Стріла синів свого часу

liveinternet-ru_
фото взято з сайту liveinternet.ru

Любов ГОЛОТА

…Ось така невипадкова випадковість, яка сама собою склалася: сьогодні, 21 березня 2013 року, в день весняного рівнодення і Всесвітнього дня поезії, редакція завершує свій об’ємний і довготривалий проект “Українські поети ХХ століття”.
Наші постійні читачі пам’ятають, що ми започаткували ці публікації в 44-му числі “Слова Просвіти” (2011 рік) напередодні Дня української писемності й мови. Мотивація: поезія завжди протистояла деукраїнізації і саме поети склали найдосконаліший словник української мови впродовж тисячолітньої літературної цивілізації. Добре розуміючи, що не зможемо “охопити неохопне”, ми шукали людину, якій можна довірити формування задуманої антології, звіряючись на професійну обізнаність, вишуканий смак і особисту зацікавленість, розуміючи, що добір імен і обшир представлення їхньої творчості залежатиме від суб’єктивної позиції особистості, думку якої якщо й не поділятимуть, то поважатимуть наші читачі. Поет Володимир Базилевський, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка, зголосився на нашу пропозицію, погодився бути упорядником суб’єктивної антології “Українські поети ХХ століття”, автором літературно-критичних розвідок і, фактично, присвятив себе роботі, яка тривала півтора року, і з якою, за великим рахунком, мав би впоратися хіба що спеціальний відділ спеціального інституту.
Далі можу лише процитувати Воло­димира Базилевського: “Поетична антологія — це й сконденсований час, різко наближений до рівня зору” та додати, що йому вдалося вигострити зір наших читачів до текстів української поезії ХХ століття, що “вийшла з пекла”. А вже вчора, відчуваючи чисте щастя, я тримала в руках верстку книжки “Стріла” – понад тисячу її сторінок стараннями Володимира Олександровича було дібрано, передруковано на машинці, передано в редакцію у супроводі сорока п’яти літературознавчих розвідок… Творчість сорока п’яти поетів, починаючи від модерніста М. Вороного, який пророче означив і власний шлях, і поетичні дороги тих, хто йшов за ним двадцятим сторіччям, рядком “Я син свого часу і хрест мій тяжкий”. Хрест – це поезія, невіддільна від життя. Поезія як доля і доля як поезія. “Стріла”, яка почалася на шпальтах “Слова Просвіти” і незабаром втілиться в книжці. Еміграційні поети і поети підрадянської доби, яких супроводжувала слава і неслава. Ті, хто отримали смертні вироки чи вічне вигнання з батьківщини за творчість або ж були залякані й тортуровані за неї владою, готовою й приголубити, й винагородити за лояльність і співпрацю; врешті, й наші сучасники, які, як могли, “протистояли занепаду людського в людині” (В. Б.), розуміючи, що “таке життя, така епоха… і ми такі” (Леонід Талалай).
Імена сорока п’яти поетів “зібрані під одним дахом” Володимиром Базилевським, який замірявся ширше подати ще й творчість “майстрів нині сущих”. Можливо, продовження “Стріли” буде, коли на те буде воля Божа і людська снага. А поки що маємо самодостатню антологію — обрані В. О. Базилевським імена ощадно й чітко означили літературне коло поетів ХХ століття. Коло, по якому нещадно били всі випроби, які випали на долю України. Коло, в якому живі й мертві, пощерблене, як і сам український народ, нещадними втратами в революціях, війнах, голодоморах, геноцидах, чорнобилях, соціальних і політичних землетрусах… Коло, зшите стрілою поезії. Стріла — улюблена метафора поетів ХХ сторіччя – байдуже, що одні з них були лучниками в часи кінні, інші – в пору літаків. Ота озвучена, оперена стріла все ще лишає слід в українському небі, незважаючи на “страх, викликаний нахрапистою і брутальною деукраїнізацією України, страх, що наш різнобарвний поетичний квітник припаде пилом забуття уже в найближчому часі” (В. Базилевський). Часі, де люди вже забувають про те, що існує поезія і є поети, чиє слово друковане і слово озвучене здатні втамувати “найгостріші та найглибші духовні запити”, – а це вже цитата з ухвали 30-ї сесії Юнеско 1999 року. Все­світній день поезії відзначають із 21 березня 2000 року. Нинішнього року і дня наша “Стріла” шукає адресатів, які розуміють, що поезія – жива речовина, народжена з натхнення. А поети – люди, чиїми вустами Бог промовляє слова, які втішають згорьованих, острунюють слово в найтрагічніші і найпрекрасніші миттєвості життя. Врешті, що Ви бачите в першій вербовій березневій бруньці? Її, поезію…

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment