Маркіян Шашкевич — сьогодні

Роман ЛУБКІВСЬКИЙ
Фото Йосипа МарухнЯка

Продовження.
Поч. у ч. 2, 3, 5 за 2013 р.

Здавалося б, Франко суперечить самому собі. До М. Шалати, здається, ніхто з дослідників не наважувався прояснити цю формулу; у витлумаченні М. Шалати вона істотно увиразнює і значення альманаху, і значущість заслуг його творців. Часом виникає спокуса уподібнитися до астрономів, котрі в пошуках далеких зір припадають до надсучасних телескопів. Віддалені (в часі й просторі) аналогії, звісно, цікаві й небезкорисні (скажімо, про елементи схожості Маркіянового мислення з філософією француза Блеза Паскаля). Очевидно, алюзії з видатними явищами світової культури — аж до Біблії — логічні і мають право на існування. А я бачу М. Шалату з досконалою підзорною трубою над українським обрієм, і радію, що він виводить поетичний і патріотичний родовід Шашкевича від Григорія Сковороди та Івана Котляревського, що “збільшує” кількість прихильників і симпатиків Маркіянових через “реабілітацію” тих людей, котрих не так давно вважали неприхильними до “Руської Трійці” та її діяльності.
Насамперед це стосується богослова, літератора, перекладача, громадського діяча о. Йосипа Левицького, людини складного, суперечливого характеру, який завдавав сам собі шкоду в побутових ситуаціях, часом ставив себе найвище над літературним середовищем доби. А от що важливе: у Львові на “Соборі руських учених” 1848 року через п’ять років після смерті батька “Русалки Дністрової” Й. Левицький у переліку імен “воскресителів слова руского і словесности рускої від року 1836” першим називає “покійного Шашкевича, котрий пережившися духом народним, во піснях великую снабжив приязність”…
Посучасному оцінює дослідник і діяльність Й. Лозинського, критикованого Шашкевичем абсолютно слушно, але Лозинський із опонента став прихильником і певною мірою послідовником діячів “Руської Трійці”.
Мініатюрні життєписи осіб, так чи інакше причетних до видання “Русалки”, цікаво й повчально перечитувати ще й тому, що вченийкраєзнавець дослідив: їхні долі перетинаються на батьківщині Франка, підсилюючи дрогобицький “вектор” “Русалки Дністрової”. Він пролягає крізь “дрогобицькі сюжети” в біографії кількох поколінь. Насамперед це — тією чи іншою мірою — люди з найближчого оточення Шашкевича, його родичі, друзі, послідовники. Краєзнавча допитливість допомагає вченому простежити долю талановитого семінаристапобратима Маркіяна —      І. Вендзиловича (намалював портрет Б. Хмельницького до Шашкевичевої статті в “Зорі”). Дослідник повідомляє, що художник був засланий на віддалену парафію в “турчанських горах, і там помер 1886 р.” Що то за парафія? Чи вдасться з’ясувати назву села і, можливо, віднайти якісь сліди, наприклад, могилу, а може, десь поміж церковних паперів — рисунки І. Вендзиловича, а серед них — і таке може статися! — ескіз портрета свого семінарського приятеля Маркіяна?
Лінія “Шашкевич—Франко” виписана особливо старанно, з використанням багатющого матеріалу, що його пересічному читачеві нелегко видобути з минулого. Тут чітко бачимо три плани. На першому — передвісники Франка, багато з яких родинними стосунками були пов’язані з Дрогобиччиною, другий — суто франківський, починаючи від його вчителів: Івана Верхратського, Олексія Торонського, Теофіла Грушкевича — аж до дітей Івана Франка, і насамперед його дочки Ганни КлючкоФранко. Пильно досліджуючи та висвітлюючи напівзабуті й маловідомі сторінки минулого, ретельно добираючи факти й подробиці (в сукупності вони творять багатобарвну мозаїчну картину), дослідник об’єктивний і чесний у ставленні до окремих персон, явищ, процесів. Віддає належне навіть деяким “лівим” дрогобичанам минулого століття, сумлінно “звітує” чи не за всі післявоєнні роки, аж до часу, коли Дрогобич в усіх відношеннях утвердився як поважний центр шашкевичезнавства.
Дослідження М. Шалати “Русалка… в Дрогобичі” дещо незвичне за жанром і способом викладу. Це невичерпна й разом із тим лаконічна краєзнавча енциклопедія, добрий підручник із “родолюбія”, публіцистичний з неприхованим ліричним тоном, жвавий і дохідливий есеїстичний твір.
…Три перевидання “Русалки Дністрової”, що майже одночасно вийшли в світ у Радехові, Дрогобичі та Жовкві, — факт промовистий. Він іще раз засвідчив: в Україні немає провінцій, а перспектива для просвітницького та культурницького життя — у вивченні та популяризації національних вартощів.
Можна сподіватися на появу “Русалки” в Золочеві, Бережанах, Перемишлі — і то будуть також книжкипосестри, але принаряджені у свій, можливо, в чомусь неочікуваний спосіб (скажімо, доповнені дискетами із записами народних пісень, переказами, поетичними присвятами?).
В одній зі своїх полемічних статей Маркіян Шашкевич порівнює слов’янську абетку із живою істотою; для нього вона — “є то діва райская звіздострійна озорена добродійною силою, що нас теплим, солодньким дохом овівує; єї то чудне діло, що ми доси РУСИНАМИ!” Ці слова можна перенести й на характер дрогобицької “Русалки Дністрової”. З одним суттєвим доповненням: ця “діва звіздострійна” сьогодні поборює антиукраїнську доктрину, закамуфльовану під “слов’янську” орієнтацію, агресивну, непоступливу, бо володіє імперським “запасом міцності”.
Але перспективи в неї нема. І дива тут немає жодного, “що ми доси Русинами”, — себто Українцями. Завдячуємо тим “цвітці дрібненькій” нашої словесності — “Русалці Дністровій”.
На завершення цього розділу хочу порадувати всіх, кому дорогі Маркіян Шашкевич, його творчість і діяльність: невтомний Михайло Шалата звершив велике діло — підготував до видання повне Зібрання творів Маркіяна Шашкевича.

Наукові читання як діалоги
історії з географією…
Броди, колись невелике провінційне місто на стику Галичини з Волинню, було водночас і місцем болючого розриву українських земель. Через Броди пролягав кордон між Російською імперією і АвстроУгорською монархією. Коли, порівняно недалеко звідси, в Почаєві, молодий Шевченко дивився з тераси славнозвісної Лаври на захід або коли слухав легенду про те, як нечистий скинув велетенську каменюку, не донісши її до “пункту призначення” (бо півень запіяв), то це місце — відоме: село Підкамінь. Нині воно на території Бродівського району. Отже, Тарас Григорович за певних умов міг би побувати і в Підкамені, і в Бродах. Залишімо це питання історикам. Нас би мав зацікавити інший факт: у с. Чепелях на Бродівщині народився Яків Головацький, поет, учений, мовознавець, перекладач. У юності — однодумець Шашкевича, а в зрілому віці — прихильник москвофільства, вірний слуга “царю і отєчєству”. Ізгой, помер “у Вільні городі преславнім”. Забутий чужими і своїми, далеко від рідного краю. Але Батьківщина блудним синам не пам’ятає гріхів. Отож коли 3 березня 2011 р. у Бродівському педагогічному коледжі імені Маркіяна Шашкевича відкрилася урочиста академія, то її учасники розуміли: від неї починається пошанування 200річчя від дня народження і Маркіяна Шашкевича, і Якова Головацького. Ініціаторами такого ювілейного початку були просвітяни з Бродів та сусідніх районів — Буського, Радехівського, Золочівського. А також члени “Шашкевичівської комісії” зі Львова, письменники, місцева інтелігенція, педагоги, студенти, учні. Про цю подію, напевно, прочитаємо в докладних звітах чи в ювілейній хроніці; а ось те, що майже ніколи не фіксується, — здорова, патріотична “аура” перенеслася до Острога, де 16—17 травня відбулися шашкевичівські читання в стінах славної Острозької академії, — також із урахуванням історичних і культурологічних традицій краю.
У листопаді 2011го Шашкевичівська Комісія перейшла ще один віртуальний кордон — через Збруч… Читання у Хмельницькому національному університеті враховували і подільський фактор, доситьтаки відчутний у творчості й науковій діяльності діячів “Руської Трійці”. Дещо згодом посвоєму (яко творчий!) його витлумачать вінницькі й тернопільські письменники, зустрівшись у МогилевіПодільському і присвятивши й свою увагу “Русалці Дністровій”, а відтак взявши участь у міжнародному літературномистецькому святі “Русалка Дністровая” в Молдові (м. Бельці).
3 грудня 2011 р. ювілей Маркіяна Шашкевича відзначено в США: в НьюЙорку відбулася Конференція, що її організувало Наукове Товариство імені Шевченка. На жаль, автор цих нотаток не має детальнішої інформації про цю подію; можна сподіватися, що виступи учасників будуть оприлюднені в Україні.
Сталося так, що символічним завершенням ювілейного року Маркіяна Шашкевича стало “вічне місто” Рим. Інститут святого Климента Папи Українського Католицького Університету зініціював міжнародну конференцію, яка відбулася 7—9 грудня 2011 р. Почалася конференція з покладання квітів до пам’ятника Маркіянові Шашкевичу недалеко від базиліки Св. Софії. Мені було виявлено високу честь виступити біля пам’ятника з нагоди зібрання. Звернувши увагу господарів та гостей на важливість хвилюючої події в Італії, країни Шевченкової мрії, звідки Франко черпав натхнення для поезії і творчої праці, не міг не згадати світлих імен митрополита Андрея Шептицького, кардинала Йосипа Сліпого, поета і художника Святослава Гординського. Нагадав присутнім і про те, що в бібліотеці Ватикану як реліквія зберігається першовидання альманаху “Русалка Дністровая”.
Відкрив конференцію о. Іван Дацько, з привітанням звернулися єпископ Діонісій (Ляхович), Апостольський візитатор для Української ГрекоКатолицької Церкви в Італії та Іспанії, єпископ Гліб Лончина, Апостольський Екзарх для українцівгрекокатоликів Великобританії, єпископ СамбірськоДрогобицької єпархії Ярослав Приріз. На конференцію прибула Надзвичайний і Повноважний Посол України у Ватикані Пані Тетяна Іжевська. З цікавістю слухали ми виступімпровізацію о. Івана Музички, котрий заторкнув актуальні проблеми: з царини ідеології, релігії та культури. Говорячи про поширення “Русалки Дністрової” в Європі, о. Музичка висловив міркування стосовно дослідження Здравки Злоді та Бориса Гралюка “Русалка Дністрова(я)” — перша книга українською мовою в Хорватії (Загреб, 2011). Книжку видано хорватською мовою. У ній міститься цікавий ілюстрований матеріал, зокрема портрет цензора “Русалки” Бартоломея Копітара, здається, в Україні, досі не публікований. Принагідно зауважу, що постать видатного ученогославіста, головного цензора видань слов’янськими мовами на території АвстроУгорщини вимагає більшої нашої уваги. Виконуючи роль головного цензора слов’янських друків на території АвстроУгорщини, учений часто виносив суворі присуди не зі своєї волі… Успішними були доповіді Оксани Пахльовської, Дмитра Павличка, Михайла Шалати, Остапа Середи, історика Церкви Олега Турія, мовознавців Ганни Дідик і Наталії Хобзей. Видатний славістшашкевичезнавець із Канади (Вінніпег) Ярослав Розумний докладно проаналізував здобутки шашкевичезнавства за межами України, міжнародні контури сучасної Шашкевичіани окреслили у своїх доповідях австрійський учений (автор блискучого дослідження про мову Т. Шевченка) Міхаель Мозер і Філіп Гофендер (Австрія), польський літературознавець Станіслав Стемпєнь із Перемишля. У зв’язку з хорватськими (та й і з польськими, чеськими і сербськими) сюжетами в творчій біографії Маркіяна Шашкевича думається: чи не пора звернутися до давніх публікацій, більш докладно вивчити недоступні в нашій країні архівні матеріали?
Вагомим внеском у шашкевичезнавство стала антологія розвідок та публікацій, укладена Ярославом Розумним “Шашкевич на Заході”. Звісно, цю книгу варто перевидати у нас (можливо, цю місію виконає видавництво “Смолоскип”?) А може, взявши її за основу доповнити видання найновішими розвідками україністів Польщі, Словаччини, Чеської Республіки, Італії, Америки?
Українська держава повинна бути вдячною Ярославу Розумному та всім українцям Країни Кленового Листка за те, що не заростають стежки у Вінніпезі до пам’ятника світочам українського національного відродження — Тарасові Шевченку та Маркіянові Шашкевичу.

Далі буде.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment