Ніби щит духовний…

Зимно якось на душі. Зимно і тривожно. От іще одна світла українська душа полетіла у незвіданий світ Нави, випурхнувши з фізичного світу у світ небесний, і, мабуть, ген там, у небі, лине по Чумацькому шляху. Для нас, усіх тих, хто знав і шанував цю чудову людину, Геннадія Йосиповича Удовенка, залишився смуток і біль втрати.

Валерій ФРАНЧУК,
художник, лауреат Національної премії ім. Т. Шевченка

Кажуть, що Бог забирає кращих, і це, мабуть, правда. Усім своїм життям і працею заслужив Геннадій Йосипович на світлу пам’ять і вдячне наше слово.
Коли ще він був живий, була на серці якась впевненість, ніби якийсь духовний щит. Міцного селянського коріння, він був інтелігентною, високопорядною людиною, досвідченим дипломатом, тонким політиком з українською душею. Діячі такого масштабу як він робили все можливе, аби Лихо не опанувало Україною, але, на жаль, таких самовідданих людей стає дедалі менше, а джерело, яке завжди живило могутню ріку українського духу, української культури чим далі, тим більш замулюється через антиконституційні закони, труїться нинішніми можновладцями через сколонізований культурно-інформаційний національний простір…
Із ким залишаємося ми, ще поки живі, тут, у цьому “Раю на землі”, як писав наш пророк Тарас Шевченко? Чи ж багато серед нас, українців, тих, надійних і самовідданих, хто ставши у перші шеренги борців за українську Україну, жертвуючи заради спільного особистим, добрим словом чи дужим плечем підтримає націо­нальну справу?
Тримаю в руках лист за підписом Геннадія Удовенка, написаний на початку 2000-х років. Його слова тоді, в нелегку для мене пору, підтримали й надали впевненості в потрібності й правильності того, що я роблю. Так, він був для мене одним із тих основних орієнтирів, що не дали збитися з обраної мною чи Господом для мене творчої дороги і надали сил іти далі, не звертаючи уваги на колючі терни на шляху, особливо це стосується мого циклу робіт “Розгойдані дзвони пам’яті”. Завжди пам’ятатиму його мудрі слова і добрі очі, буду безмежно вдячний за вчасну і дієву підтримку.
Як правило, зустрічався з ним на відкритті моїх персональних виставок, присвячених пам’яті жертв голодоморів в Україні. Це була частка і його пам’яті, яку прагнув зберегти для наступних поколінь. Геннадій Йосипович народився напередодні Голодомору, 1931-го. 1933-й змів із ниви життя мільйони українців, але йому суджено було тоді вижити та досягнути високого чину. І кожним своїм вчинком, кожною думкою і словом він утверджував право українців, щоб була “в своїй хаті своя й правда, і сила, і воля”. Тож без перебільшення його можна називати визначним українцем, патріотом і вірним сином своєї землі.
Ось чому якось зимно й тривожно мені на душі, сумно без цієї дорогої для мене, для нас людини. Зимно й тривожно… Нехай ніжним пухом прийме Його тіло у своє лоно земля українська, за правду і волю якої він боровся усе своє життя. А Чумацький шлях на небі хай прийме Його світлу душу, де вже так рясно засіяно невгасимими вогнями полум’яних українських діячів, освітлюючи й зігріваючи тих, хто простує в майбутнє.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment