Я — Іллівна, а не «Ільінічна»

Я ваша постійна читачка. Ось тримаю чергове число тижневика від 7—13 лютого 2013 р. Не називатиму всі статті,  але про одну з них таки напишу, а саме “Безкарність спотворення прізвищ”, бо у мене теж були подібні інциденти…
Спочатку 1968 року, коли народилася донька, чоловік пішов брати “Свідоцтво про народження”, а йому кажуть, що імені “Олена” в СРСР немає, а є ім’я Єлена. Він доводив, але безрезультатно. Нашу доньку зареєстрували Єленою, та для нас  вона “Оленка”. Для знайомих — Альона, а на роботі її називають Єлена Валентинівна.
Мого батька звали Ілля, тож я Валентина Іллівна, але реєструють мене чомусь “Ільінічна”…  Що з цим робити? Не знаю. Мабуть, справді варто ввести законом України якусь відповідальність за перекручування  прізвищ українців.
Підтримую пропозицію В. Захарченка, висловлену в статті “Мова рідної землі”. Нам давно пора — “від старого до малого”, по всій Україні перейти на державну українську мову й  не давати приводу для нав’язування нам мови сусідньої держави.
На жаль, майже в усіх державних установах панує російська мова, хоча чиновники добре знають, вільно володіють українською державною.

З повагою
читачка Валентина Іллівна
КОНОВАЛЕНКО,
м. Київ

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment