Ольга Огризло: «Мала б бути державна політика українського книговидання»

Ольга Огризло, керівник львівського ТзОВ “Українська книгарня”, належить до тих книгарів, які добре відчувають проблему української книжки: люди почали менше читати, менше купувати книг, а владних мужів не цікавить проблема українського книговидання. Сподіваємося, що питання, які їй поставив письменник Богдан Залізняк, небайдужі й читачам “Слова Просвіти”.

— Книгарня для Вас — це більше, аніж рідний дім. Ви отримуєте книги безпосередньо з видавництв і пропонуєте їх нам, читачам…
— Так. У нас дуже добре налагоджена співпраця… Робочий день починаємо з перегляду електронної пошти. Отримуємо перелік книг просто прекрасних — з київських видавництв “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА”, “Либідь”, “Смолоскип”, “Дух і Літера”. А ще — видавництва Києво-Могилянської академії, “Наукова думка”, “Темпора” (скажімо, “Щоденник С. Єфремова”), харківські — “Фоліо”, “Факт”, “Акта”. Отримуємо також книги зі “Свічада”, “Літопису”, “Апріорі” (Львів), дещо з “БАО” (Донецьк).
— А як щодо  вартості книг? Хто їх може купити?
— До прикладу, “Спогади про Івана Франка” — 320 гривень. Причому наша націнка — мінімальна. Аби тільки утримувати своє приміщення та мати хоча б мінімальну зарплату для працівників книгарні. Гарно нам співпрацювалося з Вірою Йосипівною Соловйовою, колишнім директором видавництва КМА. Вона вміла організувати справу.
— Чи й далі працюєте стабільно?
— Чесно кажучи, вже не так стабільно. Збідніли люди в нашому суспільстві — і матеріально, і духовно.
— Який бачите вихід?
— Потрібно, щоб була державна політика українського книговидання. Але це питання до відомства М. Я. Азарова.
— Як свідчать дослідження, нині
в Україні читають менше, ніж в інших країнах…
— Важко сказати. Але наші зар­плати не витримують жодної критики. Хіба люди за таких зарплат можуть дозволити собі купувати книги за 100, 200 чи й 300 грн? Необхідна належна державна політика в галузі книговидання. Зараз вона є, по суті, антидержавною.  Ще 3—4 роки тому книжки купували краще. Ну, врешті, є й інші книгарні. А ще — інтернет, комп’ютери… Хоча електронна книжка ніколи не замінить книжок паперових. Стає тепло, коли читаєш “Триста поезій” Ліни Костенко чи вірші Миколи Вінграновського. Ви подивіться, який ошатний томик Ліни Костенко! У кожній роботі має бути жертовність, зокрема в пошуках ґрунтовного підходу до роботи.
— Який нині асортимент Вашої книгарні?
— 1999 року було 800 назв. Зараз — 8 тисяч, за рахунок розширення асортименту, з’являються нові видавництва.
— Держава відновила дотації для видавництв?
— Ми звільнені від сплати ПДВ. Маю на увазі українське книговидання. Це — єдина дотація…
— Що читають? Класику, сучасників?
— Не зовсім можемо задовольнити попит. Немає книжок Василя Стефаника — тільки у “Шкільній бібліотеці”. Николишин, директор видавництва “Апріорі”, видав книжку “Іван Керницький. Король стрільців”. Паралельно є в продажу книжка Романа Горака “Іван Керницький — поет з Божої ласки”. Популярна “Приватна колекція” Василя Габора. Нині у всіх рейтингах лідирують книги М. Дочинця.
— Співпрацюєте з бібліотеками?
— Наразі жодної співпраці. Бібліотеки — без грошей. Хоча бібліотекарі до нас часто приходять. Але, як би то сказати, — приходять і зітхають, бо де мають взяти гроші?
— З управлінням освіти області контактуєте?
— На жаль, ні. Вони не шукають з нами контакту.
— Може, є надія, що звернуть увагу на українське книговидання депутати, представники виконавчих влад різних рівнів?
— Мене поки що Ваше запитання смішить. Сподіваємося на себе та нові видавництва — наприклад, “Наш формат”, користуються попитом книги “Видавництва Старого Лева”, головним редактором якого є письменниця Мар’яна Савка…

Спілкувався Богдан ЗАЛІЗНЯК

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment