Нема в Тальному ні музею, ні палацу…

Вадим МИЦИК,
організатор та беззмінний директор Тальнівського музею історії хліборобства в 1985—2012 рр.,
доктор філософії в галузі культурології, професор

Тальнівщина — край родючих чорноземів. Хоч би які історичні культури побутували тут, а культура хліборобства зоставалася найосновнішою. Тому й музей, який відкрито 1986 року в районному центрі Тальне, присвятили розвитку цієї життєдайної галузі. Ініціаторами його створення були керівники району Віталій Медведєв, Геннадій Капралов, директор технікуму Іван Куян, я, краєзнавець Вадим Мицик.
Кожен розділ експозиції у дванадцяти залах ілюстрований хлібом як твором мистецтва, приказкою, словами з пісні до нього, що повніше відтворює і час, про який ідеться, і духовну цінність хліба, і культуру народу. Хлібскрутень, мов орнамент бронзового віку. “Буде хліб, буде й до хліба”, — доповнюють слова приказки. Калач символізує гостинність сколотівхліборобів: “Хто з мечем, а ми з калачем”. Хліб із перехрестям у черняхівців — це образ сонця, а приказка стверджує неперехідну істину: “Найсмачніший хліб зі своєї праці”. Чумаків на Тальнівщині благословляли і виряджали в дорогу обрядовим хлібом — книшем чумацьким: “Коло книша — добра душа”. Людське життя ілюструє дивень: “Дивень дивний: кругом гарний, посередині видний”. Лежень доповнюють слова: “Хліб — усьому голова”, а в обжинковому коровайці втілено зростання добробуту: “Рости, короваю, ширший від Дунаю”. У хаті на столі коло хліба слова приказки, мов заповідь для людей нинішніх і поколінь майбутніх: “Клади хлібсіль на столі, будеш у людей на чолі”.
У музеї зібрано гідну колекцію трипільської та сучасної кераміки, писанок Черкащини, художнього хлібопечення краю. Вперше в музейній практиці ми розробили технологію консервування печеного хліба для його тривалого зберігання. Зразки кераміки опубліковано в монографіях “Священна країна хліборобів”, “За законом Світового ладу”, писанки в альбомах “Писанки Черкащини” (1992, 2007), художнє хлібопечення — у книгах “Син Землі і Сонця”, “Виднокрай”. Загалом співробітники музею видали 26 видань. Усе це позитивно вплинуло на розвиток народної культури не тільки в Шевченковому краї, а й в Україні.
Тепер тільки розповідь про те, що було, бо такої краси відвідувачі уже не побачать. Музей зруйновано під благородну ідею — програму “Золота підкова Черкащини”, згідно з якою із 2006 року в області мали відновити й увіковічнити історичні місця й пам’ятки в області.
Тальне пишалося своєю архітектурною пам’яткою державного значення Мисливським замкомпалацом графа П. Шувалова (охоронний № 1725). Збудований він за проектом датського зодчого Андреаса Клеменсена 1898—1903 роках. До 1919 р. ним володіла дочка графа Ольга Петрівна Долгорука. Потім у ньому були: вчительська семінарія, сільгосптехнікум, а з 1967 р. будівельний технікум. У 1985—1986 рр. на першому поверсі в 12 залах і створили Тальнівський районний музей історії хліборобства, який приніс добру славу всій Черкаській області. Коли 1993 р. будівельноекономічний коледж відселився, утримання палацу лягло на Музей. Ми почали ставити питання перед Черкаськими облрадою та обласною держадміністрацією, управлінням культури про ремонт покрівлі та створення на другому поверсі палацу музею трипільської культури. Саме в Тальнівському районі зосереджено найбільше її пам’яток: 7 найдавніших праміст у Європі та 27 селищ. Потім наша ідея розширилася до історикокультурного заповідника, який базується у с. Легедзиному, а юридичною адресою його стала адреса Музею історії хліборобства.
Справа з ідеєю музею Трипільської культури обнадіялася, коли Черкаська облрада  наприкінці грудня 2005 року ухвалила історикокультурницьку програму “Золота підкова Черкащини”. Її затвердив Президент України указом № 671/2006 від 05.05.2006 р. Проте з початком ремонтнореставраційних робіт на об’єкті Мисливський замок керівництво обласної держадміністрації розпорядилося відселити районний Музей історії хліборобства. Хтосьтаки мріяв бути новоявленим графом. На одній із перших спільних нарад я говорив керівникам області й району, що коли робити так, то в Тальному не буде ні музею, ні палацу. Після цього мене на наради більше не запрошували.
Нищать Українську культуру систематично. 2006 року вчинено черговий великий злочин: художньоісторичну основу експозиційного поясу знищено, експонати запаковано в ящики і вивезено в приміщення колишньої районної друкарні, яке 2007 року обласна рада віддала під музей.
Тепер уже шість із половиною років музей стоїть у ящиках — на ремонт і перепрофілювання приміщення в районному бюджеті хронічно немає коштів.
Яка ж ситуація з палацом? Найперше, що зробили 2006 року, — вирізали труби опалення та водовідведення, батареї, інші металеві конструкції і  відвезли в Умань на металобрухт (15 тонн). Жива частина дерев’яного перекриття другого поверху також потрапила в приватні руки. Глазуровану черепицю пересортували: биту і зіпсовану склали під огорожу, а цілу вивезли.
2008 року до палацу підвели електроосвітлення, воду, газ, звели блочну котельню, водонапірну башту, в кімнатах відновили первісний вигляд, замінили стелю другого поверху та частину вікон.
Проте із 2009 р. уряд обмежив фінансування ремонтнореставраційних робіт, а потім і зовсім його припинив. Облдержадміністрація не виплачувала гроші охороні. Нині жодних відновлювальних робіт у палаці графа Шувалова не проводять.
Покрівля з металочерепиці неякісна: над двома кімнатами із західнопівденного боку вона протікає, стеля обвалилася. Оскільки палац не охоронявся, то в кімнатах розікрали систему опалення; частину вікон й дверей розтрощили; різьблені кам’яні перила повалили; гіпсокартонні перегородки понівечили. Територія навколо забруднена, заростає бур’янами.
Отож програму “Золота підкова Черкащини” у Тальному так розгорнули, що у районі вже нема ні музею, ні палацу. Стрімко пішли від стабільності до руїни. Ворожим силам дуже допікає, коли в Україні є щось добротне й самодостатнє. Під цю згубну тенденцію підпадає і заповідник “Трипільська культура”, що в селі Легедзиному.
Звернення в різні роки до державних органів не допомогли. Тільки два роки тому для музею виділили приміщення клубу цукрозаводу, яке потребує серйозного ремонту. Від 2006 року я терпляче вірив обіцянкам голів райдержадміністрацій, голів районних рад, що музей відродять.
Сьогодні працівники музею повинні звільнитися. Причому першими мають піти з роботи фахівці — директор, старший науковий співробітник, а потім — доглядачі, сторожі. Загалом 7 осіб. На цьому “зекономлять фінанси”, а без догляду експонати розкрадуть, перейдуть в чужі руки.
Як бачимо, обставини та методи різні, а суть одна.
Моє основне життєве завдання останніх років — відновлення музею історії хліборобства. Ось чому я не полишав роботи і намагався, щоб його поновили. Одначе названі обставини змусили мене 4 січня 2013 р. облишити роботу, якій я віддав 27 років.
Хліборобство було, є і залишиться основною галуззю українського народу. Це його слава і господарський пріоритет. Тому я стою на одній позиції: Музей історії хліборобства в Тальному вкрай необхідно відновити! Його діяльність примножить славу нашого хліборобського роду і краю.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment