Яка політика влади, така у неї і мораль

Людмила МЕЧЕТНА,
ветеран педагогічної праці, член “Просвіти”, м. Маріуполь

Як педагог і літератор, я постійно шукаю аргументовані відповіді на безліч “чому?”. Наприклад. Чому в незалежній Україні так важко живеться пересічному громадянину, а олігархічно-владний клан неймовірно жиріє, і прірва між бідними і багатими дедалі глибшає? Чому українцям сьогодні, як ніколи, бракує культури, моралі (етики)? Чи зможемо ми (і коли) подолати усі негаразди, а Україна — посісти гідне місце на світовій арені?
Сьогодні, мабуть, немає такої сфери життя і діяльності громадян України, якої б не зачепила та чи інша криза. У кожного з нас на слуху: світова криза, економічна криза, політична криза, криза довіри, криза культури, криза моралі, валютна криза та ін. Що ж означає слово “криза”? Воно грецького походження (krisis) і має кілька значень:
— різка зміна стану речей, загострення становища, навіть його злам (криза влади, глобальна криза);
— періодичне перевиробництво товарів, що спричиняє де­стабілізацію економіки (цукрова криза, зернова криза);
— в медицині: переломний момент хвороби (хворий у кризі, криза минула);
— гостра нестача чогось (криза моралі, криза пам’яті, криза культури).
Мораль — це норма поведінки, правила у ставленні людей один до одного, до суспільства; це етика поведінки (депутатська етика, моральний кодекс, моральний вчинок). Мораль або повчання буває у байці чи у вірші (“Що, братику, посіяв, те й пожни”). Варто підкреслити, що і мораль, і криза напряму залежать від політики влади в країні. Недарма ж у народі кажуть: “Яка влада, яка її політика, така у неї і мораль”.
Зрозуміти і пояснити головну проблему Українського суспільства — кризу влади в Україні сьогодні — мені допомогла книга-епопея (шеститомник) “Крушителі імперії СРСР” маріупольського письменника, літератора, заслуженого діяча мистецтв України, почесного громадянина міста Маріуполя Юрія Михайловича Фролова. Літературні твори цього автора, і зокрема “Крушителі імперії СРСР”, дістали високу оцінку в комісії Міжнародного комітету з Нобелівських премій за 2012 рік. Ім’я письменника назване в п’ятірці кращих літераторів світу! Ось так!
Таке ж визнання і оцінку творів отримав Ю. Фролов і від знаменитих рецензентів із Києва, Донецька, Маріуполя. А це науковці, академіки, професори, такі, як маріупольці В’ячеслав Волошин, Ігор Жежеленко та ін.
Унікальність творів Ю. Фролова за загальною оцінкою Міжнародного Комітету з Нобелівських премій (2012 рік) і численних рецензентів полягає в тому, що автор дав унікальне дослідження причин появи і краху комуністичного тоталітарного СРСР; допоміг розвінчати міф про присвоєння Компартією СРСР права “вищого судді світової політики”; засудив загарбницьку колоніальну політику комуністичного СРСР; дуже талановито пов’язав внутрішні процеси тоталітаризму СРСР з викрутасами, зигзагами міжнародної політики Кремля; довів, що саме існування і крах СРСР є гірким уроком на віки усьому світові, а особливо для тих, хто ще має ілюзію про справедливість через насильство; показав, наскільки регресивним був вплив консервативного СРСР на розвиток демократії в країнах Західної Європи і світу; довів усьому світові, що і при демократії Україна залишається козирною картою в руках Кремля проти Європи.
Я дозволю собі невеличкий екскурс у творчість Ю. Фролова, щоб на прикладах краще пояснити значення його досліджень для історії нашої держави, для нашого сьогодення. Отже, в творчості Фролова визначальною, основною була і є загальнолюдська проблема народу і влади. Спочатку в автора, журналіста і літератора, була така задумка: на основі достовірних архівних матеріалів відобразити хроніку комунізму в Росії та розібратися в хитросплетіннях кремлівських інтриг. Та з часом у автора змінилося світобачення і він пише про це так: “Численні зустрічі з мислячими людьми різних прошарків суспільства, особисті сутички з лицемірно-бюрократичною системою СРСР переконали мене в ілюзорності віри в торжество світлих комуністичних ідеалів! Навпаки, я побачив, що істинні правдолюбці, люди високої честі і моралі, знаходяться серед творчої інтелігенції, а влада їх називає дисидентами…”
Історії відомі імена славної когорти борців за правду, за справедливість, за права людини — диси­дентів і в Росії, і в Україні. У Росії це і Олександр Солженіцин, і Андрій Сахаров, і Валерія Ново­дворська та інші. В Україні це В’ячеслав Чорновіл, Василь Овсієнко, Михайло Горинь, Левко Лук’яненко, Олекса Тихий, поети-шістдесятники та інші.
Наведу яскравий приклад творчих досліджень Юрія Фролова, який, використавши конкретні цитати Леніна і його однодумців, пояснює таке: “Партія більшовиків з самого початку була групою антидержавних терористів-змовників та зрадників, що заради грошей для Жовтневого перевороту пішла на змову з німецьким генштабом. А група теоретиків революції викрала із Біблії гасла про соціальну справедливість, перефразувала, перекрутила трактування “Капіталу” К. Маркса, який, насправді, “не бажав омивати державу рівності і братерства в кривавій купелі…”
Отже, Жовтневий переворот у Росії відбувся шляхом насильства. Партія більшовиків на чолі з В. Леніним швидко забула про обдурених робітників і селян, що робили революцію, але не отримали ні землі, ні волі. Усіх “инакомыслящих” як ворогів радянської влади більшовицькі ГУЛАГи нищили масово в тюрмах на Соловках і в Сибіру.
Така ж доля випала й українцям. Щодо України ленінська політика була вкрай жорстокою, загарбницькою. Свої “методи” побудови Країни Рад більшовики перенесли і на Україну. Досить згадати штучно створений Голодомор 1932—1933 рр., який забрав мільйони життів українців, селян і робітників. А скільки полягло від політичного терору цвіту української нації — патріотів-борців проти радянської окупації! А яким нещастям для України було примусове масове переселення українців до Сибіру і на Далекий Схід, а українські землі натомість заселяли росіяни…
Історія знає, що це була планова радянська політика русифікації України. Отак і жила Україна на правах молодшого брата в складі СРСР аж до часів незалежності! Омріяну свободу українська держава таки здобула! Та радість виявилася передчасною. Адже Україна від тоталітаризму зразу вскочила в стихійну демократію, якою “нові демократи” ще не навчилися керувати. А тому і державне кермо залишилося в руках “учорашніх” радянських керівників, правда, під демократичними гаслами. Не зуміли українці максимально скористатися плодами Помаранчевої революції. Ними скористалася знову та сама номенклатура, ті ж антидержавні сили, українофоби, які й понині штовхають Україну в обійми Кремля, до повернення СРСР, до втрати державного суверенітету. Керована президентом Верховна Рада ухвалює антиукраїнські, антиконституційні закони, нехтуючи думку опозиції і громадськості, не дбаючи про розвиток науки, освіти, культури та інших галузей. Чинна влада робить усе навпаки: скорочує та вихолощує шкільні та вишівські програми з української мови та літератури, історії України. Більше того, під гаслом так званої “оптимізації” влада закриває школи (здебільшого — українські!) та інші освітні, дошкільні заклади, “реформує” медицину.
А культура у нас не керована, не контрольована відповідним міністерством. Про це красномовно свідчить той факт, що в спілкуванні громадян переважає злодійський сленг і мат, який, до речі, уже проник і в літературу, і на телебачення. Навіть Ліна Костенко з жахом зауважує, що “література заматюкалася”, що культура загалом потрапила “в зону етичної небезпеки”. Про яку етику можуть говорити депутати Верховної Ради?!
Отак і живемо, пожинаючи одні негативи! Кризи нас обсіли з усіх боків, культура і мораль “нижче плінтуса”…
Якби Президент запитав пересічного українця, чи покращилося його життя “уже сьогодні”, то почув би відповідь: “Ні! Стало гірше! Немає змін на краще. Україна в безвиході! А це значить, що маємо кризу влади!..”
Нема довіри чинній владі! Не вірять люди брехливим обіцянкам та байкам про те, що нібито всі негаразди в Україні від світової кризи… Бачать усі, як влада “бореться” з цією кризою, з корупцією, небаченою злочинністю, з бідністю, як “захищають” права громадян…
Громадськість переконана: потрібна зміна чинної політичної влади. До неї мають прийти свіжі сили, нова генерація українців, справжні патріоти, свідомі того, що основою українського буття має бути націо­нальна ідея, націо­нальні інтереси народу! Тільки за цієї умови ми зможемо подолати труднощі в країні і відродити свою державу та її імідж на світовій арені!

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment