“Земля” — моя перша зустріч
із творчістю Ольги Кобилянської
— Чим Вас, людину зі сходу, зачарувала славетна буковинка?
— Зверніться до її творів — і ви поринете у коло тривог і турбот, надій і сподівань. Вони захоплять глибиною і щирістю, мудрістю і поетичністю, зачарують талантом письменниці. Ольга Кобилянська писала про Буковину, але її твори стали здобутком світової культури. Гірська орлиця — так називали її численні прихильники таланту, друзі, земляки. Вона відчувала живу душу свого народу, знала проблеми багатостраждальної землі. В її творах уся етнографія краю: людські типажі, звичаї, народні прикмети.
— Попри те, що Кобилянська не писала п’єс, вистави за її творами й досі не сходять зі сцени театру…
— Звісно, вона — прозаїк, але багато її творів, завдяки гострим конфліктним ситуаціям, яскравим діалогам і виразним характерам, ніби рвуться на сцену. Тому в різні роки були зроблені інсценізації і здійснені постановки таких творів, як “Земля”, “У неділю рано зілля копала”, “Вовчиха”. Вершина творчості О. Кобилянської — повість “Земля”. В основі твору реальна подія, що трапилася на Буковині у селі Димка восени 1884 року. У родині селянина Івоніки Жижияна молодший син Сава убив старшого Михайла, щоб успадкувати родючий шмат поля. Ця трагічна подія схвилювала весь край і стала темою для глибоких роздумів.
1947 року корифей українського театру, народний артист СРСР В. Василько зробив інсценізацію твору і здійснив його постановку на буковинській сцені. Вистава була побутово-живописною, монументально-етнографічною, з яскравими народними сценами, численними гострохарактерними типами. Вона викликала великий інтерес на Буковині й далеко за її межами, мала незмінний успіх у глядачів у різних куточках тодішньої нашої держави. 1950 року, коли я, молода актриса, прийшла до театру, то брала участь у народних сценах цієї вистави. Це була моя перша зустріч із творчістю Ольги Кобилянської. Пам’ять міцно зберігає образ народного артиста України В. Сокирка у ролі Івоніки і слова його прозріння: “Не для тебе, синку, була земля, а ти був для неї! Ти ходив по ній, плекав її, а як виріс і став годний, вона отворила пащу й забрала тебе! Наймитом ти був на ній, наймитом!” Окрасою вистави був народний артист України П. Міхневич у комедійній ролі Онуфрія Лопати і його незабутній рефрен: “Я був у Відні, був у Італії, був у самих Яссах!” Вистава В. Василька жила у репертуарі театру близько 10 років, але з часом поступилася місцем іншим творам.
“Вовчиха” — візитівка театру
— Коли Ви вперше як режисер звернулися до творчості О. Кобилянської?
— На довгому театральному шляху мені також усміхнулася доля: 1963 року вона знову звела мене з ім’ям О. Кобилянської. Світова громадськість відзначала 100-річчя від дня народження видатної письменниці, який за постановою ЮНЕСКО святкували в міжнародному масштабі. До цієї знаменної дати актор театру Олександр Ананьєв написав за мотивами оповідання О. Кобилянської “Вовчиха” однойменну драму.
— Що для Вас було головним у роботі над виставою?
— Я з інтересом і трепетом розпочала роботу над постановкою п’єси. Хотілося зрозуміти погляди, роздуми, вболівання Ольги Юліанівни і знайти для них відповідний театральний еквівалент. Це хвилювало не тільки мене як режисера, як керівника постановки, а й усіх учасників вистави.
Ми часто ходили до Будинку письменниці. Цей одноповерховий особняк зберігає характер, дух і особисті речі господині. На стінах трохи пожовклі фотографії тих, із ким спілкувалася О. Кобилянська. А скільки цікавого й невідомого про письменницю ми почули від її родича Е. Панчука! Серед нас були актори-буковинці, які пам’ятали Ольгу Юліанівну за життя.
— Театрали й досі пам’ятають Зою Жмут народної артистки України Галини Янушевич.
— Галина Яківна із шекспірівським розмахом створила характер Зої Жмут. Прагнення її героїні забезпечити нормальне існування своїм дітям на очах переростає у пристрасть до наживи, до звіриної жадоби. Ця жадоба не знає міри, Зоя Жмут відмовляє собі і дітям у всьому, аби зберегти шматок землі. Жінка-мати перетворюється на вовчиху. Участь в акторському ансамблі такої актриси значною мірою забезпечила успіх вистави. “Вовчиха” стала довгожителем у репертуарній афіші театру. Виставу грали понад 500 разів упродовж двадцяти років, і незмінною виконавицею головної ролі залишалася народна артистка України Галина Янушевич. Щодо виконавців ролей молодих персонажів, то через виставу пройшли три покоління акторів. Шануючи автора, вони шанували виставу, зберігали її ансамблевість, атмосферу. “Вовчиха” — візитівка театру, і довгі роки гастролі у багатьох містах розпочиналися саме з неї.
— “Вовчиха” — перша ластівка у Вашому режисерському пізнанні Кобилянської?
— Так, лише 1981 року я наважилася знову звернутися до творчості нашої патронеси. Театр саме готувався відзначити своє 50-річчя. Ювілейною виставою став прославлений твір — “Земля”. Цього разу я вже була постановником вистави.
— Кожна задумка режисера залежить від рівня майстерності акторського складу?
— Тоді у театрі працювали прекрасні актори, з якими можна було реалізувати всі художні й творчі завдання, що стояли переді мною як режисером. Ми намагалися відобразити й поєднати щоденну важку працю з поезією народного буття. Проте в основу спектаклю покладено соціальний мотив драми. Сценографію задумали і виконали в аскетичній манері (художник В. Лассан). Міцним художнім образом вистави стала борона. У різних подіях вона мала різний ракурс, але завжди була в центрі сцени й ніби символізувала зміст життя героїв, їхню важку щоденну працю. У виставі брав участь увесь творчий склад театру. Це злагоджений ансамбль, у якому важливим був кожен образ, кожен штрих, кожна акторська фарба.
— Вистави за творами О. Кобилянської з успіхом йшли не тільки на чернівецькій сцені…
— Вистави за творами Ольги Кобилянської й сьогодні можна побачити на сценах театрів далеко за межами України. Якось до Чернівців завітала група діячів української культури з Канади. Серед них був режисер, який здійснив постановку цього твору у Вінніпегу, в аматорському колективі. Ця вистава мала назву “Каїн і Авель”. У такому режисерському трактуванні соціальний мотив звели до особистого. Що ж, може бути і таке прочитання.
Вистави за творами О. Кобилянської, завдяки своїм глибоким проблемам і високому художньому якісному рівню, започаткували в історії Чернівецького театру так званий буковинський літопис. Хочеться у цей ювілейний рік — 150-річчя письменниці — побажати колективу буковинського театру творчого відродження сценічного літопису Буковини, оновлення, нових зустрічей із творами своєї патронеси.
Марія ВИШНЕВСЬКА,
театрознавець
