Словом і кінокамерою

Микола ЦИМБАЛЮК

У переповненому столичному Будинку актора відбулася презентація художньо-документального фільму “Стеком і шаблею” за мотивами книги Романа Коваля, яку висунуто на здобуття Шевченківської премії. На зустріч з автором і творцями кінострічки (режисер В. Бондаренко, співсценарист В. Тетерятник) прийшла сила народу, серед яких були відомі діячі культури й мистецтва, громадські й політичні діячі. Але переважна більшість — люди, що давно знають одне одного по багаторічних і численних акціях із вшанування пам’яті героїв національно-визволь­ної боротьби.

Роман Коваль усю свою творчість присвятив дослідженню і оприлюдненню героїчних сторінок національної історії початку ХХ ст. Такої глибокої обізнаності в тогочасних подіях визвольних змагань 1917—1920 рр. не має, напевно, жоден із науковців академічних інститутів. У цьому величезному інформаційному масиві, як стверджує письменник Василь Шкляр, “він вільно почувається, орієнтується в документальному й мемуарному масиві того періоду, дуже тверезо й реалістично дивиться на той історичний відтинок, не боїться називати речі своїми іменами. Із забуття він видобуває найзнаковіші постаті, серед яких і Михайло Гаврилко, який уособлює нашу українську єдність і соборність”.
Михайло Гаврилко народився 1882 р. на Полтавщині, в селянсько-козацькій родині. У тих краях, що межували з Диким степом, де споконвіку витав вольнолюбивий дух, що утверджував себе у важкій селянській праці, звитяжній борні із зайдами-ворогами і творенні прекрасних зразків народної культури. Тож і малий Михайло змалку полюбив ліпити з глини різні фігурки людей, коників, півників. І ця дитяча забавка визначила його долю.
Після школи він навчався у Миргородському художньо-промисловому училищі, звідки вийшло багато відомих митців. Національно-патріотичне середовище багато в чому формували викладачі, серед яких Опанас Сластіон, відомий етнограф, маляр і скульптор. Цілком імовірно, що там же Михайло познайомився з Іваном Падалкою, майбутнім талановитим художником-бойчукістом. Тож середовище формувало не лише митців, а й світогляд майбутніх особистостей, що стануть у перші лави борців за українську державність.
Перебуваючи в Петербурзі, 1905 р. Гаврилко бере участь у студентських заворушеннях. Як наслідок його громадсько-політичної активності: неодноразові арешти, півроку в Петропавлівських застінках і втеча за кордон. Перетнувши кілька країн, опиняється у підавстрійській Україні, у Львові. Талановитого юнака запримітила західноукраїнська інтелігенція. Наталя Кобринська, одна із провідних діячок галичанського феміністичного руху, за­опікувалася ним, надавши стипендію для продовження навчання в Королівській художній академії у Кракові. А згодом руку допомоги православному “східняку” простягнув і греко-католицький митрополит Андрей Шептицький.
Там же, в Кракові, він познайомиться з Оленою Гордієвською, яка згодом стане його дружиною. Гордієвська походила з великого українського роду, що дав національній культурі низку непересічних митців, зокрема таких як Соломія Крушельницька, Богдан Лепкий тощо. Вона навіть після смерті чоловіка (про те, що його, пораненого на рідній землі, червоноармійська братва спалила у топці паровоза, так і не дізнається) до останнього подиху чекатиме на зустріч…
1917-й став переломним не лише у долі українського народу. З перших днів Гаврилко у вирі життя: стає одним із організаторів військових формувань — Українських Січових стрільців, потім — Сірої дивізії армії УНР. У часи воєнного лихоліття Пешої світової, 1915—1916 рр., перебуваючи на Волині, разом із друзями він опікується організацією “Просвіт”, народною освітою. У той час за його участі тут було вперше відкрито понад 150 шкіл. Водночас не припиняє працювати як графік, скульптор.
Ще 1910 р. Михайло Гаврилко взяв участь у конкурсі на пам’ятник Тарасові Шевченку, який оголосили кияни. Євген Чикаленко, який був членом Шевченківського комітету, одразу виокремив і відзначив його роботу. У своєму щоденнику за той період він зазначає, що з усіх (а їх було до півсотні) поданих проектів лише проект Гаврилка заслуговує на пильну увагу. Цей пам’ятник мав скульптурне обрамлення п’єдесталу, що символізували сюжети з творів Шевченка. Чикаленко зауважив, що все це дихає Хмельниччиною.
Шевченкіаною пронизана вся
творчість Гаврилка, вона — домінуюча тема всього його життя. Він був одним із перших, хто активно взявся за її розробку. Ще перебуваючи в Галичині, він невідступно працює над образом Тараса, увічнюючи його в пам’ятниках, погруддях, барельєфах, горельєфах, медальйонах, графіці, картинах тощо. У нього було глибоко особистісне бачення Кобзаря — непокірного, стрімкого, з постійним виразом напруженої думки. Це був образ справді українського Апостола правди і свободи. Того, до чого прагнув і сам автор. Розповідають, що перед Другою світовою війною мало не в кожній хаті стояв чи висів образ Шевченка роботи Гаврилка.
На превеликий жаль, із його великої творчої спадщини залишилося небагато. Патологічно мстива совєтська влада ніколи не переобтяжувала свою політику до українців бодай найменшою повагою і благородством, а до таких діячів як Михайло Гаврилко й поготів. 1939 року з окупацією Західної України, майже все, що він створив, “освободітєлі” піддали вогню і молоту. Навіть після війни (1956 р.) за вказівкою уже не сталінського керівництва всі цінні роботи, що були у запасниках Львівського художнього музею, спалили або розбили. Поодинокі його твори збереглися лише в одиничних примірниках у музеях Європи, в приватних колекціях і в нащадків Гаврилка — онуків Ярослава, Ореста і Любомира Абрагамовичів.
Усі ці сторінки полум’яного життя українського митця і борця за волю України проходять із кадра в кадр, урізноманітнюються акторською грою (роль Гаврилка грає В. Пащенко), монологами автора книжки й одного із творців фільму Романа Коваля, земляків-полтавчан, митців, онуків. Сюжет динамічний, із чітко витриманим темпоритмом, що полегшує перегляд і сприйняття далеко не простого історичного й мистецького матеріалу. В останню мить з екрана звучать проникливі слова як реквієм великому життю: “Романтик і трохи Дон-Кіхот”, “визначний мистець”, “ідеаліст кришталево чистої води”, “князь Українських Січових стрільців”, — так називали Михайла Гаврилка його сучасники… А значить, ворог не розірвав історичну пам’ять українського народу. І отже, ми сильні покладами духу наших дідів і прадідів. Вічна Їм пам’ять і слава!”.
Роман Коваль своєю багатогранною, багаторічною і подвижницькою працею вкотре повертає нам справді Великих українців. “Але великими українцями є не лише ті, хто поклав своє життя за незалежність України, а й нинішні, хто всупереч усьому і всім сьогодні повертає нам і творить майбутню історію”, — сказав народний депутат України Олесь Доній. І серед них Роман Коваль, якого Асоціація українських письменників, Національна спілка художників України висунули на здобуття Шевченківської премії.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment