6 лютого 2013 року головний редактор “Слова Просвіти” зустрілася із генеральним директором Національної радіокомпанії України Т. Г. АВРАХОВИМ, аби транслювати йому запитання, з якими зверталися до редакції люди, стурбовані припиненням ефірного мовлення всіх каналів Національного радіо.
— Тарасе Григоровичу, що нині переживає Національна радіокомпанія? Держава не хоче чи не може фінансувати й утримувати структуру, яка виробляє 100 % власного продукту і яка мала б покривати 100 % української території? Що трапилося?
— У Вашому запитанні є відповідь. Реально ситуація на даний момент така: від 5 лютого припинено ефірне мовлення практично всіх каналів Національного радіо. Заборгованості немає, коштів мало б вистачити до 1 квітня. Але припинено мовлення усіх УКХ-передавачів, середньохвильових передавачів і є проблема навіть із FM-передавачами. Державний комітет із телебачення і радіомовлення довів до нас цифру (йдеться про державне фінансування. — Авт.) на трансляцію ефірного мовлення каналів на цей рік. Ці кошти щонайменше в кілька разів менші від тих, що ми мали минулого року. І їх вистачає виключно на роботу 32 FM-передавачів. Ось такий документ “до виконання”. Порадившись, ми вибрали з усього ресурсу ефірного найбільш цінне і всі фінансові зусилля спрямували на Перший канал.
Щодо дротового мовлення. Провайдер цієї послуги “Укртелеком” повідомив нам, що (цитує з листа): “товариство з обмеженою відповідальністю закінчило роботи до 1.02.13 із забезпечення приймання Першої програми українського радіо каналами до радіотрансляційних вузлів, які приймали програму тільки з ефіру”. Іншими словами, вони нас запевнили в тому, що немає прямої прив’язки до УКХ-передавачів, бо ми і з супутника, і в Інтернеті мовимо. Отже, нині ми реально зберігаємо те, що треба зберегти, бо втратимо ліцензії на перспективу — FM. УКХ виключене. Через це в деяких регіонах виникли проблеми. “Укртелеком” запевняє, що найближчим часом їх ліквідує. От така історія. Але це — історія в історії. Національна рада з питань телебачення і радіомовлення за весь час свого існування, вирішуючи питання на користь комерційних мовників, не спромоглася виділити частотний ресурс для Національної радіокомпанії. Наразі ми маємо мовлення в трьох обласних центрах і — все. Їхні пояснення полягають у тому, що для комерційних мовників знаходився ресурс і віднаходиться тепер, як свідчать результати останнього конкурсу. А для єдиного в країні державного українського мовника частотного ресурсу нема! Вони не бачать цього мовника в ефірі, через це і не дають частоти. Пояснюють, що не можуть зарезервувати для державного мовника в FM-діапазоні мережі, відсилають нас на цифру і ще кудись. Дають дуже багато пояснень, вони всі в ефірі, посилаються на все, що завгодно: якщо ти шукаєш причину до відмови, то ти її знаходиш. Або відмовляєш просто так. У нас було і так, і сяк.
Це позиція державної установи, її ставлення до державного мовника. Якщо прописаний у Конституції орган вважає, що державний мовник повинен бути в ефірі, він зробить для цього все можливе. Так відбувається в усіх країнах Європейської мовної спілки, членами якої ми є. Починаючи від Росії, закінчуючи Португалією. Виняток — Україна. Тільки в нашій державі не знайшлося частотного ресурсу в FM-діапазоні для національного мовника.
— Раніше, завдяки проводовому радіо, а на початку 1991 року було 18—19 мільйонів радіоточок, радіо слухали і в містах, і в селах.
— Зараз неповних два мільйони. Збереглися в основному в місті.
— …Їх наявність — це ще й питання національної безпеки. Окрім того, що це національний інформаційний простір.
— Не коментуватиму питання безпеки. Я просто виходжу з того, що ось закінчився рік минулий, національна радіокомпанія за рейтингами, в аудиторії 13—75 (за віком) відвоювала першу позицію. Думаю, що робота каналу “Культура” і робота “Променя” була не менш важливою. Цього ж року “менш важливим” виявилося практично все.
— Можливо, для тих, що бажають витіснити українське слово з ефіру?
— Я не знаю.
— Ви не хочете давати оцінок?
— Я не знаю мотивів. Бюджет складний, ми це прекрасно розуміємо. Пріоритети розміщення — питання не до нас. Це питання до Державного комітету. Ми маємо факти, які полягають у тому, що кошти в кілька разів зменшили, відповідно мовлення зупинено. За цим усім стоять конкретні рішення.
— Радіо створене і діє для того, аби розповідати про життя України, рішення Уряду, діяльність Президента, про політичні рухи в Україні, об’єднувати суспільство мовою, культурою, врешті, неповторною аурою національного ефіру. Цього не потрібно?
— У мене немає відповіді на це запитання. Очевидно, що потрібно. Якщо функцію містка між владою і суспільством, функцію громадського мовника ніякий інший мовник не виконує, то я вважаю, що потрібно. Ми виконуємо те, що на нас покладено нашими статутними обов’язками. Це й висвітлення діяльності влади — починаючи від Президента, Уряду, Парламенту, місцевої влади, формування громадянського суспільства, високий спектр культурології, дитячі програми. Тобто все, що належить виконувати за суттю громадському мовнику, ми робимо. І на цьому контенті отримуємо високий рейтинг через те, що це потрібно людям, запитано.
У жодній європейській країні немає такої ситуації, коли весь ефір переповнений однотипними музичними станціями, які вправно тренуються, римуючи слова “Пєвєц—пєсєц—триндєц” і “всьо прочєє”.
— Виходить, що мовники, які представляють українську державу, витісняються ось такими “балалаєчниками”…
— Все зрозуміло, але ж… Функцію національного мовлення в одних державах виконують державні мовники, в інших — громадські мовники, але вони цю функцію виконують за підтримки суспільства й держави. І ніде ніколи в них не виникали проблеми із частотним ресурсом. Ми спілкуємося із колегами з Європейської мовної спілки. Зараз у багатьох фінансові проблеми, складно, але ці складнощі непорівняні з нашими.
Ми маємо спільне ефірне мовлення з добрим десятком європейських мовників. Ми не тупцяємо на порозі, ми з ними створюємо спільний продукт. У своїй суті НРКУ на всіх каналах мовлення сформована, структурована. За змістом, по сітках мовлення вона є уже суспільним мовленням. Ми нічим не відрізняємося, хіба фінансовими можливостями, від наших європейських колег. І саме тому вони з нами працюють, бо ми на єдиній понятійній основі. Це зовсім інший підхід. Виходить, що нам вийти на нову якість, створити її, домовитися з європейським мовником інколи простіше, ніж у своїй хаті отримати те, що мало б бути зроблено.
— Тобто, ця ситуація не в руці Божій, а в конкретній адміністративній руці.
— Як і багато що в нашому житті. Навіть за обмеженого фінансування ми маємо великий колектив, мережу власкорів в Україні і ту, що на договірних умовах працює в інших країнах. НРКУ, попри все, абсолютно дієва. Це живий організм. Але мовника без мовлення немає.
— Власне, це руйнування творчого потенціалу…
— Психологічно це тисне на творчий колектив, однозначно. У цій державі, як і в багатьох інших, змінюються покоління, а радіо залишається. Треба розуміти відповідальність. Українське радіо — це пам’ять поколінь. І не можна до цього ставитися зверхньо чи дуже легковажно. Радіо виконує місію комунікативного містка — між владою і суспільством і в суспільстві — між різними групами. Все це було, все це є, і я дуже сподіваюся, що буде.
— Чула, що Ви маєте скоротити 15 % штату…
— Що найважливіше для нас? — 1, 2, 3 канал, далі — все інше. Є питання з іномовлення. По творчих колективах, які нині — всі музичні колективи — знаходяться в прекрасній творчій формі, хоча умови не прості. Ми відремонтували будинок звукозапису, у нас чудові оркестри, у нас як і належить звучить великий хор. У нас є дитячий хор. Але все це може потрапити під скорочення! Звичайно, я робитиму все, щоб забезпечити пріоритетні напрямки. 1, 2, 3 канал — послідовність буде саме такою.
— Але НРКУ втрачатиме своєрідність свою і наповненість. Я про вечори, які ви проводите в будинку звукозапису і які стають подіями в культурологічному житті. І радіодиктант з української, і конкурс радіоп’єс. Як тепер буде? Відповідно до коштів чи до ентузіазму?
— Ми сподіваємося, що у нас нормалізується ситуація з мовленням, сподіваємося, що Національна рада телебачення і радіомовлення нарешті повернеться обличчям до державного мовника і вирішуватиме в міру своїх сил і сумління проблеми з частотним ресурсом. Ми свідомі того, що необхідно заробляти. Повірте, ми бюджетний план минулого року виконали на всі 100 %. За рахунок цих коштів ми ремонтуємо, робимо технічне переоснащення, і все для ефіру. Я сподіваюся, що нам удасться все це продовжити цього року.
Є дохідна сторона, ми намагаємося заробляти, і є видаткова. У жодній країні Європи ніде, ніколи, культура в класичних її зразках і місія суспільного мовлення не є прибутковою. Якщо робити прибуткове підприємство — в підсумку буде те, що ми маємо — десятки “балалайок” пустопорожніх, із мінімальною затратною стороною, зате з великою дохідною. Державі потрібно, щоб були культурологічні програми, спілкування влади і суспільства, дитячі програми, щоб усе це було. Якщо вона тверда в цій позиції, то відповідно так і відбувається. Держава для себе робить свій вибір.
— Чи Президент і голова Уряду слухають Національне радіо?
— Давайте не будемо коментувати діяльність Президента і Прем’єра. Функцію спілкування держави з нами виконує Державний комітет із телебачення і радіомовлення.
