Працювали за велінням душі

Анатолій КІНДРАТЕНКО

Просвітницький рух у Харкові зародився на початку XX ст., але називався він не “Просвітою”, як в інших областях України, а “Товариством грамотности”. На початку 1920-х років Товариство розгромили, активістів перестріляли чи відправили у концтабори. За окупації Харкова німцями в 1941—1943 рр. діяльність “Просвіти” на короткий час було відновлено. Про роботу організації під час німецької окупації писав Ю. Шевельов у своїх спогадах. Усе це — історичні факти, які потребують окремого вивчення. Моя розповідь про діяльність відновленої “Просвіти” у Харкові від 1988 р., до якої я мав безпосередній стосунок.
Під час горбачовської перебудови в лютому 1988 р. у Харкові при Спілці письменників (головою Спілки тоді був Радій Полонський) створили культурологічне товариство “Спадщина”. Перший його голова — письменник Леонід Тома, активісти — Валерій Дяченко, Валентина Овод, Ігор Кравців, Марія Луговенко, Ніна Немировська. “Спадщина” провела в університеті конференцію про стан української мови. Організаційну роботу виконали професори Олександр Юрченко та Володимир Калашник. Звернення-ухвалу конференції підготували ми з Анатолієм Здоровим. Символічно, що конференція, на яку прийшло понад 600 осіб, відбулася 8 грудня 1988 р. — у 120-ту
річницю від створення “Просвіти”, хоч ми нічого не знали не лише про цю дату, а й узагалі про “Просвіту”. На початку січня 1989 р. я був присутній на першому засіданні ініціативної групи зі створення Товариства української мови (ТУМ). 27 січня 1989 р. відбулися Харківські обласні установчі збори ТУМ. Головою обрали професора Олександра Юрченка, заступником — письменника Юрія Стадниченка.
Після створення ТУМ активісти почали організовувати осередки, а наприкінці 1989 року — висунули кандидатів у депутати до рад усіх рівнів. Проти наших кандидатів працювали всі ЗМІ, адміністрація, парткоми. Але десятки представників пройшли в районні, міські та обласну ради, за нашого сприяння до Верховної Ради потрапили Алтунян і Щербина.
У середині 1990 р. я запропонував надавати 15-відсоткову надбавку до зарплатні тим учителям, які викладатимуть свої предмети українською мовою. За допомогою Анатолія Здорового, який на той час був головою комісії обласної ради, О. С. Масельський двічі проводив таку постанову через обл­раду. За ініціативою Олександра Степановича надавалася надбавка не 15, а 20 %, і не лише вчителям, а й директорам шкіл і ПТУ, завідувачам дитячими дошкільними установами, вчителям і вихователям, де навчання і виховання здійснювалось українською мовою у російськомовних освітніх установах. 4 січня 1991 р. за нашою ініціативою Масельський звернувся з листом до тодішнього Голови Ради Міністрів В. Фокіна, у якому просив підтримати ініціативу Харківської обласної ради, народних депутатів і Харківського обласного виконкому, сприяти поширенню нашої ініціативи на інші зрусифіковані області Східної та Південної України і ухвалити відповідне рішення на державному рівні.
Наших звернень у Києві не почули. Але й за ті два роки відбулися значні зрушення в деколонізації освіти на Харківщині.
На другій обласній конференції ТУМ у листопаді 1990 р. мене обрали головою. У грудні 1990 р. Львівський видавничий центр “Фенікс” надрукував на харківській фабриці 140 тис. книжок “Історія України для дітей” А. Лотоцького і запропонував нам викупити 18 тис. примірників. Грошей ми не мали, у Центрального правління “Просвіти” я взяв позику 50 тис. крб і розрахувався за книжки. Після цього “Фенікс” подарував нам ще 15 тис. примірників. Ті книжки ми продавали (частково дарували) не лише харків’янам, а й просвітянам Луганської, Полтавської, Сумської, Кримської, Херсонської, Донецької, Запорізької областей.
Виконуючи статутні завдання, ХОО ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка зосереджувало свою роботу на запровадженні освіти державною мовою; активному втручанні у суспільно-політичне життя Харківської області та України загалом з метою пробудження національної свідомості українців: координації дій з іншими національно-демократичними та громадськими організаціями і партіями, допомозі у створенні громадських організацій державницького спрямування, відзначенні ювілеїв видатних подій і діячів національно-визвольної боротьби, історії та культури України, видавничій справі.
На початку 1990-х років багато шкіл у Харкові та області було переведено на українську мову навчання, що свідчило про силу тут ТУМ і Руху.
У січні 1992 р. ТУМ організувало поїздку кількох сотень дітей Харківської області з учителями на Різдво у Львівську область. Для цієї мети залізниця сформувала окремий потяг, і діти мали змогу побувати у селах на яскравому різдвяному дійстві.
Влітку 1994 р. ми придбали старенький ротатор. Лише від грудня 1994 до лютого 1995 року на ньому було надруковано близько 100 тис. летючок. Ось назви деяких з них: “Хижий оскал імперіалізму (наказ Берії-Жукова)”, “Бандерівці. Хто вони?”, “Депутат — слуга народу?”, “Чому ми бідні у багатій країні?”, “Труженик Крыма! Остановись, прочти, подумай!” Значну частину з них відправляли на Донбас та південь України.
Приміщення по вул. Сумській, 44, яке отримали через кілька місяців після провалу ГКЧП, стало осередком не лише “Просвіти”, а й численних партій і громадських організацій, створенню яких ми сприяли.
Успішна громадська робота можлива лише за наявності затятих і відданих своїй справі активістів, які працюють не з обов’язку, а за велінням душі. ТУМ — “Просвіту” у Харкові створювала головним чином українська інтелігенція.
Вислів “кадри вирішують все” — не порожній звук. У сільських районах активістам “Просвіти” було особливо важко працювати через тиск адміністрації. Директору однієї з Валківських шкіл, який хотів створити осередок “Просвіти”, сказали: “Або “Просвіта”, або директорство”. На початку 1990-х
років у багатьох районах Харківщини було створено осередки ТУМ, але більшість із них швидко згасла, і лише в Краснокутському і Зміївському досягла значних успіхів завдяки керівникам Віктору Кібкалу та Володимиру Чмирю. Перший 25 років був директором Краснокутської дослідної станції садівництва. Багаторазово бував у всіх школах району, згуртовував сільську інтелігенцію, сприяв друкуванню і поширенню просвітницької літератури. У 1990-х роках головою Зміївського районного об’єднання “Просвіти” був учитель Володимир Чмир. Він видавав районну просвітянську газету “Змієве городище”. Чотири роки газета виходила щомісяця. Родинні обставини змусили Чмиря повернутися в рідне місто Шишаки. За його сприяння учні почали видавати шкільну газету “Ліцеїст”.
У приміщенні “Просвіти” діяли гуртки бандуристів (очолював Віктор Лобас), писанкарства, української та англійської мови. 1994 року створили книгозбірню. Спочатку нею завідувала Раїса Твердохлібова, потім Таміла Тюріна. Книгозбірня налічувала кілька тисяч книжок і з десяток підшивок різних газет.
Завідувачі не лише видавали літературу, а й розсилали газету “Журавлик” та книжкову продукцію, яку друкувало наше об’єднання. Окрім того, роздавали підбірки книжок районним книгозбірням. 1997 року Лідія та Анатолій Зорики створили хор “Харків’яни”, який представляв наше об’єднання на конкурсах, фестивалях, отримував призові місця.
Ми плідно співпрацювали з “Українською асоціацією захисту історичного середовища” (керівник Петро Черемський). 1991 року молоді рухівці відновили видання газети “Нова Україна”, що виходила у Харкові 1941—1943 рр. “Просвіта” надала кошти на її реєстрацію. Ідейним натхненником видання був Петро Черемський. Газета мала широкий розголос, писала правду, але на неї подали скаргу до прокуратури. І хоча складу злочину не виявили і порушувати карну справу відмовились, видання газети довелося припинити.
Ми надавали кошти на спорудження пам’ятника репресованим кобзарям у саду ім. Т. Шевченка, встановленого 14 жовтня 1997 р. до 120-річчя з дня народження Гната Хоткевича; на підтримку видань дитячих книжок “Щедрик” (1994 р.) та “Дзига” (1999 р.); на виготовлення і установлення пам’ятної дошки на честь Міхновського по вул. Університетській.
На початку 1990-х років, коли “Просвіта” ще не зміцніла, редактор Харківської міської газети “Панорама” Микола Сорокопуд надавав сторінки для друку просвітянських матеріалів.
1993-го та 2003 рр. було проведено конференції з питань голодоморів та на відзначення 130- та 140-річчя “Просвіти”. Матеріали Всеукраїнської наукової конференції з питань голодоморів, що відбулася у Харкові 1993 р., надрукували в Києві, але туди не увійшли Ухвали, які називали справжніх організаторів масового винищення українців. Матеріали конференції 2003 року видала Харківська “Просвіта”. Редагувала її відповідальний секретар Юлія Капустіна. Особливо цікавим був виступ дослідника голодомору 1932—1933 рр. Миколи Солоненка “Від фактів до узагальнень…” Тут же “без купюр” були надруковані Ухвали обох конференцій. Певні успіхи Харківська “Просвіта” мала у видавничій справі.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment