Мистецтво — вічне, хоч життя коротке…

123Олеся ТОМЕНКО,
кандидат філологічних наук

Цей давній вислів, як ніколи, співзвучний із трагічною долею видатного майстра живопису, графіка, одного з перших учнів М. Бойчука — І. Падалки (1894—1937).
Уперше за багато років виставкові зали Національної академії образотворчого мистецтва й архітектури сповнилися відчуттям причетності до великого, національного, історичного і водночас трагічного. Концептуальний підхід дозволив організаторам виставки (серед яких праправнука І. Падалки, студентка архітектурного факультету М. Гнилоскуренко) представити кілька аспектів життя і творчості І. Падалки: його графічні та малярські роботи, роботи його учнів і соратників, сімейну історію, архівні документи й роботи його послідовників. Стилістика виставки занурює глядача в епоху тоталітаризму і репресій: чорне тло, колючий дріт, умовні ґрати, із-за яких дивляться на сучасників такі одухотворені обличчя М. Бойчука, В. Седляра, О. Павленко, К. Гвоздика.
Проте тоталітарна система чітко відслідковувала паростки національного. Тоді Падалка змушений був працювати в царині книжкової графіки. Але й це не задовольнило систему. Багато з художників поступалися своїми принципами під тиском влади. Це позначилося і на пізніших роботах митця. Під час виступу на першому пленумі Оргбюро Спілки Радянських художників і скульпторів УСРР 27 листопада 1933 року він говорив: “Мені смішно, коли кажуть про бойчукізм як про певний формалістичний напрямок, абсолютно однорідний у своєму складі. Для чого ця зрівнялівка до всіх художників, які вчилися у професора Бойчука? Треба якось обережно і більш точно визначати, а не наклеювати загальні ярлики. Мені зараз близько 40 років. Я вчився у Бойчука, але скільки років уже самостійно працюю. Ось ви кажете про Луцькі казарми, розмальовані 1918 року. Думаю, що більшість із вас не краще мислили, ніж я тоді. Ми були наївні в деяких питаннях, а ви намагаєтесь представити справу так, нібито я і Бойчук робили це вчора. Історію також треба знати, як і всі інші науки”.
Треба віддати належне організаторам виставки, які розшукали оригінали робіт Івана Падалки у фондах різних музеїв, зокрема у фондах Національної академії, та представили їх на суд глядачів. Навіть відомі мистецтвознавці деякі з цих робіт бачили вперше і були вражені майстерністю художника.
З особливими відчуттями читаєш копії з архівів КДБ, які  ще недавно були закриті для загалу. І не одна людина запитувала: “За що?” Адже тепер усі розуміють, що справи проти Бойчука, Падалки та їхніх однодумців, їхніх родин шиті білими нитками.
30 вересня 1936 року Івана Падалку, професора живопису, заарештували як “ворога народу”.  У зачитаному вироку зазначалося: “Винен у тому, що він був активним учасником націоналістичної фашистської та терористичної організації, що ставила завданням відторгнення України від СССР і реставрації капіталізму, особисто входив до терористичної групи Бойчука…” Вирок — смертна кара — оскарженню не підлягав. 1958 року справу        І. Падалки визнали сфальсифікованою працівниками органів НКВС. Художника реабілітували.
Досі вражають твори бойчукістів. Оригінальні картини, представлені на виставці, — неоціненний скарб, який в інших країнах уже б давно привернув до себе сотні тисяч шанувальників.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment