Такий гарячий лютий

Найкоротший місяць року виявився досить насиченим у суспільно-політичному житті. Коротко — про основне.

Заблокована Верховна Рада
Верховна Рада України VII скликання провела лише 5 пленарних засідань, на яких ділила посади. Законотворча робота виявилася близькою до нуля. Далі були 25-денні канікули, до яких додалося ще два тижні бездіяльності. У визначений день 5 лютого друга сесія парламенту так і не розпочалася: опозиція заблокувала трибуну й президію Ради. Вимога одна: забезпечити особисте голосування кожного депутата.
Рішучість опозиції можна зрозуміти. Блокування з вимогою покінчити з “кнопкодавством” дає шанс на політичний реванш. Під час голосувань у регіоналів може не вистачати голосів, бо чимало бізнесменів-депутатів місяцями не з’являються в Раді. У цій строкатій Раді, як і прогнозувалося, чимало “хитких” депутатів, найперше — серед мажоритарників. Якщо регіонали-“піаністи” не зможуть голосувати їхніми картками, хтозна, як поведуть себе ці “хиткі”, особливо з наближенням президентських виборів.
Ситуація зайшла в глухий кут. І вже чуються поради, що від 5 лютого треба почати відлік 30-денного терміну, в який Рада не змогла почати роботу, а відтак президент отримає право її розпустити. Вже і влада, й особливо опозиція заявляють про дострокові парламентські вибори. Регіонали бажають змінити закон на користь мажоритарних виборів, опозиція — повернутися до виключно пропорційної системи. Резони обох сторін очевидні, враховуючи, що на виборах—2012 пропорційну їх частину виграла саме опозиція.
Не варто скидати з терезів і зовнішній чинник. Адже ми на порозі давно очікуваного саміту Україна—ЄС. Як же зустрічати його з паралізованим парламентом? А в опозиції тут усі козирі, адже в Європі давно дивуються “кнопкодавству” в нашому парламенті.
У вівторок, 19 лютого, друга сесія Ради знову не відкрилася: парламент був заблокований.
Справи Юлії Тимошенко і Юрія Луценка
У Європі не можуть не реагувати на наявність в Україні політв’язнів. Отже, як бути з політв’язнями, насамперед Юрієм Луценком і Юлією Тимошенко? Кардинальний крок — їх звільнення, і не лише з огляду на саміт Україна—ЄС.
Щодо Луценка: половину терміну ув’язнення він відбув. Тому варіантів два: помилування президентом і звільнення за станом здоров’я. Для першого потрібне обов’язкове клопотання ув’язненого. Цього не буде: Луценко категоричний, ось цитата з оприлюдненої днями заяви Луценка: “Я вважаю неможливим підписати лист про помилування з багатьох причин. З людської точки зору, для мене це неприйнятно, бо я не вчинив інкримінованих мені злочинів, а вироки українських судів вважаю виключно політичною розправою, яка не має нічого спільного із правосуддям. Я — не злочинець, я — політичний полонений, і мені немає за що просити помилування. З політичної точки зору це ще більш очевидно. Є речі, важливіші навіть за свободу. Я не можу допустити приниження Майдану й української демократичної опозиції. Відмова просити помилування у В. Януковича — це моя форма спротиву злу”.
Другий варіант — звільнення за станом здоров’я Луценка, що справді викликає тривогу. Але розгляд у цей понеділок у Чернігівському обласному апеляційному суді клопотання захисту Луценка про його звільнення завершився нічим: рішення суду — ув’язненому сидіти далі. Тепер на черзі апеляція до Вищого суду в столиці. І цілком можливо, що тут врешті звільнять Луценка. Це був би прийнятний для влади варіант у переддень саміту з ЄС. Треба ж хоч у чомусь іти на поступки.
Проти екс-прем’єра Юлії Тимо­шенко порушують нові кримінальні справи. Остання — про резонансне вбивство у середині 90-х Євгена Щербаня, одного з відомих донецьких політиків і бізнесменів, народного депутата. Вбивство давно розкрите, вбивця відбуває в Україні довічне ув’язнення. Аж ось Генпрокуратура інкримінує Юлії Тимошенко причетність до замовлення вбивства Щербаня.
Про рівень цього звинувачення свідчать хоча б проведені днями допити так званих свідків. Ті через майже 15 років після подій сиплють іменами, датами, цифрами, не гребують порпатися в особистому житті ув’язненої. Гарно охарактеризував рівень таких “свідчень” один із лідерів опозиції Анатолій Гриценко, написавши у своєму блозі про одного зі свідків:
“Він сам особисто по справі нічого не знає, не бачив, не був свідком, з Юлею Тимошенко не знайомий; те, що він зараз розказує — усе зі слів Кириченка, який із ним поділився під час однієї розмови, до того ж “у стані сильного алкогольного сп’яніння”; свідок не зміг пояснити, чому на допиті у травні минулого року прізвище Тимошенко він взагалі не згадував, чому називає її зараз — зі слідчим (прокуратури) вони “порадилися”.
І як після цього не погодитися, що в Україні політичне правосуддя є і воно вибіркове.

Сторінку підготував
Петро АНТОНЕНКО

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment