Відроджуємо національні традиції Діяльність «Просвіти» на Полтавщині: 1988—2013 рр.

dsc09285
Микола Кульчицький голова Полтавського ОО ВУТ “Просвіта”

Микола КУЛЬЧИНСЬКИЙ,
голова Полтавського ОО ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка

Говорити, що Товариство з такою світлою й усім зрозумілою назвою “Просвіта” виникло в Полтаві у другій половині 1980х років, було б не зовсім правильно. Адже культурно-просвітницькі громади активно діяли й на початку століття та в 1941—1943 роках на Наддніпрянщині, зокрема й у Полтаві. Архівні джерела свідчать, що найефективніше вони (уже як “Просвіти”) працювали в період визвольних змагань українського народу (1917—1921 рр.). Саме в ході цієї героїчної боротьби просвітянські осередки і здобули авторитет завдяки невтомній праці таких відомих на Полтавщині сподвижників національної культури, як Леся Українка, Грицько Коваленко, Олекса Левитський, Віктор Андрієвський. Найперший осередок “Просвіти” з’явився у селі Харківці Лохвицького повіту 1917 року стараннями місцевого священика і вчителя. В обласному архіві зберігаються протоколи засідань правління осередку, плани роботи, фінансові звіти тощо. До цього часу російська колоніальна влада забороняла створення “Просвіт” як організацій, що можуть викликати сепаратистські настрої у малоросів, як писав у своїй відмові зареєструвати “Просвіту” полтавський генерал-губернатор Багговут. Тож “Просвіта” на Полтавщині діяла у формі споживчих товариств і саме від них на Установчий з’їзд т-ва “Просвіта” у Львові й прибула полтавська делегація. З утвердженням окупаційної комуністичної влади в Україні “Просвіту” ліквідовано, а майже всіх членів репресовано і фізично знищено.
Минуло кілька десятиліть, перш ніж представники нової генерації полтавської інтелігенції спромоглися відродити з небуття ті осередки духовності, про які ще й досі з пошаною згадують старожили. Ця непроста, але почесна місія випала на долю культурно-просвітницького клубу “Рідне Слово”, який заявив про своє існування в Полтаві у жовтні 1987 року.
Ідея національного відродження, любов до рідної мови, традицій об’єднала тоді в культурно-просвітницьку громаду людей різного віку, соціального стану та професій. Біля її витоків стояли: поет, політв’язень комуністичних концтаборів, на той час робітник комбінату “Полтавпромбуд” Микола Кульчинський, письменник Петро Ротач, студент-філолог Сергій Пасічний, викладачі педінституту О. Ганич та Н. Жигилій. Саме з “Рідного Слова” і розбудовувалася крайова організація Товариства української мови “Просвіта” імені Т. Шевченка, незмінним головою якої до сьогодні залишається Микола Кульчинський.
Спочатку шанувальники рідного слова збирались у приміщенні міського будинку культури, де незабаром, після реєстрації Товариства, з’явилась і перша афіша з крамольним як для Полтави початку 1988 року епіграфом:
Без мови рідної, юначе,
Й народу нашого нема.
Таким був початок. Микола Кульчинський із найближчими однодумцями Олександром Чирковим, Анатолієм Бутримом, яких також свого часу переслідувало КДБ, розуміли, що необхідно творити українську політичну силу для захисту корінних інтересів української нації. Настав час легальної праці для української справи. Культурно-просвітницька праця, спрямована на руйнацію імперсько-комуністичних стереотипів і міфів, повинна перерости у створення політичної організації, мета якої — відновлення самостійної Української держави. Водночас керівництво Полтавського ТУМу, згодом “Просвіти”, усвідомлювало самодостатнє значення просвітницької діяльності, її надзвичайно важливе значення для національного самоусвідомлення українців, для пропаганди української культури, для відродження української мови і здобуття нею статусу державної. Однією з перших акцій “Рідного Слова” був збір підписів за державний статус української мови ще 1989 року. Перші підписи тоді поставили робітники-будівельники.
Поступово коло проблемних питань, порушених просвітянами, значно розширилося, дискусії перенеслися на вулиці і майдани й охоплювали дедалі більше людей. “Гарячими” місцями зібрань наприкінці 80х стали парки “Сонячний” і “Жовтневий”, майдани біля пам’ятника Т. Шевченку, кінотеатру ім. І. Котляревського. Такі “виходи в народ” мали чітке національне спрямування і завершувалися, як правило, покладанням квітів до пам’ятника Кобзареві, співом національних гімнів “Ще не вмерла Україна”, “Ой у лузі червона калина”, “Заповіту”.
Хоч такі зібрання були вкрай небезпечними, і людей на ті політизовані майданчики приходило небагато, зміни у світогляді полтавців ставали помітнішими. Відстоюючи своє право на існування за умов активної протидії комуністичних сил, політичні та громадські організації Полтави, передовсім Руху, який виник у місті на основі “Рідного Слова” та “Просвіти”, виступали організаторами численних політичних і культурно-просвітницьких акцій.
Одна з перших акцій відбулася 8 липня 1990 року під час чергових роковин Полтавської “вікторії” 1709 року. Цей день увійшов в історію міста як “Сув’язь пам’яті”. Тисячі полтавців недільного дня вийшли на вулиці, щоб утворити живий ланцюг пам’яті безвинно загиблих і закатованих антинародними режимами українців. Він проліг через усе місто і з’єднав дві кінцеві точки — поле Полтавської битви та урочище Триби, де покояться численні жертви сталінських репресій. Тоді ж провели багатотисячний мітинг на стадіоні “Колос” і відслужили панахиду на Соборній площі поблизу Успенської дзвіниці.
Численні політичні суперечки точилися також навколо постаті головного отамана військ УНР Симона Петлюри. Нетерпимість до іншої думки і тенденційність поглядів офіційних комуністичних чиновників часто призводила до непередбачених дій і навіть сутичок. Так, 13 травня 1990 року, під час спроби відзначити пам’ять Симона Петлюри біля пам’ятника Т. Шевченкові охоронці правопорядку затримали окремих учасників запланованої акції, а прибулих з інших міст зустрічав на вокзалах наряд міліції… Та минуло небагато часу і 26 серпня 1992 року за ініціативою крайового відділення Товариства “Просвіта” в Полтаві відбулися перші наукові Петлюрівські читання, на яких виступили провідні політики і науковці з України й діаспори: президент УНР в екзилі М. Плав’юк, письменник П. Мовчан, віце-президент УНР на вигнанні, громадський і церковний діяч, наш славний земляк Микола Степаненко. Відтоді ці читання стали в Полтаві традиційними і набули статусу всеукраїнських. Головна мета, яку Товариство ставило при започаткуванні їх, — не тільки відновити історичну справедливість, а й довести кожному, що Полтава — українське місто з героїчною минувшиною.
Завдяки копіткій праці науковців-просвітян з історичними першоджерелами поступово з’явились і ґрунтовні наукові розвідки та дослідження. Переосмислювались історичні події, поверталися з небуття славні імена земляків. Особливо цінну науково-краєзнавчу роботу виконували співробітники Державного архіву Полтавської області та викладачі педагогічного інституту імені Володимира Короленка. На дискусійних трибунах і наукових конференціях неодноразово лунали виступи просвітян М. Кульчинського, П. Ротача, Т. Пустовіта, В. Ханка, В. Ревегука, В. Коротенка, Ю. Волошина, Н. Кочерги та інших. Тільки протягом останніх років було започатковано науково об’єктивний підхід до славних імен наших земляків: С. Петлюри, Патріарха Київського і всієї України-Руси Мстислава (С. Скрипника), В. Шепотьєва, І. Стешенка, В. Андрієвського,        І. Рудичіва, М. Філянського, О. Русова, Г. Ротмістрова та інших.
Починаючи з 1987 року, полтавські просвітяни відроджували традиції колядування на Різдвяні свята, які переросли згодом у парад вертепів та колядок представників з усієї області у Полтаві на театральній площі.
Найважливішими акціями, в яких Полтавська “Просвіта” брала безпосередню участь, стали: встановлення на Панянському бульварі пам’ятного знака українським козакам, які полягли за незалежну Україну (липень, 1991), встановлення на будівлі Полтавської аграрної академії (колишньої духовної семінарії, в якій навчався Симон Петлюра) пам’ятної дошки Головному Отаману (2006), та пам’ятної дошки блискучому літературознавцю, краєзнавцю, поету, просвітянину Петру Ротачу (2009), заснування в Полтаві університету українознавчих студій ім. В. Кричевського (березень, 1992) та Клубу місцевої інтелігенції (січень, 1996). Від 1993 року Товариство (без державної підтримки) започаткувало книговидавничу діяльність і до сьогодні намагалося щороку випускати два-три видання. Серед них така унікальна книга, як Щоденник Несвіцького про перші роки комуністичної окупації Полтави, Історія України для дітей (накладом 20000) Грицька Коваленка, перше українськомовне видання посібника для учнів і студентів “Персональні комп’ютери”, вісім книг Петлюрівських читань “Полтавська Петлюріана”, альбом Сергія Гнойового “Малярство. Графіка” (2007 р.), Микола Кульчинський: “Заґратоване світло” (2007 р.), Олександр Печора: “Повстали приспані тривоги” (2008 р.), “Поети Полтавської “Просвіти” (2008 р.), “Останнє кохання Мазепи” (2009 р.) Валерія Волоскова та сприяння у виданні унікальної книжки цього ж таки автора “Подорож Полтавщиною з монетою в руці”, а до 80річчя видали вибрані твори Григора Тютюнника.
Практично силами членів товариства видано “Національну книгу пам’яті. Голодомор 1932—1933 рр. Полтавська область”, Полтавську енциклопедію “Полтавіка” (том “Релігія і церква”), останні томи серії книг “Реабілітовані історією”. Зараз члени нашого товариства на чолі з О. А. Білоуськом працюють над наступними томами полтавської енциклопедії (том “Мова та література”, том “Мистецтво”). Починаючи з 2006 року, в оселі полтавців стала надходити наша просвітянська газета “Наше слово”, яку ми видавали накладом від 5ти до 15ти тисяч.
Окремо хочу сказати про унікальне видання одного із засновників клубу “Рідне слово” Петра Ротача “Полтавська Шевченкіана” у 2х томах. Оскільки він багато років працював у площині Шевченкіани, то його працю можна вважати своєрідним звітом перед земляками. І це звіт не тільки вченого, а й патріота. На думку Правління Товариства “Просвіта”, книга несе величезний інформаційний блок, сприяє утвердженню національної свідомості населення області.
Також “Просвіта” влаштовувала численні літературно-мистецькі й вечори пам’яті видатних українців, радіобесіди.
Починаючи з 1995 року, Полтавське облоб’єднання “Просвіти” щорічно організовує пластунські оздоровчі табори в мальовничих куточках Полтавщини; в 1996—1997 роках відбулися подорожі дитячо-юнацької команди “Просвіта-Баскет” на традиційні турніри до Франції; підтримуємо кращих студентів факультету української філології Полтавського педінституту (для них засновано традиційну стипендіальну підтримку ім. братів Степаненків). Ось неповний перелік основних заходів Полтавської “Просвіти”.
Від перших днів співпрацюємо з українськими організаціями за кордоном: із Товариством української мови імені Т. Шевченка в Чикаго (п. Віра Боднарук), товариством “Полтавщина” з Чикаго (пп. Галина Грушецька, Олександра Дяченко-Кочман), бібліотекою імені С. Петлюри в Парижі (п. Василь Михальчук). Водночас зміцнювалися контакти і на приватному рівні. Чимало полтавців-земляків, які за різних обставин опинилися за кордоном, після падіння “залізної завіси” знову прагнули до рідної домівки і робили посильні внески у фонд відродження міста, допомагали культурним та науковим закладам, громадським організаціям, зокрема й Товариству “Просвіта”. Завдяки подвижницькій праці земляків і полтавських просвітян якісно зросли і фонди просвітянської бібліотеки. На початок 2010 року вони становили понад 2000 примірників. Частину книг подарували бібліотекам області.
Від часу свого створення і до сьогодні Полтавська “Просвіта” послідовно і наполегливо всією своєю працею відроджувала, а то й формувала українські цінності в свідомості громадян нашого краю. Правління обласної організації постійно шукає способів дієвішої співпраці з молоддю Полтавщини. Звідси й постійні зустрічі у вищих навчальних закладах, і різноманітні конкурси серед дітей та юнацтва, підтримка Малої академії літератури та журналістики “Маліж” та її щорічних фестивалів у Карпатах, і створення молодіжних різдвяних гуртів.
Товариство ініціювало низку наукових і науково-теоретичних конференцій, які мали досить широкий розголос не тільки в Україні, а й за кордоном.
На належному науковому рівні були проведені конференції, співорганізаторами яких виступало товариство: “Голодомор 1932—1933 рр. на Полтавщині”, до 90річчя Української революції 1917—1920 рр., 7 та 8 Петлюрівські наукові читання.
Активною була участь членів товариства у проведенні круглих столів, присвячених 300річчю Полтавської битви, ухваленню Конституції Пилипа Орлика, 65річчю Великої Вітчизняної війни, постаті гетьмана Івана Мазепи, 20річчю ухвалення Декларації про Державний суверенітет України та ін. Просвітяни намагалися оприлюднити підготовлені матеріали у ЗМІ.
2003 року започатковано Всеукраїнський фестиваль мистецтв “Мазепа-Фест”, присвячений пам’яті українських козаків, загиблих у Полтавській битві під проводом гетьмана Івана Мазепи за волю України.
Фестиваль покликаний пропагувати художнє слово, сучасне українське мистецтво, виховувати почуття гордості за історію України, її культуру, мову. Наскрізною темою фестивалю є любов до рідної землі, її мови. Фестиваль — свято української культури, перемога українського духу над наслідками полтавської трагедії 1709 року та спрямований на руйнування міфу про неформат сучасної української музики. Від часу проведення першого фестивалю “Мазепа-Фест” фестивальний рух за участю українськомовних гуртів (що було головною умовою для учасників фестивалю) активно поширюється по всій Україні.
Гурти, які починали з “Мазепа-Фесту” і були маловідомими в Україні, сьогодні надзвичайно популярні.
За попередні роки у фестивалі брали участь такі блискучі музиканти, як “Кому вниз”, “Плач Єремії”, Тарас Петриненко, “Гайдамаки”, “Піккардійська терція”, “Сестри Тельнюк”, Марійка Бурмака, “Тартак”, Фома, “Хореа Козацька”, “Гуцул Каліпсо” та багато інших із різних куточків України, щорічно понад 40 учасників. З 2008 року “Мазепа-Фест” почав похід на схід України і проводив відбіркові тури в Харкові та Дніпропетровську серед українськомовних гуртів сходу України. Організатори навіть не очікували на таку популярність серед молоді “Мазепа-Фесту” і жорстку конкуренцію серед учасників.
Але ж “Мазепа-Фест” — не тільки рок-день. У рамках фестивалю відбувається День кіно за участю відомих кінорежисерів України. Глядачі побачили такі українські фільми: “Богдан Зіновій Хмельницький”, “Владика Андрей” (уперше в Україні), “Молитва за гетьмана Мазепу”, “Залізна сотня”, “Мамай”, “Мелодія для шарманки”, “Живі” (документальний фільм про Голодомор в Україні за свідченнями британського журналіста), ретроспектива українських фільмів — “Камінний хрест” і “Криниця для спраглих”, фільми кінофестивалю “Відкрита ніч” і документальні фільми з циклу “Загадка норильського повстання”. Фільми демонструвалися в найбільшій залі міста в Палаці дозвілля “Листопад”.
Фестиваль започаткував День кобзарства та вечір класичної музики за участю відомих кобзарів, лірників, скрипалів, піаністів, де звучали не лише твори класики, а й відбувся яскравий виступ балетної трупи Донецького театру опери та балету.
Із 2007 року проводиться День етнічної музики в обласному музично-драматичному театрі ім. М. В. Гоголя, в якому беруть участь не тільки кобзарі, бандуристи, а й фольклорні колективи та барди з усієї України. На фестиваль завжди запрошують журналістів провідних українських каналів, газет і журналів, щороку дійство висвітлювали телеканали “УТ1”, “1+1”, “Інтер”, “К1”, “Тоніс” та інші. Усі відеоверсії демонструвало “УТ1”.
У рамках фестивалю “Мазепа-Фест” 2010 року вперше в Полтаві на Білій Альтанці на свіжому повітрі відбувся вечір класичної музики за участю симфонічного оркестру Полтавського музично-драматичного театру ім. Гоголя, який виконував не лише українську класичну музику, а й симфонічну поему Ференца Ліста “Мазепа”.
Також уперше в Полтаві майстер-клас з дітьми провела режисер анімаційних фільмів Олена Касавіна. На основі дитячих малюнків пані Олена створила анімаційний фільм, який записала на диски, а ми вже кожному учаснику вручили персональний диск із його мультфільмом.
Вдячні екс-начальнику Управління культури Володимиру Годзенку під час його перебування на цій посаді за сприяння у проведенні фестивалю.
Всеукраїнський фестиваль “Мазепа-Фест” — візитівка Полтави. Щороку на “Мазепа-Фест” приїжджає дедалі більше гостей із різних куточків України. Молодь звикає співати українські пісні, спілкуватися українською мовою.
Шевченківські дні “Просвіта” традиційно відзначає в березні й травні. Це вечори пам’яті, концерти, мітинги та ін., зокрема блискучий виступ до дня народження Шевченка хору “Калина” у Полтавському педагогічному університеті. З 2009 року “Просвіта” проводить конкурс на краще читання окремих творів Шевченка, а саме: “Розрита могила, “Стоїть в селі Суботові…”, “Мені однаково, чи буду…”, містерія “Великий льох”, “І мертвим, і живим, і ненарожденним…”, у якому беруть участь учні та студенти з усієї області. Переможці конкурсу читають твори на мітингу біля пам’ятника Тарасові Шевченку 9 березня. Найкращий чтець Тимофій Зінченко поїхав до Києва для участі у Всеукраїнському конкурсі “Шевченко у моєму серці”.
До дня народження Лесі Українки 2010 року товариство “Просвіта” організувало вечір, на якому показали виставу Полтавського обласного театру ім. Гоголя “Лісова пісня”.
До 140річчя від дня народження Лесі Українки в музичному училищі відбувся вечір пам’яті. Втілившись в образ письменниці, її душевні поривання й почуття розкрили артистка театру і кіно Олена Огороднійчук і лауреат міжнародних конкурсів вокалістів (колоратурне сопрано) Ярослава Побережна. Вів вечір заслужений артист України Євген Нищук — незабутній голос Майдану. А режисером дійства був заслужений діяч мистецтв України Сергій Архипчук, добре відомий полтавцям як незмінний режисер і ведучий “Мазепа-Фесту”.
Щорічно просвітяни організовують відзначення сумної річниці Голодомору—Геноциду українців 1932—1933 років, на наш заклик вшанувати безвинно загиблих щороку приходять тисячі полтавців. Обов’язковою для нас є організація відзначення Дня Соборності України та Дня героїв Крут. Два роки поспіль організовували лекції у Військовому інституті зв’язку перед курсантами з демонстрацією документального фільму.
У період національного піднесення на початку 1990х років осередки “Просвіти” діяли майже в усіх районах області. На жаль, із втратою суспільного ентузіазму більшість осередків самоліквідувалася, особливо після заяви Президента Леоніда Кучми про те, що національна ідея не спрацювала, яку антиукраїнські реакційні сили сприйняли як повернення до політики русифікації. Тим не менше, найбільш стійкі осередки залишились і сьогодні попри нову хвилю русифікації та нищення української культури, які Партія регіонів возвела у ранг державної політики. Тут доречно з вдячністю згадати працю Кременчуцького та Лубенського райоб’єднань під керівництвом Марії Усцової та Олександра Печори, як і Семенівського райоб’єднання, що під керівництвом нині вже покійного Г. Янкевича та його дружини Ольги Романівни зібрало кошти й встановило у райцентрі пам’ятник Кобзареві.
Наша “Просвіта” ініціювала встановлення пам’ятника Іванові Мазепі у Полтаві як данину пам’яті та вдячності сучасних поколінь великому Гетьманові за його боротьбу у визволенні України з московського ярма, як відповідь на полтавську катастрофу, як свідчення непереможності українського духу. Наші звернення до Президента України, до Кабінету Міністрів, до міської Ради, збір підписів на підтримку цих звернень увінчались успіхом. Відповідно до Указу Президента Віктора Ющенка, Кабінет Міністрів виділив 2,5 мільйона гривень на виготовлення та встановлення пам’ятника, Верховна Рада України затвердила ці кошти в Законі про бюджет на 2008 рік, а Полтавська міська рада більшістю голосів ухвалила рішення про виділення землі під пам’ятник на Соборному майдані. Після заяви міністра закордонних справ Росії Лаврова про те, що Росія не допустить встановлення пам’ятника Гетьманові у Полтаві, Полтавська обласна Рада відправляє кошти назад до державного бюджету, а міська Рада хитрощами відміняє дію попереднього рішення. І надалі місцева влада робить усе можливе, аби пам’ятник не було встановлено. Попри рішення обласної ради просвітяни не впали духом та ініціювали збір народних коштів на виготовлення і спорудження пам’ятника. Скрізь друкували оголошення про збір коштів, збирали їх на Всеукраїнському фестивалі мистецтв “Мазепа-Фест”, від ПООТ “Просвіта” направляли звернення до підприємців, бізнесменів із проханням надати фінансову допомогу на виготовлення пам’ятника. На заклики відгукнулися мешканці з усіх куточків України, народні депутати України (переважно з фракції “Наша Україна”), навіть школярі, які здавали зекономлені від шкільних обідів гроші на пам’ятник.
Було організовано благодійний концерт Олега Скрипки, кошти від якого — 40 тисяч гривень — він пожертвував на пам’ятник. Також полтавські та київські художники пожертвували свої картини (а голова Полтавської “Просвіти” організував і провів у Києві аукціон), кошти від продажу яких перераховані на виготовлення пам’ятника Мазепі. Так вдалося зібрати один мільйон триста тисяч гривень та виготовити пам’ятник, але, на жаль, через ксенофобську політику і минулої місцевої влади, і нинішньої, пам’ятник перебуває на комбінаті “Художник” у Києві, хоч ще й залишився борг близько 300 тисяч гривень.
Попри наполегливу і послідовну працю нам не вдалося охопити область широким процесом духовного, культурно-мовного відродження українців. А з приходом до влади Партії регіонів в області посилився процес русифікації громадян і повернення культурно-духовного розвитку краю до минулих колоніальних міфів та стереотипів, які поневолюють розум і душу української людини.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment