Надія КИР’ЯН
Фото автора
16 березня у Гнатівці Києво-Святошинського району на місцевій капличці відкрили пам’ятну дошку, яка засвідчує, що “9 лютого 1918 року в селі Гнатівка з добровольців було сформовано окремий Запорізький загін — перше регулярне збройне формування Української Народної Республіки.
Згодом загін розгорнули в Запорізький корпус Дієвої армії УНР, який зіграв одну з провідних ролей під час Визвольної війни 1917—1921 років проти більшовицького та білогвардійського панування”.
Відправити молебень за душі покійних воїнів прийшли священики навколишніх церков: благочинний отець Василь з Білогородки, отці Петро з Луки, Петро з Личанки, Василій із Петрушок, Костянтин з Гурівщини, Василь з Бузової, Ярослав з Лісового.
Під час молебня святі отці наголошували, що “велетні духу, яких нині вшановуємо, своїм життям давали приклад новим поколінням як треба жити і любити свою батьківщину. Вони мали тверду віру в Бога, пам’ятали слова від євангеліста Іоанна: немає більшої любові на світі, як хто душу свою віддасть за ближніх своїх. Коли над Україною нависла загроза, залишали свої сім’ї, добровільно збиралися в загони і йшли захищати батьківщину. Господь беріг їх і благословляв, бо вони йшли на святе діло. Довгий час ми не знали правди про ці події, але нині є можливість дослідити архіви тих часів. Ці повстанці розуміли, що йдуть на самопожертву, яку невідомо чи оцінять; що воюють навіть за тих людей, які не свідомі того, що вони українці, що свою волю й державу треба захищати — за тих, хто був, є й буде. Ті, хто буде — це ми з вами.
На долю кожної дитини, яка народжується, впливають вчинки її батьків — якщо вони були праведні, буде легше жити і навпаки. Так само і в народів. Якщо у нашого народу були такі велетні духу, герої, їхній подвиг зігріває і нас, дає надію, що Україна стане європейською державою, де в пошані цінності, які заповідає нам Господь. Завдяки їм у нас є майбутнє”.
Павло Подобєд, координатор благодійної ініціативи “Героїка”, який досліджує архіви, нагадав про трагічні січневі події 1918 року. Після бою під Крутами війська Муравйова захопили Київ. Залишки українських частин, які відступили на захід, сконцентрувалися у Гнатівці й утворили формування, яке згодом відіграло значну роль у перших визвольних змаганнях українського народу за незалежність.
Створений Запорізький загін нараховував близько трьох тисяч вояків. Попри те, що були змучені безперервними боями, ці чоловіки вирішили боротися далі проти майже 20-тисячного московського війська Антонова-Овсієнка.
Павло Подобєд дослідив понад сто тисяч записів метричних книг про смерті у Києві та на Київщині у ці роки і був шокований звірствами червоноармійців, зокрема щодо священиків. Про це дізнався з документа, на який натрапив у Києві у фондах міністерства віросповідань УНР. Міністр віросповідань Іван Огієнко описав факти “визволення по-більшовицьки”. Характерна
доля архієпископа Василя (в миру Василь Дмитрович Богоявленський), єпископ Чернігівський і Ніжинський. Розстріляний більшовиками у потязі, тіло викинули з мосту в річку, селяни підібрали його та поховали по-християнськи. Згодом червоноармійці викопали його і спалили, бо віряни поклонялися могилі.
— Досліджені мною записи свідчать, — розповів Павло Подобєд, — що лише в Києві за кілька днів січня 1918 року було страчено понад три з половиною тисячі цивільного населення. На Київщині також відбувалися жахливі речі: червоноармійці ґвалтували жінок, у могилах, які відкривали, знаходили по 40—50 осіб без голів, без носа, без вух. Це те, що сіяла червона армія. Хтось скаже: була війна. Порівняймо: білогвардійці 1918 року на території Київщини розстріляли кілька десятків осіб, вояки армії УНР стратили сімох (п’ятеро більшовицьких агентів у Ворзелі, двоє тих, які співчували монархічним ідеям у Києві). Ось така пропорція. Армія УНР збиралася в кулак, щоб зберегти моральні засади, які були в молодій Українській державі.
Нині знайдено документи, що в Гнатівці поховано п’ятеро вояків армії УНР, у Петропавлівській Борщагівці тринадцять, у Боярці шестеро… Пошуки тривають. Більшовики їх викопували й спалювали, могили плюндрували, засипали вапном, аби й сліду не лишилося. Сьогодні ми вшановуємо людей, які в надзвичайно тяжких умовах не опускали рук та боролися.
Андрій Ковальов, представник Спілки офіцерів України, розповів, що в Лаврентія Похилевича, краєзнавця, колишнього полковника царської армії, знаходимо спогад, що Гнатівка — одне з колишніх єврейських поселень. Тут не було православного храму. За рішенням Священного Синоду звели ось цю каплицю, щоб відспівувати померлих.
Саме в цьому селі постає штаб армії УНР. Наші збройні сили почали формуватися в українізованих частинах ще 1917 року. А тут вони були оформлені документально. Тут з’явився перший дієвий корпус армії, яка боронила Україну. Це була армія людей високого морального і християнського духу. Прості сільські священики з різних куточків України разом із корпусом УНР вирушали в бої.
Символічно, що меморіальну таблицю відкрили саме на каплиці. Тут служили молебень на честь заснування цього корпусу. Поруч із каплицею був шпиталь армії УНР і відспівували козаків, які поховані на цьому цвинтарі. Мабуть, немає парафії на Київщині, де поруч із храмом не були б поховані козаки чи старшини армії УНР. Обов’язок церкви — поминати цих людей. Святійший патріарх Філарет кілька місяців тому благословив біля кожного храму Київського Патріархату ставити пам’ятний знак на честь воїнів, полеглих за волю України.
На честь воїнів УНР сказали слово професор, перший заступник голови Спілки офіцерів України Сергій Литвин, Сергій Блощаневич, представник національної компанії “Оболонь”, від Боярської організації українських націоналістів Ігор Супруненко, від місцевої Гореницької сільської ради депутат Тамара Бігун.
Завдяки невтомним краєзнавцям-дослідникам поступово
відкривається правдива історія, імена досі невідомих героїв, які, сподіваємося, будуть належно пошановані.
