У «храмику» знань

Нещодавно випадком довелося побувати в одній із сільських бібліотек. Не в селі, бознаяк віддаленому від цивілізації, а порівняно недалеко від столиці. “Храмик” знань тулився в однокімнатному тісному й холодному приміщенні, де бібліотекарка мерзлякувато куталася в пальтечко. На кустарно збитих полицях, що опоясували три стіни, тіснилися в потертих до чорноти палітурках книжки. Переважна більшість із них тридцятисоракарічної давності. Бо, як з’ясувалося, нових надходжень останніх років майже нема. Але попри все читачі сюди йдуть, і молодь, і люди старшого віку.

Микола ТАБОРИТ
І дивуватися тому не варто. Незважаючи на катастрофічне (як для цивілізованої країни) становище видавничої справи, впровадження нових цифрових технологій, засилля неукраїнської преси й телебачення, тяга людей до книги не зменшується. Інша річ, що задовольнити зростаючий попит на національний друкований продукт — справа не з легких. Принаймні за нинішньої влади.
Згідно з даними Книжкової палати України, торік побачило світ 25 220 найменувань книжок. Для порівняння: 1991 р. їх було майже вп’ятеро менше — 5 855. Але кількість — не масовість. Сукупний наклад торік усіх виданих книжок і брошур становив аж… 58 840 тисяч примірників. Це на 45 мільйонів українського населення! Тобто, кількість книг на душу населення у нас становить трошки більше однієї книжки.
Цей показник, хоч як прикро усвідомлювати, є свідченням і рівня освіченості, і культури, і заможності, і економіки, і, зрештою, громадянського суспільства. Наприклад, у Європі, яка волає про падіння інтересу читачів до книжки, видається від 6 до 8, а в Америці та Японії — 12 примірників на одну людину. Навіть у тих же північних сусідів припадає по 4 книжки на одного росіянина.
Торік, із нагоди 975річчя створення всесвітньо відомої бібліотеки Ярослава Мудрого, лунали заклики громадськості до Верховної Ради проголосити 2012й Роком бібліотек України. Такого дива не сталося, зате українці отримали Рік спорту та здорового способу життя. Що ж, і це треба, але людська, особливо молода голова потребує не лише м’яча. Знання, культура, духовність, національна свідомість, одним із джерел яких є книга, залишаються недоступними для більшості української молоді. Книгу не замінить ні Інтернет, ні телебачення (тим паче чуже і такого низькопробного ґатунку).
Роблю висновки з тих численних дзвінків, що лунають у редакції мало не щодня, як тількино в “Слові Просвіти” з’явиться чергова рецензія на щойно видану книжку, чи художню, чи з історії, краєзнавства, мистецтва тощо. Не встигла газета повідомити, що ВЦ “Просвіта” видав книжку радівської публіцистики за 1917 рік Сергія Єфремова “Початок нової доби”, як почали звертатися до нас з Одеси, Львова, Харкова та інших місць із однимєдиним запитанням: де можна придбати? А бібліотеки: а чи не можна було б у нас провести презентацію новинки? Так само було й з іншими виданнями, наприклад, останнім просвітянським виданням “Словника української мови” або книжечок серії “Бібліотека тижневика “Слово Просвіти”, які мають можливість отримувати наші передплатники.
Але мізерні наклади, фінансові проблеми та байдужість влади до бібліотечної справи прирікають українського читача на книжковоінформаційний голод. Які ж і чи багатьом перлини людської думки, зібрані в книгах, передадуться у тому селі, у “храмик” якого я ненароком втрапив?

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment