У “Слові Просвіти” (ч. 7 за 2013 р.) редакція звернулася до читачів із запитаннями щодо ситуації з нашим радіо. Ось мої відповіді на них:
1. Слухаю багато різних радіостанцій, серед них є і закордонні (наприклад, польські), тому маю змогу порівнювати. На жаль, наше радіо конкурувати з польським, чеським чи румунським не може.
Слухаю Першу програму нашого радіо “Промінь” і радіоканал “Культура” (здається, що він десь у схроні в карпатських лісах, бо його ледве чути). Слухаю католицьке “Радіо Марія”. Оце радіо фактично взяло на себе головну духовну місію в нашому подільському краї і виконує те, що мали б робити наші державні світські радіоканали. Мовлення “Радіо Марія” — досконалою українською мовою, дуже цікаве і глибоке за змістом (найкраща класична й духовна музика, гарні дитячі передачі, бесіди з людьми культури, митцями, науковцями; передачі з психології, етики тощо), жодної реклами.
2. Чи задоволена я нашим радіомовленням? Нині все окуповане. FМ-радіостанції належать не нам. Смаки там кримінальні, стиль, зміст і мова — “блатні”, музика — тотально російська попса, мовлення — або псевдоросійське (голохвастовське), або підле штепсель-тарапуньківське, або “лукашенківське” (це коли ведучий для проформи каже кілька речень українською, а далі все женуть “общєпонятним”).
3. Після ухвалення окупаційного закону “КаКа” у нашому місті з’явилися вивіски російською (раніше не було), і на центральній вулиці Соборній під час державних і церковних свят звучить невисокого гатунку російська попса (вона ж — у кожному торговельному закладі, кафе, перукарні, маршрутці і т. ін. — примусово, хочеш чи ні, а вмикають на повну потужність).
Коли я зробила офіційний запит до виконавчого комітету міської ради щодо цього неподобства, одержала відповідь на офіційному-таки бланку, що моя “інформація не відповідає дійсності”. Так що, шановні однодумці, наші звернення, заяви, ламентації та апеляції — це марна справа. Так само, як і звертання до суду (які у нас суди і право, усі знають).
Потрібне інформаційне визволення України. Не роздержавлення і приватизація тих же радіоканалів, а навпаки — націоналізація (у прямому і переносному значенні). FМ-станції мають бути підпорядковані державі. За порушення хоч дрібної деталі в законодавстві радіоканал необхідно позбавляти права на мовлення, а винних карати матеріально — високими особистими штрафами. Зобов’язати кожний радіоканал мати художню раду експертів, головне завдання якої — формувати духовний, мистецький, етичний зміст програм, спрямованих на оздоровлення і згуртування українського суспільства. Але це — перспектива. А зараз щось зрушити можна тільки тоді, якщо ситуацію з нашим радіо винести на рівень міжнародних інституцій, залучаючи до обговорень якомога більше авторитетних журналістських, правозахисних, європарламентських тощо організацій (навіть у формі інтернет-конференції з обов’язковим залученням нашого місцевого українофобського чиновництва, щоб міжнародна публіка дещо у них запитала і дещо дохідливо їм пояснила).
Мітинги, пікети, маніфестації, флеш-моби — це для іншої країни. У нас — країна урків, “Уркаїна”. Тут потрібні інші методи спротиву. На кшталт українського батальйону “Нахтігаль”.
З повагою
вінничанка Ольга ВАЛОВСЬКА
