Видатний громадянин Канади, великий українець

Дмитро ПАВЛИЧКО

Помер Ераст Гуцуляк. Цю болісну втрату неможливо збагнути, пригадуючи тільки той час, коли він створив та очолив Канадське Товариство Прихильників Руху. Смерть визначної особистості відкриває щось печальне в теперішньому часі. Смерть Ераста Гуцуляка, який підняв на допомогу повсталій рухівській Україні не тільки інтелектуальне середовище, а й усе українство Канади, опечалює, змушує задуматись над відсутністю сьогодні в нашому національно-рідному світі людини, здатної об’єднувати українців планети так, як робив цей великий український патріот.
Мені пощастило. Я знав його ще до того, як він став політиком, але вже тоді, будучи тільки успішним підприємцем, Ераст Гуцуляк відзначався болящою любов’ю до поневоленої України. Він зневажав тих, які гучно клялися в любові до рідної нації, але нічого не робили для її визволення. До жодної політичної української організації у Канаді він не належав, але перший з усіх канадських українців відчув історичну хвилину, коли не промовами, а конкретними діями можна й необхідно було показати патріотичні почуття.
Ераст Гуцуляк мав талант пророка, який знає, коли і що саме належить зробити, щоб здобути омріяну перемогу. Він умів розпізнавати енергійних і розумних людей і залучав їх до роботи не як їхній провідник, а як такий же, як вони, спраглий живої діяльності на користь відновлення української держави. Ераст Гуцуляк, прибулий до Канади з “Дерев’яною валізкою” гімназист із Калуша, зумів у жорстокому, ринковому, чужомовному світі вибитися в мільйонери, фінансував безліч культурницьких, освітніх програм та інституцій у незалежній Україні і в українській Канаді. Перші українські дипломати в Канаді розташувалися в домі, що його подарував Україні Ераст Гуцуляк.
У рухівські часи я часто бачив його в Києві і в Торонто, я їздив з ним по Україні в листопаді 1991 р., напередодні референдуму 1 грудня 1991 р., закликаючи разом з ним голосувати за Акт проголошення незалежної України. Він був прекрасним оратором, завжди говорив спокійно і предметно про найважливіші для людини речі. Він говорив: “Я живу в Канаді, де мені приємно працювати, бо я працюю на себе”. Але цей чоловік ніколи не працював тільки на себе. Він жив Україною, ніхто з багатих закордонних українців не зробив для України більше, як Ераст Гуцуляк.
Я мав честь на його просьбу написати передмову до книжки його споминів “Моя дерев’яна валізка”. Ту передмову я закінчив віршем, написаним 27.07.2008 р., котрим закінчив би й своє слово, якби міг бути в Торонті над його могилою. Уклін тобі, мій брате!

ЕРАСТОВІ ГУЦУЛЯКУ

Є в Канаді Гуцуляк Ераст,
Понад нього козака немає:
Як забракне в нас, то він нам дасть
Того, що імперію ламає.

Будь же нам здоровий, і живи,
Друже наш, нескорений Ерасте,
І не вір, що служники Москви
Можуть в нас державу нашу вкрасти!

Правда, ми не цінимо самі
Того, що так дорого дісталось,
Дехто не насидівся в тюрмі,
Ще хотів би, хоть какую малость.

Але все даремно. Вже ростуть
Покоління нашої свободи.
Стелиться для них космічна путь,
Аж на ясні зорі й на тихі води.

Рух не вмер, він переходить в Рух,
В нову силу на новім Майдані.
Пізнавай же України дух
В сонця мерехтливому гойданні.

І нема на світі кайданів,
Щоб піймали нашу землю в стиски,
І той стяг, що йде із наших днів,
Піднімає внуків із колиски.

Не тужи, бо все твоє добро
Не у банку, а в душі Вітчизни.
Приїжджай, підемо на Дніпро,
Позмиваємо з голів сивизни.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment