Обереги українства

index
Просвітяни. с.Ставчани. 1932р.

Шановна редакціє! Добру справу Ви задумали — написати історію “Просвіти” разом. Цей проект, як і багато інших, зініційованих “Словом Просвіти”, нагадують українцям “чиїх батьків вони діти”, укріплюють у них дух “славних прадідів великих”, надихають творити Добро Україні.
Із вдячністю сприймаємо Ваші заклики і з надією надсилаю Вам “Відомості з історії “Просвіти” нашого краю. Йдеться не про одну, а десятки “Просвіт”, про це з цікавістю читатимуть мешканці  найвіддаленіших сіл нашого району.
З повагою
Зиновій ГАЄЦЬКИЙ,
голова Пустомитівського РО ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка

Часто в середовищі політиків чи успішних бізнесменів, господарників лунають заяви, що “Просвіта” своє віджила, або “Просвіта” потрібна лише пенсіонерам, так і хочеться запитати: хіба ми вже розбудували українську державу, не маємо проблем із розвитком української мови, культури, історії, освіти; хіба вже домоглися високого рівня цієї культури й духовності в шевченківському розумінні і чи можемо нині змиритися з отим сакраментальним — “маємо те, що маємо”?
Коли в середині 60х років ХІХ ст. на наших теренах почали виникати патріотичні організації, товариства й насамперед “Просвіта”, перед ними стояло головне завдання: в умовах окупації, бездержавності зберегти свою національну ідентичність і вибороти власну державу з усіма притаманними їй атрибутами й функціями, об’єднуючи навколо цієї мети широкі народні маси.
Пустомитівці можуть пишатися тим, що серед 65ти засновників “Просвіти” (8.12.1868 р.) були наші краяни: М. Устиянович — видатний громадський діяч, поет і його син Корнило — відомий художник, письменник і науковець.
Ідеї, замисли товариства були близькі простим людям, які підтримували його, масово вливались у його лави. Особливо зростала кількість членів і осередків після 1874 р., відколи за новим статутом передбачалося зменшення щомісячних внесків (від двох до чотирьох крон річних).
Уже 1878 року господарі с. Підберізці І. Бубела, Г. Дзюбак, М. Цар, а також учитель о. М. Абрисовський стали членами Львівської “Просвіти”, а відкриття читальні “Просвіти” в Підберізцях урочисто відбулося 14.07.1901 р. за участю відомих просвітян: І. Левицького і Г. Врецьони.
Цього року членами “Просвіти” стали і селяни Миклашева: Мартин Пугач і Яким Попович. 20 червня 1884 р. газета “Батьківщина” повідомила про заснування читальні “Просвіти” в селі. Членами товариства стали Р. Чіха, о. Марко, Д. і М. Пугачі, І. Войтович, В. Возний, П. Моравський, Г. Завербний. Першими керівниками обрали М. і Д. Пугачів, Глинського, Ф. Возного, Р. Кардаша і П. Моравського. На урочистості на запрошення учителя Фастнахта прибули А. Вахнянин, Г. Врецьона, К. Левицький. Гості подарували від Львівського відділу добірку книг. Миклашівці зберегли протоколи перших засідань товариства, які свідчать, що діяльність “Просвіти” охоплювала широкий спектр духовного, культурного та господарського життя селян.
У багатьох селах спочатку будували читальні, а потім зверталися до влади щодо реєстрації “Просвіт”. 1884 року збудували читальню у Містках, а назву “Просвіта” читальня отримала вже 15.07.1902 р., очевидно з часу заснування там товариства. Особливо активізувалася діяльність Містківської “Просвіти”, коли парохом у селі був о. П. Кордуба (з 1918 по 1940 рр.). Із приходом більшовиків о. Кордубу вивезли до Сибіру, де він і зник. Приблизно в цей же час заснували читальню “Просвіти” стараннями о. П. Бажанського і в СорокахЛьвівських, на той час досить національносвідомому селі. Село відоме гучним процесом у справі вбивства Я. Галана, яке пов’язане з родиною о. Д. Лукашевича. Тут народився легендарний сотник М. Дуда (псевдо — Гріменко). Кілька разів у селі на явочній квартирі бував Р. Шухевич.
Про діяльність товариства “Просвіта” в сусідньому селі Муроване (колишні Ляшки Муровані) відомостей зовсім мало. Заснували тут товариство наприкінці 1890х. Крім “Просвіти” тут діяли “Січ”, “Сільський господар”.
Є на мапі Пустомитівщини маленьке село Товщів, у якому мешкає до 150 осіб, із яких до 90 % пенсіонери. Але пам’ятник Т. Шевченку, збудований громадою 1959 року (скульптори Е. Мисько і Я. Чайка) завжди доглянутий, обсаджений квітами, біля нього відбуваються найурочистіші події села. Тут 6 вересня 1896 р. відбулись установчі збори товариства. Головою обрали о. П. Пелеха, заступником став Г. Кисілевський. Бібліотека налічувала 180 книг. До 100річчя М. Шашкевича товариство організувало свято. У селі відбувалися фестини та ін. 1912 року, коли товариство очолив І. Думанський, драмгуртківці поставили п’єси: “Ой, не ходи, Грицю…”, “Святий Миколай”, “Пекло в хаті”…
Ініціаторами заснування осередків “Просвіти” найчастіше були патріотично налаштовані священики, вони й очолювали новостворені структури. “Просвіті” доводилося долати не тільки шалений опір із боку влади, а й боротися з москвофільським “Обществом ім. Качковского”, заснованим у Львові 1874го, польськими шовіністичними організаціями “Кулко рольніче”, “Стшелєц” та ін. Протистояння між ними доходило до частих сутичок і навіть кровопролитних бійок, як це було у Миколаєві, Миклашеві, Підберізцях, Пикуловичах, Борщовичах, Солонці й інших селах.
У Солонці читальню “Просвіти” засновано на початку 1892 р. з ініціативи о. Сосенка. Серед засновників були М. та І. Жиравецькі, І. та С. Корчуки, І. Лазорко, Копачі, Ю. Кулик, М. Курса, Т. Карпа, П. Ших. Коли 1894 року на місце о. Сосенка на парафію прийшов москвофіл о. Людовік Підгородецький, вороже налаштований до місцевої читальні, “Просвіта” з 1895 р. фактично припинила свою діяльність. І лише в квітні 1908 р., зусиллями І. Жиравецького, Мих. Мудрого та ще 15 активістів товариство в Солонці відновило свою діяльність. Уже 1909 року в осередку було 115 членів. Готують і ставлять вистави: “Віфлеємський вертеп”, “Семе, не кради” (спрямовано проти пияцтва), концертні програми до визначних дат, шевченківських днів тощо. Як правило, такі імпрези супроводжувалися виконанням гімнів “Ще не вмерла…”, “Не пора, не пора…”, піснями “Ми — гайдамаки”та ін. У лютому створили свій хор. Гостями товариства були знакові постаті, зокрема  1925го тут побував Роман Дашкевич — організатор товариства “Луг”, а ще редактор газети “Громадський голос” Остап Павлів.
Серед найстаріших осередків на Пустомитівщині слід назвати і читальню “Просвіти” у Скнилові, засновником якої був видний громадський діяч о. Фолис. При “Просвіті” 1896го створені “Братство тверезості”, кооператив “Єдність”, а пізніше — спортивне товариство “Сокіл”, “Сільський господар” і позикова каса. Спочатку просвітяни збирались у хаті Онуфрія Мацькова, а 1896 року освятили новозбудовану домівку “Просвіти” на викупленій громадою землі.
Наприкінці 1896 р. “Просвіту” засновано у Городиславичах. Товариство налічувало 120 осіб.
У селі Лісневичі, яке пізніше приєднали до Пустомит і разом із Наварією утворили місто Пустомити, товариство “Просвіта” заснували 9 лютого 1900 р. Головою обрали Пилипа Моту. В організації були 19 членів, а в читальні — 200 книг. 1933 року силами громади й активістів “Просвіти” в Лісневичах спорудили триповерхове цегляне приміщення Народного Дому на землі, викупленій громадянами в орендаря Хаїма. Крім “Просвіти”, тут діяли “Союз українок” (Катерина Мота, Юлія Мота), товариство “Луг” (М. Покрива, П. Пакош, Й. Гніт, Марія Бандера, Марта Гніт, Ярослава Карп’як, К. Пакош, Єва Щерба).
Установчі збори “Просвіти” у Пустомитах відбулися в день пмч Стефана 9.01.1901 р. Звіт про цю подію до Високого Намісництва зробив о. В. Стернюк — батько Архієрея КиєвоГалицької Митрополії В. Стернюка. Подання про дозвіл на відкриття читальні зробив Єфрем Когут, його підписали й інші засновники: І. Венгер, Д. Ханас, М. Панькевич, І. Белень, І. Когут, В. Карпінець, Г. Масляк, І. Петришин, Глікерко Дибаль. На урочисте засідання прибули високі гості: Гр. Врецьона, К. Левицький — майбутній президент ЗУНР. Зібрання проходило дуже урочисто. Головою обрали В. Стернюка, заступником — І. Петришина, касиром — І. Венгера, бібліотекарем — Гл. Дибаля, писарем — Є. Когута. Крім засновників, членами товариства стали ще 46 осіб. Збиралися просвітяни у неділі й свята, а взимку — щодня. Лекції читали В. Стернюк — “Про історію УкраїниРуси”, Т. Кімилович “Значення товариства “Просвіта” для українського народу”, М. Заворотюк — “Поділ Галичини” та ін. Найактивнішими членами товариства до світової війни були: І. Яримкевич, В. Лісовський, П. Дуда, Т. Федина, бібліотекар А. Городній, касир П. Москв’як, голова міста І. Билень. Прихід російських військ приніс багато лиха. “В п’ятницю 4 вересня москалі, переїжджаючи через село, знищили пам’ятник Т. Шевченку, розбили таблицю з написом, мовлячи: “А ти тут что дєлаєш, Тарасю” (із звіту о. В. Стернюка за 1914 р.).
У читальні все поперекидали, книги подерли й розкидали по дорозі. Забрали трубу і сурму для збору “Соколів”. У травні 1915 р. російська влада забрала решту книжок і часописів “Свобода”, “Нове слово”, “Письма з Просвіти”, “Вісти з Запорожжя” на 60 корон, а також — сільський прапор за 400 корон, рамки до образів на 8 корон. 21.06.1915 р. під час битви москалями спалено 7 господарств з боку Милашович і залізничну станцію”. Відновлено роботу товариства аж 7. 03. 1926 р. Головою обрали П. Дуду, секретарем — Порфирія Когута. З приходом більшовиків 1939 р. громадські організації зліквідовано, а багатьох просвітян репресували або замордували. Наприклад, із Лісневич у тюрмі на Лонцького, в Бригідках закатували 7 активних просвітян: В. Вознічка, Й. Говенко, Р. Карп’як, П. Крестиняк, Є. Мота, Ф. Мота, М. Панькевич. П. Баса, С. Кохановський дивом врятувалися і вирвалися на волю з допомогою львівських патріотів. У пам’ять про закатованих односельці за одну ніч 1941 р. насипали високу могилу, увінчавши її березовим хрестом. 1944 року енкаведисти змусили її зруйнувати, зрівнявши з землею. На цьому місці вже 1991 року силами ТУМ ім. Т. Шевченка споруджено пам’ятний знак тим, хто загинули за волю України.
На місцевому цвинтарі збережені могили о. В. Стернюка — батька митрополита; Євгенії Стернюк — дружини о. В. Стернюка, тітки полковника Є. Коновальця. Могили о. П. Стернюка, о. Остапа Стернюка. Є могила Січового стрільця Гр. Карпінця.  1993 року встановлено пам’ятник на могилі Юліана Бабія — відомого просвітянина, сина Пустомитівського пароха о. В. Бабія. Обидва загинули від рук окупантів: о. Бабій — у Сибіру, а його син — від польських шовіністів. У метрикальній книзі с. Лісневичі є запис, досить ризикований для тих часів: “Акти уроджених дітей 1—16 ст. не вписані через о. Бабія Володимира — пароха, вивезеного 22. 5. 1941 большевиками”. У будинку колишньої “Просвіти” — приватний магазин. Також збереглася напівзруйнована будівля садиби Стернюків, яку о. Степан Гриньків мав намір відремонтувати й створити музей. Тут деякий час мешкав ще один Пустомитівський парох о. Є. Возняк. Тут одружився з його дочкою Марією рідний брат С. Бандери.
Читальня “Просвіти” в Борщовичах, як свідчать архівні дані, заснована 23 липня 1904 р. Серед 16 засновників М. Согор, В. Сташинський, Ілько і Павло Стадники, Д. Качор, М. Максим’як, М. Наконечний, М. Найвер та ін.
Перша читальня розмістилася у хаті С. Качора. 1909 року голова товариства М. Вітинський і секретар М. Ривак звернулися до Головного відділу у Львові з проханням допомогти у будівництві читальні. На цей час в осередку було 69 осіб, 127 книг, часописи “Діло”, “Свобода”, “Громадський голос”, “Народне слово”, “Народний голос”. Восени 1929го завершили будівництво дерев’яного приміщення читальні.
Намір заснувати читальню у Поршні виник ще 1896 року. Про це довідуємося з Заяви до Високого Намісництва, яку підписали 33 мешканці села: П. та О. Чорнії, М. та О. Мандзюки, Г. та Й. Бабії, П. Мороз, М. Адермах, Г. Деркач, М. Добош, А. Мосціцький, Я. Новак, Г. Олійник, І. Угрин, о. М. Олексій, С. Стахів та ін. Про те, чи діяв осередок, невідомо. Як вважає дослідник В. Лаба, “можливо, діяльність взагалі не проводилась, зважаючи на тверді москвофільські переконання о. Олексія”. Але читальня таки була заснована 12. 07. 1907 р. Із промовою виступили поважні гості: Гр. Врецьона, Й. Фолис. До товариства записалося 30 осіб. 1908го воно об’єднувало 62 члени, в бібліотеці було 117 книг, передплачували газету “Свобода”. Велику підтримку осередок мав з боку директора школи Жизневського, громадянська позиція якого викликала опір, невдоволення і прямі доноси о. Олексія. 1935 року зусиллями громади збудовано “Народний Дім” і вже чергову річницю Т. Шевченка просвітяни відзначили у ньому. 40річчя заснування своєї “Просвіти” аматори відзначили великим концертом, постановою п’єс “Степовий гість”, “Голгота”, “Дума про Нечая” під керівництвом Ст. Стецьківа.

Далі буде.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment