Про особливості національного канібалізму

РЕПЛІКА
Михайло СЛАБОШПИЦЬКИЙ

Це, здавалося б, надто дрібний факт для того, щоб затримувати на ньому увагу читача. Сьогодні в наших — і не наших — ЗМІ маса “джинси” й елементарного зведення порахунків. Усе наше суспільство стало значно жорсткішим, ба навіть безжально-жорстоким у стосунках. І все ж не можу промовчати в такій колізії.
Мій добрий знайомий (до речі, один із провідників чернігівської “Просвіти”) Василь Чепурний наскакує такими уїдливими ескападами на поета Дмитра Іванова, з якими загалом логічніше було б висловлюватися на адресу україножерів та їхніх поплічників. Це справді якась патологічна особливість нашої ментальності — пожадливе поїдання ближнього. Хай там наші вороги нас донищують, хай смертельна загроза для нації вже стоїть на порозі вкраїнського дому, а наш національний канібалізм штовхає нас на своїх. Очевидно ж, свої — смачніші.
Виголошує Василь Чепурний “Слово на гробове віко Станіславу Реп’яху”. Схарактеризувавши небіжчика як вважав за потрібне, а далі — його ж вустами — про того, хто тепер очолюватиме Чернігівську обласну організацію Спілки письменників. Тобто про Дмитра Іванова: “…коли вже в інвалідному візку він (Реп’ях. — М. С.) здавав справи стосовно письменницької організації, попередив про свого наступника — обираєте, мовляв, сталініста і неукраїнця…”
Було це насправді чи не було, але навіщо таврувати того, хто жодною мірою не заслуговує таких звинувачень. Це з усією відповідальністю заявляю як людина, яка майже сорок років не просто знає Дмитра Іванова і його поезію, а й дружить із ним, а отже, й має всі підстави та права характеризувати його політичні переконання. А тим, хто особисто не знає Іванова, пропоную перечитати всі його книжки.
Те, що Чепурний не випадково очорнює Іванова, потверджує такий пасаж із його книжки “В осім барку” (Мена, ТОВ “Домінант”, 2012, с. 248): “Дмитро Іванов та Валентина Мастєрова — єдині з чернігівських літераторів, що висувалися на здобуття Національної Шевченківської премії. Мастєрова з повістю “Суча дочка”, Іванов зі збіркою “Здрастуйте, я повернувся!”. Отримав Іванов з другого заходу за тему Голодомору — ще встиг скористатися вітром часу, хоча нагороду уже вручав інший Президент…”
Шановний Василю, Ви тут, як мовиться, наколотили горох із капустою. Очевидно, Ви маєте на увазі поему Іванова “Монолог з тридцять третього”, у якій звучить тема Голодомору (2008). Але цей твір не висувався на здобуття премії. Премію Іванову присуджено за збірку поезій “Село в терновому вінку” (2009 р.) Усе це я добре пам’ятаю, оскільки був тоді членом комітету з Шевченківської премії. А висувала його на здобуття премії “Просвіта”. Й високе поцінування поезії Іванова прозвучало зі сторінок “Слова Просвіти”.
Зневажливо-іронічний тон Чепурного про поезію Іванова абсолютно недоречний. Жодного натяку на політичну кон’юнктуру там немає. Це поезія соціальної гостроти й відвертості, пристрасного громадянського пафосу. Це справді соціально відповідальна поезія.
Стикаючись майже на кожному кроці з такого характеру колізіями, в яких свої борються зі своїми, думаєш: а навіщо нам вороги? Ми й самі розправимося зі своїми…
Отака ще раз випливає з цього сюжету мораль.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment