Виколихування місяця

Оксана ШАЛАК,
член НСПУ, кандидат
філологічних наук

Ви ж добре пам’ятаєте улюблені книжки наших дітей: казки Ганса Християна Андерсена чи “Пригоди Невсідомика” Бенні Андерсена, казку “Діти склодува” Марії Ґріпе і повісті Єсти Кнутсона про Пелле Безхвостого, “Викрадача ангелів” Еви-Марії Люнд та “Вафельне серце” і “Тоня Ґліммердал” Марії Парр?! Їх українською мовою переклала письменниця Галина Кирпа, яка з любов’ю вибирає в данській, шведській, норвезькій літературах прекрасні твори…
А чи знаєте ви поезію і прозу самої Галини Кирпи? Який же дивовижний світ відкриває збірка її вибраного, яку видало тернопільське видавництво “Богдан”!
Її “Місяць у колисці” — не просто образ, то таки справжнісінький місяць, якого бабуся Ніч купає у Дніпрі, співає йому колискових, вигойдує свого пестунчика, аж доки той не “виросте в повню”… Отож ця книжка про духовне зростання кожного з нас. Ця поезія — і для маленьких, і для дорослих читачів:
Стою серед лугу. Пташечка
тенька.
Бабки до вечора в піжмурки
грають.
Я проти неба — така маленька:
до мене хмарки не долітають…
Коли вчитатися в тихі слова, відчути таку несилувану ритміку — заплющити очі і побачити все, про що каже авторка, — одразу можна збагнути, яке довкола все щемке, трепетне і непроминуще:
Ця хмарка — ніби палац золотий.
А та — немовби хата
з ластівками.
— Котру ти собі вибереш?
— А ти?
— Мені б оту, щоб так було,
як в мами.
Останні рядки кожен прочитає по-своєму, але їм неодмінно знайдеться місце у серці кожного. Бо хіба знаєш, хто розмовляє: двоє малюків, що вгадують у хмарах захмарне, а чи дорослі, які давно не зводили до неба очей — і, онімілі, раптом нашукали собі серед хмар найрідніше?.. У цьому — таємниця універсальності поезії Галини Кирпи.
Вірші “Місяця у колисці” — наскрізь метафоричні, поетичні образи — справді зримі, а інтонації — такі довірливі й рідні: тут ранок “запливає… голубим човном”, стежки “на долоні літа” — мов сірі вужі, а “Дніпро поплакує за літом”… На якомусь глибинному рівні ця поезія пов’язана з українським фольклором. Часом надибуєш вірш-загадку (“Півень”), іноді — кумулятивну казку (“Безкінечна жабка”), а подекуди — замовляння (“Пане Сонечку Великоднє”). Тут багато героїв, які напевно приблукали із народної казки (їжак, зайчик, котик); як і в колисковій пісні, — лагідна мелодика; тут — так несподівано переосмислені фольклорні мотиви (“Нічиє дерево і моє”, “Зима з Літом стрічаються”)…
Не менш захоплива проза Галини Кирпи. Цикл ліричних новел “Катруся з роду Чимчиків” — зворушливі оповіді про дівчинку, у якої велика гарна родина: з дідусем Катруся пасе черідку, з татом — мандрує до Купавської Луки, Чебрецевої Галяви і Мурашиних Гір, з мамою — спостерігає, як Сонячний Зайчик-витівник у хованки грається… А ще ж до Катрусі вночі приходить Лев Золотин, щоб утішити, коли татко потрапляє до лікарні. Оповідки про Катрусині пригоди — водночас і казкові, і реальні; світ вигадки і світ буденний — це таки той самісінький світ, тільки домальований уявою дівчинки-вигадниці!
Серед вибраного — і оповідання для значно старших: “Викликаю на дуель”, “Герань у золотому горщику”, “Легка задача”. Психологізм цієї прози ґрунтується на осмисленні цілком реальних історій, де характери героїв — не галерея чорно-білих портретів, а як влучно зауважила літературознавець Наталя Дзюбишина-Мельник, портрети “дитячої душі”…
Окремий розділ “Місяця…” — переклади з білоруської, данської, норвезької і шведської. І тут ви ще раз зауважите, якою розкішною українською мовою Галина Кирпа дає змогу заговорити персонажам данської народної казки, шведських народних віршів чи пташкам і звірятам із “Весни восени” Володимира Короткевича…
Відомих, маловідомих і таки зовсім невідомих авторів відкриває для нас перекладачка. Ганс Християн Андерсен, Аксель Валленґрен, Ейнар Екланн, Фам Екман, Гуґо Гамільтон, Інґрід Шестранд, Станіслав Шушкевич, Сергій Граховський, Ніна Матяш, Сергій Панізник — ось неповний перелік тих чужомовних письменників, чиї казки, оповідання, поезію ви зможете почитати у цьому розділі — і зрозуміти таки усе, про що вони пишуть, бо найголовніше — навчитися говорити серцем:
Коли мій дідусь
не промовляє вустами,
то промовляє очима,
і я розумію майже усі слова,
яких він не каже.
(Сів Відерберґ, “Дідусь”).

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment