Данило КНИШУК — скульптор. Народився у Києві, а дитячі роки провів у Івано-Франківську, де отримав початкову художню освіту. Нині Данило — дипломант Національної академії образотворчого мистецтва й архітектури. Набуваючи досвіду, молодий скульптор експериментує — працює в різних техніках, із різними матеріалами. Береться за дитячу, молодіжну, побутову, обрядову, історичну тематику. А для дипломної роботи митець обрав постать Пантелеймона Куліша. Задум плекав протягом трьох років.
— Чому вирішили стати скульптором?
— У формуванні мого світогляду важливу роль відіграв батько, Михайло Іванович Книшук — скульптор і живописець. Він ніколи не змушував мене займатися скульптурою, а створив таке середовище, яке на мене впливало підсвідомо, внутрішньо, зсередини. Я багато читав, цікавився світовими мистецькими взірцями. Моє художнє бачення формувалося на основі найкращих зразків скульптурного світу. Здібності, які передалися генетично, батько помітив і допоміг віднайти й розвинути в мені власну мову самовираження, свій почерк, художній смак і стиль. А мати, Марія Василівна, наповнила нашу сім’ю турботою, любов’ю та вірою, була і є берегинею духовних цінностей.
— Які теми для Вас є найближчими у творчості? Чому зацікавились образами святих?
— Під час навчання я виліпив кілька скульптур. Одна з найкращих у зріст людини — скульптура мого дядька Миколи Книшука, художника-викладача Косівського інституту ужиткового мистецтва. Я глибоковіруюча людина, тому невипадково звертаюся до релігійної теми. Серед моїх витворів — скульптура святого Миколая в с. Тишківці Городенківського району Івано-Франківської області, скульптура Святої Анни м. Перемишляни Львівської області. Також перебуваючи у пошуках сучасної абстракції, я виготовив концептуальні композиції з каміння та штучних матеріалів.
— Постать Пантелеймона Куліша складна й неоднозначна. Це дуже сміливо — взятися за скульптуру одного з чільних подвижників української нації…
— Ідея подвижництва мені близька. Розумію, що потрібно самому шукати й збирати знання по крихтах, на все дивитися під різними кутами зору, спілкуватися з дослідниками, щоб розкрити всі грані образу Пантелеймона Куліша.
На другому курсі в академії професор Петро Гончарук, автор історіографічного дослідження наукової діяльності П. Куліша, читав дуже захоплюючий курс історії України. Саме він підштовхнув мене до роботи над образом Куліша. Поступово занурився в цю тему, читав праці Євгена Нахліка, Олеся Федорука. Вивчав його як історіософа, письменника, громадського діяча, вплив його як енциклопедиста на українство. Вивчав його фотопортрети й мистецькі портрети. У Національному музеї літератури познайомився з Галиною Юсин, яка збагатила моє уявлення про П. Куліша. Допоміг мені есеїст, культурософ Олександер Шокало, який дуже тонко відчуває П. Куліша як філософа, цілісну особистість. Спілкувався з літературознавцем Миколою Бондарем, поетом Юрієм Буряком, мистецтвознавцем Олегом Сидором-Гібеліндою, режисером Василем Вітром, художником-скульптором Валерієм Швецовим та іншими. Мені надзвичайно цікаво, яким вони бачать Куліша в нашому часі. Я постійно консультуюся зі своїм керівником, скульптором Володимиром Чепеликом і рецензентом мистецтвознавцем Володимиром Петрашиком. Усе, що я вивчав, ескізував, робив етюди, наліпки, підготовчі скульптури — це та кухня, яка залишиться мені на пам’ять. Маю кілька заліпок різної величини в різних матеріалах і в різних позах. Урешті-решт, мій Куліш постав таким, яким я його відчув і уявив. Пантелеймон Куліш як великий подвижник — непроминуще явище нашої духовної історії, тому й уявляю його образ як реальність нашого часу.
— На Вашу думку, чи відображає скульптура Куліша у Мотронівці весь спектр світогляду цієї унікальної постаті?
— У мене інше бачення образу Куліша. Хочеться передати його потужну енергетику, той живий інтерес до життя, який постійно штовхав його до пошуку, діяльності, й наповнити тим дитячим чуттям вдячного серця, виплеканого рідною матір’ю (Катерина Іванівна “уміла розмовляти тільки українською мовою й що мала в голові, все те взяла не з книжок, а з живої народної речи”, “Пісня була в неї не забавкою: вона думала піснями”), й наставницею (Уляна Мужиловська плекала в ньому любов до іноземних мов та філософії), була йому за другу матір.
Постать Куліша повинна бути самодостатньою, без зайвих деталей. Я працюю над збірним образом, спираючись на дослідження літераторів, істориків, композиторів, науковців.
— Наближається 200-річчя від народження Пантелеймона Куліша, а в суспільній свідомості немає його цілісного образу. Немає й належної скульптури в столиці України. Ваш нетиповий образ Куліша якраз прислужився б цьому.
— Уже роблю спроби здійснити свій задум — створити для Києва велику скульптуру Пантелеймона Куліша. Але мого мистецького ентузіазму для цього замало. Потрібна консолідована ініціатива громадськості, передусім впливових всеукраїнських громадських організацій.
Спілкувалася
Уляна ВОЛІКОВСЬКА
