. Це засвідчує, наприклад, нещодавні святкування Україною великого обрядового Різдвяного циклу. Наші традиції відроджуються незалежно від того, як до нас ставиться влада, яку перспективу нам накреслює і яке “Лукомор’я” нас чекає. Бо ми знаємо, кого посадили на той золотий ланцюг, якого кота. Той кіт, який хоче нам сьогодні нав’язати російську мову, російську культуру, який, виконуючи настанови іноземної держави, робить усе, аби діти, молоде покоління, яким завтра формувати майбутнє України, денаціоналізувалися в сповитку. Я переконаний: ми не можемо і не дамо цього зробити.
Мобілізувати суспільство
на активні дії
Володимир ВАСИЛЕНКО, доктор юридичних наук:
— У парламенті зареєстровано законопроект про мови, він фундаментально розроблений, ґрунтовний і виважений. Але перспективи його ухвалення немає. Нинішня влада налаштована на знищення української мови. І одним із інструментів її нищення є якраз антиконституційний закон Ківалова-Колесніченка, який був недавно “ухвалений”. Ця влада горою стоятиме на тому, щоб цей закон діяв, бо він є головним інструментом нищення української мови і самої держави.
Закон — лише одна з ланок антинаціонального плану. Зараз спостерігаються й інші дуже небезпечні тенденції. По-перше, це перепис населення, запланований на цей рік. Я вас запевняю, що антиукраїнські сили уже готуються до масових фальсифікацій. Уже сьогодні, як це було й торік, вони закликають, щоб якнайбільше людей записувалися росіянами, щось подібне було ще 2006 р. Результати можуть стати для нас несподіванкою в тому сенсі, що кількість росіян різко зросте, а кількість тих, хто послуговується рідною українською мовою, зменшиться. Влада має уже добре відпрацьовані технології, що засвідчили минулі парламентські вибори. Це велика і реальна небезпека.
По-друге, почав діяти Закон про референдум. Ухвалений він у антиконституційний спосіб, який за своїм змістом суперечить Конституції України. На референдум планується винести питання про надання російській мові статусу другої державної. На жаль, лунають самовпевнені, оптимістичні заяви з боку низки громадських і політичних організацій, що, мовляв, наші громадяни свідомі й не проголосують так, як того хочуть антиукраїнські сили. Я не певен, бо референдум не відбуватиметься у нормальній, чесній обстановці і під егідою чесної влади, на це годі сподіватися. Тому наголошую: ми перебуваємо у дуже великій небезпеці.
Унаслідок усіх цих фокусів влади свято національної єдності зусиллями нинішньої влади може обернутися кінцем існування України як держави. Нинішня влада, — про це я неодноразово говорив, — за формою Партія регіонів, а за змістом — злочинне угруповання. І діє воно не за Конституцією, не за законами, що існують у державі, а за законами злочинного світу: сильніший, пахан диктує свої умови. Така практика насаджується в українському суспільстві. І поки ми, наші лідери, морально-інтелектуальна еліта України не усвідомлять цієї загрози, не вживуть невідкладних заходів, щоб виправити цю ситуацію, наші круглі столи, заяви, звернення, заклики ні до чого не приведуть.
Часто можна почути, що, мовляв, у нас хворе суспільство. Ні, не воно, у нас невиліковно інфікована так звана еліта. Навіть ті дії нашої опозиції, які ми спостерігали під час розгляду мовного питання у Верховній Раді, показують нам її інфантильність, аморфність, нездатність до захисту інтересів народу, держави. Це люди, які пристосовуються, використовують ситуацію у своїх приватних чи корпоративних інтересах, їх не цікавить доля української мови, нації і, ще раз наголошую, за великим рахунком і доля держави. На жаль, вони цього не розуміють або не хочуть розуміти. Тому якщо хтось думає, що якось воно буде, обійдеться — так не буде. Якщо ми не зможемо мобілізувати суспільство на активні дії, на спротив цій владі, ми прирікаємо народ і державу на катастрофу.
Наприкінці 1990-х люди самовіддано, саможертовно працювали на українську ідею. Та й підтримка всього суспільства тоді була колосальною. Взірцями, моральними авторитетами були воїни УПА, дисиденти-шістдесятники. Нині цього не спостерігається, бо дискредитація багатьох учорашніх лідерів, втрата національного інформаційного простору зробили свою чорну справу. Ми можемо і мусимо перемогти. Але для цього треба, щоб люди, насамперед ті, хто має вагу в суспільстві, стали активнішими, а національну справу поставили вище власних інтересів.
Необхідно провести
люстрацію
Валерій АСАДЧЕВ, голова секретаріату Української народної партії:
— У попередні роки незалежності національні українські свята, такі як день Соборності, були водночас і державними. Нинішня влада так розвернула політику, що поняття національного відокремлене від державного. Державні події відбуваються за неукраїнськими сценаріями, а національні свята знову відзначають тільки ті політичні сили, які сповідують українську ідею. Чому так відбулося?
Цей процес цілком об’єктивний і передбачуваний. Річ у тім, що на початку української незалежності наша держава вирішувала дві фундаментальні задачі, тоді як інші країни Європи (Польща, Угорщина та ін.) — тільки одну: люстрацію, тобто відсторонення антидержавних прокомуністичних сил, які не сповідували демократичних принципів, від реальної влади. Провівши люстрацію, вони почали розвиватися як незалежні демократичні держави.
Вирішити одночасно обидва завдання (здобуття незалежності й люстрацію) в Україні було нереально, бо для вирішення першого демократичні сили змушені були піти на альянс із колишньою компартійною номенклатурою, з тією, яка тоді також вважала, що Україна має бути незалежною. Другу проблему тоді розв’язати не вдалося. Прокомуністичні сили збереглися й почали повертати втрачені позиції. Ми чудово розуміємо, що Партія регіонів — фактично похідна від комуністичної. Ця сила сформувалася переважно в тих регіонах, які на початку 1990-х років складали “червоний пояс” — (Донецька, Луганська, Дніпропетровська області) — там найсильніші позиції комуністів. Вони не противилися створенню олігархічного режиму, тому, що самі створювали, породили олігархію. Це з ідеологічної точки зору споріднені сили. Сьогодні перед українською спільнотою стоїть проблема люстрації. Її не можна розв’язати в політичний спосіб — виборами, зміною фракцій у Верховній Раді тощо, тому що і серед влади, і серед опозиції, на превеликий жаль, є політичні сили, які задовольняє нинішня система влади. Здобувши перемогу, вони робитимуть те саме, що й теперішні керівники.
Тому дуже важливо створити широку громадсько-політичну позапарламентську опозицію. Ця не політична, а саме громадська складова повинна вийти на перший план. Подібне вже було на початку 1990-х, але треба врахувати конкретну теперішню ситуацію.
Цей круглий стіл — перші кроки небайдужих людей, які знають, що таке Українська національна держава, як вона нелегко давалася і чому треба її зберегти для прийдешніх поколінь. Наша мета — почати формувати велику потужну громадсько-політичну силу, яка буде поза владною опозицією. Багато з тих, хто перебуває у парламентській опозиції, не завжди відверто висловлюють те, що може сказати позапарламентська опозиція.
Із допомогою такої сили проведемо люстрацію, відсторонення від влади всіх антиукраїнських і антидержавних сил. Без цього Україна ніколи не зможе рухатися вперед шляхом цивілізованого розвитку, стрімко розвиватися як конкурентна держава. Тупцюватиме на місці, робитиме крок уперед, десять назад.
Сподіваюся, що ідеї цього круглого столу знайдуть відгук у дуже широких верствах населення, люди почнуть приєднуватися до цього великого українського руху. Нам треба активно формувати свою політичну силу, проводити роз’яснювальну, агітаційну роботу і тоді владі буде дуже важко робити антиукраїнські речі, які їй нав’язують зовнішні політичні сили.
За нами правда,
за нами історія
Іван ЗАЄЦЬ, народний депутат України:
— Ми маємо дати чітку оцінку загальної ситуації з українською мовою, українською суттю нашої держави і спрогнозувати, що відбуватиметься в 2013, 2014 і 2015 роках. Тоді зможемо розробити засоби протидії тим дезінтеграційним процесам, які відбуваються. Не треба боятися сказати правду самим собі. Набирає темпів процес деукраїнізації. Це відбувається не тільки в інформаційній, освітній сферах, цей процес починає занурюватися вже й у побут. Таким чином започатковується процес диференціації України на культурній, мовній основі. Починають формуватися такі собі анклави без української мови на сході та півдні України, ще недавно цього не було. Цей процес запущено саме через закон про регіональні мови. Ситуація дуже складна й небезпечна.
Не треба думати, що це результат якихось минулих дій чи стихійних сил — це результат цілеспрямованої політики теперішньої влади, п’ятої колони і тих московських сил, які діють на нашій землі. Наступного року ця політика, принаймні спроби логічно завершити процес перезаснування Української держави, триватиме. Перша ознака цього — закон про регіональні мови. Президент нічого не зробив, щоб внести до нього зміни. Це його свідома політика.
Нещодавно в пресі ми читали інтерв’ю очільника Греко-Католицької Церкви про те, що церковні діячі зверталися до Януковича з тим, щоб не вносили зміни до закону про релігійні організації. Президент їм пообіцяв, що таких змін не буде, бо це дуже небезпечно. Але натомість зміни ухвалили. Те саме з мовним законом. Представники української інтелігенції їздили до президента, почули його обіцянку переглянути закон, а також те, що розроблять програму підтримки української мови, для цього виділять кошти. Нічого не виконано. Це свідчить про те, що президент грає, що він не виконуватиме Конституції, не творитиме українську Україну.
Пильно слідкуючи за роботою Конституційної Асамблеї, бачимо, що там відбувається прискорене напрацювання нової Конституції. Леонід Кравчук в одному з інтерв’ю нещодавно сказав, що нинішня Конституція нелегітимна, бо Конституційний Суд відмінив рішення 2004 року, і ми повернулися до попереднього варіанта Конституції. Насправді це не Конституція нелегітимна, а кроки Конституційного Суду і той закон 2004 року, якими вносилися зміни до Основного Закону. Але формується думка про нелегітимність Конституції, що вона не відповідає сьогоднішнім потребам, тому її треба замінити. Саме через Конституційну Асамблею буде зроблена спроба перезаснувати державу на російській політичній традиції, на російському етнічному ґрунті, відійти від національного типу Української держави, від української традиції, українського звичаю. Таке магістральне завдання нинішньої влади.
Ми спостерігаємо й таємну підготовку до перепису населення. Проводилися якісь підготовчі етапи, експерименти. Про це нічого не знають ні політики, ні громадськість. Навіть яка була кількість запитань, якого характеру ці запитання. Раніше було 13 запитань, зараз, здається, 24 чи 26. Усе спрямовано на те, щоб створити таку статистичну базу, яка б засвідчила, що у нас немає Української держави національного типу, а треба розвиватися на космополітичній основі, на чужій політичній і культурній традиції. Тому будьмо свідомі, що точиться боротьба за існування української нації, української державності.
Минулого року влада опинилася в дуже складній ситуації. Вона не домовилася з російською владою, не могла в принципі знайти спільної мови з Євросоюзом і зі США через розкрадання майна, авторитарні тенденції, зневажання прав людини тощо. Вона до певної міри злякалася тієї ситуації, яку створила в Україні.
Питання консолідації нації постане на порядку денному й артикулюватиметься навіть представниками цієї влади. Але суть у тому, на якій основі відбуватиметься консолідація. Чи на національних засадах, зафіксованих у теперішній Конституції, чи на базі тієї політики, яку зараз сповідує президент Янукович і Партія регіонів, тобто на засадах так званого російськомовного космополітичного концепту. Нинішня влада ментально занурена в радянську практику, комуністичну ідеологію. ПР і комуністи — це два крила однієї птиці, бо вони виходили з одного джерела. Тому їм ближче творити державу на базі космополітизму, чужої культурної традиції. Для цього треба знищити питому українську основу, яка закладена в нашу Конституцію, у державотворчий процес. Тому ми повинні бути свідомі, що оголошена війна всьому українству, українській сутності. Йде шалена інформаційна атака на ЗМІ. Спрямування цієї атаки — примусити українців бути толерантними до ворогів, до тих, хто замахнувся на Українську державу. Ми це бачимо скрізь.
2013 року нас чекають дуже важкі часи, тому треба мобілізуватися. Гарантія перемоги — велика просвітницька робота серед громадян. У народі основа здорова, жива, всі розуміють, що стабільну державу можна побудувати тільки на національному ґрунті. Про це свідчить світова і європейська практика. Але в нас проблема з політичним сегментом, не тільки з правлячим, а й з опозиційним. У ХХ столітті космополітизм впливав на світові тенденції через ліві, ліберальні партії. ХХІ століття — століття етнічного націоналізму в патріотичному вимірі. Ми бачимо, як сьогодні космополітизм розвертається в бік опанування правих, національно-демократичних партій. Тому що консервативні партії — сильні духом. Треба підточити дух, бо він найсильніший, найпотужніший. Ми бачимо, як жорстко космополітизм починає наступ на праві партії. Спостерігаємо не дуже виразну політику опозиції, бо там багато людей, які не дотримуються принципів консерватизму, займають утилітарну позицію у своїх цілях.
Отже, напередодні Дня Соборності маємо чітко заявити, що перспективу Українська держава має лише як держава національного типу, що це найстабільніше суспільство, що підтверджується європейським і світовим досвідом. Маємо розбудовувати громадський сегмент, загальноукраїнський рух з відстоювання наших прав, нашої держави. Тільки так можемо врятувати ситуацію. Ми не повинні боятися відстоювати переконання, бо за нами правда, за нами історія.
Працювати на соборність
Василь КУЙБІДА, голова Народного руху України:
— Прем’єр-міністр Великої Британії Девід Кемерон нещодавно, подібно до Ангели Меркель, заявив, що мультикультуралізм зазнав краху, і закликав до міцнішого утвердження британських цінностей та ідентичності. Хочу нагадати, що 94 роки тому було запроваджено свято самостійності й Соборності України. Керівництво УНР розуміло, що без єдності не здобути незалежності. І тогочасні лідери говорили про конечну необхідність створення соборної української держави. 1905 року М. Грушевський застерігав, що на одній етнічній основі може виникнути дві держави. І закликав інтелігенцію настирливо працювати на консолідацію українського народу, утворення єдиної нації, яка б мала відновити українську державність. Зрештою, ми бачили, що впродовж століть ті державні утворення, в які входили окремі частини України, нас розділяли, нав’язували свої цінності, відмовляли нам в окремій ідентичності, нищили нашу культуру і її осердя — мову. Коли були спроби відновити державність — ми програвали через відсутність консолідації.
1991 року українську державність відновили, спираючись на право нації на самовизначення, записане в Статуті ООН. У декларації про незалежність ми заклали, що Україна — національна держава. Те ж прописане і в Конституції 1996 року. Сьогодні між національним і державним утворилася прірва. Ті люди, які зараз захопили владу, використовують її важелі для нищення українства. Після 2010 року ми не можемо говорити про Україну як про національну державу. Тому повинні не співпрацювати з нинішньою владою, а робити все можливе для її повалення. Наша мета — люстрація, через яку необхідно відсікти всіх, хто нищив нашу державу, відновлену 1991 року. Потрібно ухвалити новий закон про громадянство, адже на початках незалежності ми надали громадянство усім, хто був на той час в Україні, а цього не варто було робити, адже громадянство отримали й ті, хто боровся проти української державності, не сприймав її і не сприймає. Тепер, сконсолідувавшись, вони привели до влади своїх представників і далі нищать нас. Вони мусять відповідати за антиконституційні дії, за нищення державності. Тому закликаю до активного спротиву в усіх сегментах суспільства. На соборність повинні працювати всі — і громадські організації, і ті, хто займається політикою. Або ми здобудемо владу і створимо перспективу для української нації, або реагуватимемо на дії влади балачками. І тоді у нас не дуже багато шансів на виграш.
Денаціоналізація
зайшла далеко
Юрій ГНАТКЕВИЧ, народний депутат України І, V і VI скликань:
— 1991 року, коли проголошували незалежність України, і в страшному сні не могли уявити, що через 21 рік незалежності міністрів нам ставитиме Москва за своєю квотою. Тим більше, що тоді навіть комуністи голосували “за”, бо відчували себе українцями. А зараз міністр освіти, який ледь не став віце-прем’єром із гуманітарних питань, невідомо з якою розвідкою зв’язаний; силові міністри — раніше приймали присяги на вірність іншій державі; національним телебаченням керує якийсь Бенкендорф, який знищив Перший національний канал і передав його Москві. Ми маємо ситуацію, коли об’єдналися три сили: офіційна московська, яка хоче повернення в лоно імперії (московська церква з ідеєю “русского міра”), українська сила, що сприяє цій ідеї (регіонали і комуністи) і третя — агенти, яким доручили конкретні заходи. Ступінь денаціоналізації, “розукраїнення” зайшла далеко. Частина українців уже стала на шлях переродження — перетворення в інший етнічний тип. Ще не знаю, як його назвати, але якщо ви звернете увагу на те, хто найбільше бореться з українською мовою, то побачите, що це не росіяни, а люди з прізвищами на -енко та -юк. Сьогодні денаціоналізація відбувається уже на державному рівні. Так, у вищезгаданому колегою Василенком переписі будуть запитання, спрямовані на виокремлення “російськомовних українців” із числа корінного етносу.
Сьогодні ми повинні об’єднати кадровий і фінансовий ресурси. Якщо люди, об’єднані ідеєю, не матимуть грошей, то нічого в умовах дикого капіталізму не буде. І навпаки — гроші без ідеї нічого не варті. Як розв’язати цю проблему? Скажу словами Євгена Чикаленка: “Легко любити Україну до глибини своєї душі, а треба полюбити її й до глибини своєї кишені”. Я вважаю, що просвітницька робота потрібна і вона повинна капіталізуватися. Сьогодні на часі загальноукраїнська програма, яка має розподілити обов’язки між “Просвітою”, опозицією в парламенті, поза парламентом, малим і середнім бізнесом, на який ми повинні спиратися. Кожен повинен мати доручення, які він може виконати. На жаль, Кучма не зупинив утворення денаціоналізованої антиукраїнської буржуазії. Якби Ахметов, Фірташ були українцями, думаю, була б дещо інакша ситуація в нашій країні…
Сьогодні я хочу повернутися до роботи в Київській “Просвіті”, зайнятися об’єднанням української інтелігенції та внесенням нашої ідеології у свідомість киян. Думаю, результат не забариться.
Потрібні реальні структури
Олексій КЛЯШТОРНИЙ, голова центрального координаційного комітету Всеукраїнської профспілки “Народна солідарність”:
— Об’єднання “Українська справа”, спільно з іншими співорганізаторами ініціюватиме розмову на тему ставлення до сучасної української держави і я вже користуюся нагодою, щоб вас, шановні учасники круглого столу, на цю зустріч запросити. А сьогодні хочу поговорити про інше. Пригадую подібний круглий стіл, на який ми збиралися в цьому ж приміщенні в листопаді до Дня української мови й писемності. Минуло вже два місяці, а в організаційному і технічному відношенні ми все ще стоїмо на тій само точці, що й тоді. На мою думку, найбільша проблема — дуже слабка результативна частина всіх наших розмов останнього часу. Адже обмін думками відбувається, а в результативний формат він чомусь не перевтілюється. Що ми маємо сьогодні? Найліберальніший проект об’єднання всіх зацікавлених парламентських, позапарламентських, колективних, індивідуальних сил, який був запропонований від імені “Української справи”. Я не наполягаю на цьому тексті, але якийсь регламент мав би бути. Також маємо план дій, запропонований на одному з етапів роботи Форуму на захист української мови. Він теж не ідеальний, але цілком міг би бути взятий за основу.
На останній зустрічі зацікавлених у захисті української мови, яка відбулася 10 січня, ми говорили про конкретні дії компанійного характеру, які можемо робити сьогодні для захисту української мови. Адже мова — фундамент нашої державності й соборності. Тому сьогодні нам потрібні реальні структури, які будуть здатні на конкретні дії і в великих, і в малих справах.
Налаштовані
на конкретні справи
Оксана ЛЕВКОВА, голова Всеукраїнської громадської організації “Не будь байдужим”:
— Молодь, з якою працюємо, налаштована на конкретну роботу. Ми вже три роки моніторимо кафе, бари, ресторани. Перевіряємо, чи їхні вивіски, меню, фіскальні чеки тощо українською мовою. Щороку вручаємо найбільш українофобській кав’ярні антипремію “Гнилий кабак” — цей тухлий овоч, обігруючи двозначність слова “кабак”.
Щоліта шукаємо кошти для функціонування табору імені Чикаленка, видатного мецената початку ХХ століття, який сказав геніальну фразу: “Україну треба любити не до глибини душі, а до глибини власної кишені”. Ми збираємо групи дітей із так званих російськомовних областей і з так званих українськомовних. У таборі вони спілкуються, обмінюються думками, мають українськи орієнтований вишкіл.
У кінці липня цього року буде річниця Валуєвського циркуляру. Про цей документ члени нашої організації креативно розповідають на місцях. Готуємося до відзначення 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка. Консервативний патріотичний дискурс — це робота духу. Є молодь, яка все це розуміє, яка читає, патріотично налаштована і робить конкретні, хай невеликі справи.
Матеріали круглого столу
опрацювали
Євген БУКЕТ,
Надія КИР’ЯН,
Микола ЦИМБАЛЮК
Від редакції. Друкуючи матеріали просвітянського круглого столу “Українська мова як визначальний чинник соборності України”, ми звертаємося до просвітянських організацій усіх рівнів, громадських утворень і політичних партій із закликом долучатися до напрацювання спільних заходів і дій. Надіслані листи й матеріали будуть оприлюднені в “Слові Просвіти”.
