ОКО
Де вовче око, мов свіча,
Горить і не згорає,
Знов чути дзенькання меча
Від пекла і до раю.
Хтось точить зброю уночі,
Де свічка — вовче око.
Шукають здобичі сичі
В степах широких.
Горить до раю совісна свіча,
До пекла — вовче око.
Повз темне брязкання меча
Душа летить до зір високих.
СВІЧА
Павлові Мовчану
При каганці читаю “Кобзаря”
І на початку юного століття.
Вкраїнська світиться зоря
Крізь чорне віття.
Життя минає при свічі,
При ній народжуються діти.
У край, де плачуть вже й сичі,
Зозулю нашу зносить вітер.
У кирзаках і куфайках
Простуємо у глиб століття,
А в душах, небесах, думках
Іскрить вчорашнє сміття.
ОСТАННЯ КРИХТА
Останню крихту хліба віддали
Горобчикам на вдячний спогад.
Голодними за обрій побрели —
Та зберегли пташиний погляд.
Той погляд завше грів і вів
До Господа нас, дивно сущих,
І ми прийшли до днів та слів,
І молитов, мов хліб, насущних.
МОВА
Кирилиця вірна, надійна латина…
Санскрит із століть не мовчить –
Говорять про долю моєї Вкраїни,
Про вічність її і про мить.
ДОБА
Доба настала хитра, язиката,
Доба легких трибун і домовин.
Словаізгої, словесапірати
Вганяють у серця одвічний клин.
Пороги збиті, скручена підкова.
З трибун беруть дошки для трун.
Коли ж настане ера хліба й слова?
Коли ж ми вийдемо з дірявих чунь?
ХЛІБ І СЛОВО
Скибку хліба принесла
Сонячно казкову.
І від голоду спасла —
Врятувала слово.
Може, солі принесеш
Із мого туману,
Де сивіють сиваші —
Українські рани?
Може, чистої води
Ти попросиш нині,
Де були мої сліди
Босі на стежині?
Ти мене прости, прости,
Поцілуй же знову.
Я без хліба, як і ти,
Та з любов’ю й словом.
* * *
Домашній запах диворути,
Любисток лине до води.
Ось так воно і має бути
Сьогодні, завтра і завжди.
