У Центральному державному архіві-музеї літератури й мистецтва України відбулася презентація спільного українсько-російського видання “Олександр Довженко. Щоденникові записи. 1939—1956 рр.”.
Петро АНТОНЕНКО
Фото автора
Цей проект — перша повна наукова публікація щоденникових записів митця. Щоденники, як і загалом архів Довженка, його вдова Юлія Солнцева передала до державних архівів СРСР з умовою їхньої публікації лише через 50 років. Цей термін минув 2010 року, і щоденники, що зберігалися у закритих фондах Російського державного архіву літератури й мистецтва, стали доступними для досліджень і публікації.
Щойно завершена кількарічна робота архівістів, літературознавців, видавців двох країн, і в харківському видавництві “Фоліо” побачив світ цей об’ємний том.
Довженко вів щоденникові записи багато років, звіряючи паперові найпотаємніші думки, спостереження, творчі задуми. Докладно описані події, свідком яких був Довженко, зокрема, приєднання Західної України до СРСР, початок Великої Вітчизняної війни, відступ нашої армії та окупація України, визволення України (Харкова, Києва), повоєнні роки, смерть Сталіна, зміни, що настали після цього в житті країни. Саме в щоденнику Довженко говорив про творчі плани, розробки сценаріїв “Україна в огні”, “Мічурін”.
Текст записів — і українською, і російською мовами. Українські тексти дано в перекладі російською мовою — для читачів сусідньої країни.
Увазі читачів пропонуємо виступи учасників презентації видання.
Ольга ГІНЗБУРГ, голова Державної архівної служби України:
— Збірник відкриває читачеві нові сторінки життя і творчості митця. При підготовці щоденників українська сторона наполягала, щоб книга вийшла саме в Україні, оскільки для нас це дуже важливо. Видання щоденників — лише один приклад спільної роботи працівників архівів, дослідників двох країн. На черзі нове видання, яке готується: “Україна у 1918: гетьман Павло Скоропадський”.
Борис ОЛІЙНИК, голова Фонду культури України й Національного Шевченківського комітету, Герой України, академік:
— Довженко — світове явище, що засвідчує глибину духу українського народу. Життя письменника було непростим, але він до кінця залишався людиною мужньою, яка не схилялася під ударами долі. Ця книга заповнює багато лакун у біографії Довженка, які утворилися в результаті діяльності спецслужб, цензури. Потрібно більше готувати публікацій на матеріалах архівів і не треба чогось боятися. Ідімо до правди!
Андрій ЮРАСОВ, начальник управління Федерального архівного агентства Російської Федерації:
— Лише повнотекстові публікації дають правдиве уявлення про життєвий і творчий шлях митця. Також це і портрет епохи Довженка, такі відверті ті записи зі свідченнями й переживаннями автора. Ця публікація має велике значення для обох народів. Звичайно, Довженко насамперед уболівав за самоідентифікацію свого українського народу, збереження його мови, культури. Але щоденникові записи засвідчують і взаємозв’язок, взаємовплив української і російської культур, що проявилося і в творчості автора. Мова щоденників своєрідна, як і загалом мова Довженка. Це і жива українська мова, і цікаві діалектизми рідного Довженкового Чернігівського краю, і своєрідні мовні звороти. Усе це видавці старанно зберегли.
Костянтин ВОРОБЙОВ, керівник представництва Росспівробітництва в Україні:
— Це видання важливе також і для Росії, для російсько-українських відносин. Останнім часом, на жаль, у Росії не помітно великого інтересу до української культури. Сподіваюся, “Щоденники” та подібні видання сприятимуть відродженню цього інтересу.
Сергій ТРИМБАЧ, голова Національної спілки кінематографістів України, представник української групи дослідників, що готувала це видання:
— У щоденниках Довженка вражає відвертість та експресія. На початку війни він пише, що страшенно розчарувався в кіномистецтві, що воно не може допомогти людям хоча б тому, що є державною інституцією. Відтак людям можна і треба допомогти СЛОВОМ. Зверніть увагу, як це перегукується з Шевченком. Вихід цього тому спонукає продовжити дослідження спадщини видатного митця і письменника. Адже досі не видано велику частину його епістолярної спадщини, не видано архів Юлії Солнцевої. Та й повне наукове видання Довженка давно на часі. Довженко все життя творив свою, омріяну ним Україну. Але й ми замість бідкатися про негаразди маємо творити свою Україну. Тобто йти назустріч Довженкові.
Досі залишається не виданим великий обсяг україністики, який зберігається в архівах української діаспори.
Галина ЗЛОБІНА, заступник директора Російського державного архіву літератури і мистецтва:
— Нині Фонд Олександра Довженка у нашому архіві — понад 2,5 тисячі одиниць зберігання. Свого часу наш архів звернувся безпосередньо до Довженка щодо його формування, митець схвалив цю ідею. Практично ж формування Фонду почалося з переданого нам вдовою Довженка Юлією Солнцевою його архіву. Десятиліття тривала праця з передачі матеріалів із фондів інших письменників, митців, які співпрацювали з Довженком, тривав постійний пошук документів, матеріалів. Щоденники Довженка вперше вирішили видати повністю. Звичайно, з коментарями, поясненнями. Але слово Довженка було збережене. То непроста робота, адже довелося сканувати понад 3 тисячі сторінок записних книжок, записів, часто зроблених у фронтових умовах, похапцем, скорочено. Усе це довелося оцифровувати, щоб зберегти кожне слово митця.
У рамках презентації буде показано відеосюжет про Довженка за маловідомими матеріалами з фондів Центрального державного кінофотофоноархіву України. А коли це демонструватиме українське телебачення?
Прикро, що видання, у підготовку якого вкладено таку велику роботу, вийшло накладом лише 2 тисячі примірників. Це при тому, що частина його реалізується в Росії, а у нас в Україні одних лише бібліотек понад 18 тисяч і десятки тисяч навчальних закладів. Перший наклад може бути доповнений, якщо знайдуться кошти.
З нагоди проведення цієї презентації в Музеї розгорнуто цікаву виставку фотографій, картин, малюнків Довженка, архівних документів, присвячену життю і творчості кінорежисера і письменника. Теж варто побачити.
