Чотири століття тривалістю дві години

Нещодавно Михайло Іллєнко разом із творчою групою розпочав роботу над новим повнометражним кінофільмом за твором Тараса Шевченка. Про те, як просуваються зйомки, розпитуємо режисера-постановника.

Олена ШУЛЬГА

— Михайле Герасимовичу, про що стрічка, над якою Ви працюєте?
— Це екранізація вірша Тараса Шевченка “У тієї Катерини хата на помості…” Сам вірш невеликий, у ньому дуже скупо і жорстко розповідається драматична і водночас романтична історія. Ідеться про часи козаччини. Коли читаєш вірш, стає очевидно, що його написано у скупій манері лібрето. Текст, невеликий за обсягом (а це 76 рядків), відповідає на запитання: що трапилося? Уявімо глядача, який прийшов на перегляд. Він читає лібрето, але йому цікаво побачити, як усе відбувалося. Тож коли поставити таке запитання, сам собою складається сценарій: що це за козаки, хто така Катерина, як перетнулися їхні шляхи, що було до цього, як відбувалися події? Так почали вимальовуватися характери.
У вірші Шевченка, написаному на засланні, згадано народну пісню. До слова, нині вона звучить рідко, і, мабуть, якби не Шевченко, й зовсім загубилася б у лабіринті часу, а поет її увічнив. Ця пісня також лапідарно викладає драму, що відбулася.
Я дозволив собі зробити біографічний вступ: що це за люди, як вони перетнулися на перехресті життєвої драми. А потім сама собою склалася післямова, яка сягає наших днів. Адже сам вірш дуже енергомісткий, він детонував убік передмови, убік післямови. Ось так народився повнометражний сценарій на основі невеликого вірша.
— Ви вже відзняли кілька епізодів, чи не так?
— Серед відзнятих — фінальний епізод. Ми поспішали, бо нам потрібна була зима. Знімали у Музеї народної архітектури та побуту просто неба в Пирогові. Було два знімальні дні, тепер опрацьовуємо матеріал, триває підготовча робота до наступних зйомок.
Стрічка називатиметься “Толока”. Одна з головних тем цієї історії — очікування Катерини на брата, який, як згодом з’ясувалося, їй не брат, а коханий. У вірші не зазначено, скільки часу вона його чекає, — півроку, рік чи більше. У нашому фільмі Катерина чекає на коханого 409 років. За цей час відбулося дуже багато подій, серед них доленосні: війни, революції, колективізація тощо. І Катеринина хата зазнавала руйнувань: вона горіла, її затоплювало штучне водосховище. Щоразу героїні доводилося  толокою піднімати хату з руїн, з попелища, бо вона мала відчинити двері коханому, адже впевнена, що він повернеться. З іншого боку, вона знає, що їй не уникнути покарання за обман.
Часи, в які починається дія у фільмі, були безкомпромісні. Історія Катерини має трагічний фінал, і сучасний глядач може йому здивуватися. Але тоді це було логічно, адже ті часи відмінні від наших: інші стосунки в суспільстві, інші уявлення про цінності. Мабуть, тоді, коли Україна перебувала в майже безперервних війнах, не було різних поглядів на події, багатовимірність брехні не могла існувати. Тоді було або—або: або сказав правду, або збрехав; або ти друг, або ворог; або тримаєш слово, або його порушуєш. Це були безкомпромісні часи, і нам потрібно їх згадати.
Я сказав про передмову й післямову, а між ними — історія очікування. Такий сценарій, і дуже хочеться, щоб він був сучасною кінематографічною “обкладинкою” творчості Тараса Шевченка.
Зацікавлення уже зараз відчувається: який вигляд матиме Шевченко на екрані? Адже його творів уже 50 років не екранізували. Тому зацікавлення велике — і тих, хто знає й любить Шевченка, і навіть тих, хто великого поета знає погано. Фільм насамперед для тих, хто переконаний, що Шевченко — хороший футболіст. Тому дуже хочеться зробити таку “обкладинку”, щоб вона примагнітила якнайбільше глядачів: сучасну, красиву, кіношну.
Лунають думки, мовляв, як із такого невеликого вірша можна зробити повнометражне кіно. Я впевнений, що Шевченка не можна вимірювати кількістю рядків, бо кожен рядок у нього — коштовний скарб, і не існує, сказати б, критично допустимої норми в його екранізації. І потрібно повертати Великого Кобзаря в наше життя,  в наш кінематограф.
— Це буде трохи химерне кіно?
— Жанр переходить із “Фучжоу” у стрічку “ТойХтоПройшовКрізьВогонь”, а вже звідти — у “Толоку”. Цей фільм не буде депресивним, а оптимістичним, енергійним. Бо нам давно потрібно відмовлятися від депресивного кіно і від депресивного ставлення до себе, пора перестати жаліти себе. У фільмі “ТойХтоПройшовКрізьВогонь” це очевидно спрацювало. Та й “Фучжоу” глядачі теж зустріли з усмішками.
— Що об’єднує ці стрічки, адже їх задумано як триптих?
— Їх об’єднує доля українців, бо в кожному з цих фільмів — історія, як вони розсівалися світами, як поверталися до генетичної пам’яті, як їх єднає тяжіння до рідної землі. У “Фучжоу” — казкова фабула, у стрічці “ТойХтоПройшовКрізьВогонь” фактично легенда. А тут буде свій відтінок, бо Катеринине очікування було довгим і непростим.
Для того, щоб простежувалася спільність між стрічками, їх об’єднують актори — виконавці ролей. У “Толоці” буде Дмитро Лінартович, виконавець головної ролі у фільмі “ТойХтоПройшовКрізьВогонь”. Іванка Іллєнко гратиме Катерину. Ця роль небагатослівна. У вірші Шевченка в Катерини 31 слово, і за сценарієм не набагато більше.
Богдан Бенюк, який у “Фучжоу” мав стосунки з блискавкою, гратиме Вінні-Пуха Ламанчеського. Персонаж Бенюка полює на блискавку, бо він нею підживлюється.
— У “Фучжоу” блискавка полювала на Бенюкового персонажа…
— А тут він уже навчився і полюватиме на блискавку.
— Бенюка у другому фільмі не було.
— Він був у стрічці “Сьомий маршрут”, що так само про українців, яких розкидало світами. Тут варто зазначити, що я поєдную однією ідеєю не три, а чотири фільми. Вони всі з різних епох, але мають спільний стрижень, тому їх варто розглядати в єдності.
— А ваша творча група також перейшла з картини “ТойХтоПройшовКрізьВогонь”?
— Група теж має схильність до “спадковості”. У “Толоці” працює оператор-постановник Олександр Кришталович, що знімав “ТойХтоПройшовКрізьВогонь”, і Роман Адамович, художник-постановник, із яким ми працювали в попередньому фільмі. Щоправда, над цією картиною працюватимуть двоє художників-постановників, бо тут дуже великий обсяг роботи — події розвиваються впродовж 409 років. Тобто чотири століття в нас триватимуть дві години. Кіно має особливі стосунки з категорією часу. В кінематографі часом можна маніпулювати — розтягувати чи стискувати.
— Раз Ви почали знімати, то гроші є. Чи задоволені тим, як відбувається фінансування?
— Відбувся конкурс, у якому брав участь наш сценарій. Проект виробництва було затверджено. Конкурс організовує Державне агентство України з питань кіно, в регламенті якого прописано, що половина грошей на виробництво фільму повинна бути недержавною. Тому нас підтримує фонд “Велика родина”. Він має велику програму щодо творчості Тараса Шевченка, і цей фільм зацікавив його. Тож ми оформили стосунки. Без цього Держкіно не має змоги запустити виробництво.
— Чи встигнете закінчити фільм до 200річчя з дня народження Великого Кобзаря?
— Сподіваємося, що форс-мажорів не буде, і ми закінчимо стрічку вчасно, а це цілком реально. Основну частину зніматимемо влітку. А загалом часу в нас небагато, тому не можемо дозволити собі тривалі паузи. Добре усвідомлюємо, що глядач чекає, ми йому потрібні.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment