Художник Орест Білоус святкує своє перше сімдесятиріччя. А який ювілей без виставки? Тож нещодавно Львівський палац мистецтв запросив поціновувачів його творчості. 150 полотен відібрав головний художник Палацу мистецтв Орест Скоп. Були виступи, побажання творчих успіхів, оплески; голова сільради села Новий Витків Роман Гладій вручив художникові знак “Білоус Орест Теофілович. Почесний громадянин села Новий Витків”. За ті зусилля О. Білоуса, яких він доклав (і надалі докладає) у розвиток культурного життя Нового Виткова.
До уваги читачів “СП” наша розмова з митцем і коротка екскурсія залом Палацу мистецтв, під час якої художник розповів про обставини виникнення того чи того художнього полотна.
— Коли Ви зрозуміли, що будете художником?
— У 7—8 класі. Перемалював усіх класиків української, російської літератури, фотографії яких були в читанках чи історіях літератури. А вже в 9 класі після виставки, яку організували в школі, я чув від учителів дуже схвальні відгуки.
Це було у Новому Виткові Радехівського району у середній школі. Тут Олександр Мишуга народився, щоправда, у Старому Виткові. Але між Старим і Новим Витковами — кілька сот метрів…
— “Дід з онуком на сходах батьківської хати” — Ваша чи не найбільш філософська робота. Онук — це Ви?
— Я. Мій стриєчний дід — Теодор Білоус описав свого часу церкви Буковини й Галичини… У моєму доробку є багато замків. На цій виставці представлено мої роботи — “Надвечір’я у Виткові”. Пейзаж із батьківського подвір’я з гарбузами. Вілла “Казковий рай” і “Казковий пейзаж” — це вже Східниця. “Жінка з котом”. Жив у неї на квартирі в Яремчі. Жив, малював. Потім подумав: а чому ж я господиню не зобразив на полотні?.. “Ранок у Східниці”. “Хата Мостової” у Старому Виткові — це єдина хата, що збереглася ще з часів Першої світової війни… “Портрет письменника Романа Качурівського”, який уже, на жаль, відійшов від нас… “Жнива в Східниці”. Нині там пустка, все спродано, а що не спродано — заростає бур’яном… “Церква в селі Полове”, де дружина Марія вчителювала. “Теодор Білоус”, про якого я вже згадував, — письменник, заснував перший літературний гурток, двічі його обирали послом до Віденського сейму. Ініціював створення в Галичині понад 30 промислових шкіл — дбав, аби діти мали де здобувати професію.
Нещодавно минуло 100 років від часу заснування церкви у Виткові. Частково Олександр Мишуга допоміг коштами на відбудову церковці, та й на малярство у ній. Трохи влада допомогла. “Маркіян Шашкевич” на тлі церкви в Нестаничах. “Андрей Шептицький” — на тлі церкви Св. Юра. На обидвох полотнах я зобразив розривчасті хмари, які символізують рух історії. “Йосип Сліпий” — на тлі Святої Софії в Римі, зліва — фрагмент Католицького університету.
“Церква в Нестаничах”. Там нещодавно знищили дерево.
Художник малює те, що створила природа, а сучасники чомусь вважали, що те дерево (туя) заважало церкві. Мене це здивувало, коли я відвідав через якийсь час це місце.
Картина “Замок в Золочеві”. Десь через півторадва тижні я приїхав знову подивитися на нього, а там дах обвалився. Добре, що вдалося перед тим його змалювати.
— Коли Ви вступили у Спілку художників України?
— 2005 року, бо 1997го не вдалося. Треба було мати три республіканські виставки, я їх мав. Але тоді “підняли статус” — необхідно було мати 8—10 виставок…
— Не дбаємо ми про культуру, про пам’ятки, про збереження намолених місць…
— На жаль. “Крутосхили Карпат” і “Крутосхили в Східниці” — дуже цікаві роботи. Я навіть не сподівався, що вони мені вдадуться, — такі вони своєрідні. Але почав малювати — і вийшло… “Квіти літа”. Леся тоді була в першому класі, назбирала квітів увечері на городах і принесла до хати. Тепер Лесі, моїй доньці, — сорок, а тоді це був перший мій натюрморт, спеціалісти відзначали цю роботу. Якось один художник мені каже: намалюй щось європейське. І я намалював квіти на тлі полів, озер і гір, вклавши їх (квіти) у старовинний гаварецький глечик. “Коктебель. Гора М. Волошина”, “Пейзаж з музею М. Волошина”, “Біблійні гори”, “Коктебель. Вид на Біблійні гори”, “Будинокмузей М. Волошина. Надвечір’я” — це мої перші етюди, одні з кращих Коктебельських робіт. Там така прекрасна аура, надихає на творчість.
— Недаремно М. Волошин там садибу побудував.
— На плато в Біблійних горах поховано М. Волошина, це однаєдина могила в тих горах. “Меморіальний комплекс. Будинокмузей М. Волошина в Коктебелі”. “Перед заходом сонця” — Біблійні гори золотом сяють… Цикл “Зима”. Пішов у гори. Потім по пам’яті відтворив зимовий пейзаж. “Казкова зима” — з вікна лікарні у Східниці я побачив цей пейзаж.
— Чому з лікарні?
— Бо холодно було. А з вікна, навпроти, цей пейзаж добре проглядався. “Початок зими”. Пам’ятаю, була неділя, останній день мого перебування у Східниці. Малюю. А в церкві йде відправа. Слухаю Службу Божу і малюю. “Осінні небеса”. Це — Вінницька область. Пейзаж. “Цвіт дикої яблуні”, “Квітучий ранок, яблуко та груші” — обидва твори зі Східниці.
Спілкувався Богдан ЗАЛІЗНЯК
