Жінки-берегині Олеся Гончара

1_2
Учасники “Зеленого свята” з Олесем Гончаром” у Сухій -2008. Зліва направо: поет В.Сіренко, нсп.НГУ Наталія Костюк, Ірина Цюп”як, голова ДОО НСПУ Леся Степовичка, ст. н. сп. Літмузею Світлана Мартинова, ректор ПДПУ В.Панченко, Яків Оксюта, господиня музею Тетяна Бондаревська, режисер НРКУ Василь Обручов, письменник Олександр Міщенко (Воля), поетеса Ніна Гнатюк

Леся СТЕПОВИЧКА,
письменниця, заслужений працівник культури України

Закінчення.
Початок у ч. 12 за 2013 рік

ТЕТЯНА БОНДАРЕВСЬКА.
МУЗЕЙ-САДИБА О. ГОНЧАРА
НА ПОЛТАВЩИНІ
Понад півстоліття минуло від відходу у засвіти бабці Прісини, і естафету зберігання пам’яті Олеся Гончара доля передала від неї до рук правнуки, четвертої Берегині — Тетяни Всеволодівни Бондаревської (по матері Гончар, нар. 1961 р.), онуки Якова Гавриловича Гончара, доньки Ніни Яківни Гончар, тобто двоюрідної племінниці Олеся Терентійовича Гончара. Офіційно її посада називається — директор Державного літературно-меморіального музею-садиби Олеся Гончара в селі Суха Кобеляцького району на Полтавщині. Вона обіймає цю посаду від 28 серпня 2000 року, відтоді, як у Сухій відкрили Будинок-музей клопотаннями Валентини Гончар та академіка, героя України Петра Тронька за особистої підтримки Президента України Леоніда Кучми. Троє названих достойників прибули особисто на свято відкриття. Яке щастя, що у великого Олеся Гончара є така племінниця, журналіст, бібліотекар, педагог-вихователь, яка одного дня вирішила залишити всі свої дотеперішні справи і за покликом серця взялася плекати, оберігати, опікуватися культурним осередком, родовим гніздом Гончарів, де малий Олесь провів своє раннє і шкільне дитинство. Тепер це її головна професія і покликання, які сама для себе визначила.
Спершу вона працювала на громадських засадах, нині — на скромній ставці від управління культури при Кобеляцькій райдержадміністрації. Та ніякими грішми не оплатити те, чим займається пані Тетяна, той обсяг роботи, той ненормований робочий день, місяць, рік. А все тому, що її робота, це, якщо хочете, місія, нелегка й почесна. Тетяна Бондаревська — організатор і душа всіх літературних свят, які відбуваються в Сухій, де щорічно святкується у квітні день народження великого письменника, у липні — день його пам’яті, і щоліта — Зелене свято, Свята Трійця, яку так любив Олесь Гончар. І на них ми завжди бачимо господиню садиби пані Тетяну — усміхнену, прекрасну українську жінку, полтавчанку зі щирою усмішкою, яка гостинно зустрічає гостей.
Та для того, щоб свято відбулося, йде велика копітка робота, якою невтомно займається цілий рік Тетяна Всеволодівна. Це співпраця з Кобеляцькою районною та Полтавською обласною адміністрацією, з учителями й учнями шкіл, які є учасниками літературних і художніх конкурсів, робота з вишами, зокрема, з ректорами, викладачами-науковцями та студентами Полтавського національного педагогічного університету імені В. Короленка, Національного гірничого університету, Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара та інших. Це дослідницька робота, співпраця з Валентиною Данилівною Гончар, активна участь у наукових конференціях, присвячених творчості письменника, які щорічно відбуваються у названих вишах.
Це культурні зв’язки з мистецькими осередками, такими, як Петриківський художній комбінат, музичні колективи, які беруть участь у святах. Це постійний і плідний зв’язок із письменниками Полтавщини, Київщини, Дніпропетровщини. Це організаційна робота серед мешканців села, району, області, просвітницька діяльність, популяризація творчості Олеся Терентійовича. Є у пані Тетяни заповітна мрія — при меморіальному будинку відкрити бібліотеку, в якій би містилися твори великого класика нашої літератури Олеся Гончара, щоб вони були доступні кожному, хто захоче їх прочитати.
Юлій Цезар говорив: “Краще бути першим у селі, ніж другим у Римі”. Тетяна Бондаревська сьогодні мешкає у простій глиняній хаті в селі Суха, порається на городах. Вона проміняла місто на село, зате її знає весь світ. А в гості до неї, господині Гончаревої оселі, приїздять президенти й академіки, професори й іноземці. Бо є на що подивитися!
Біленька, мов чаєчка степова у росяних луках, хатка, солом’яна стріха, криниця з журавлем, садочок, металевий тин (замість колишнього дерев’яного). Доглянуте обійстя. Гніздів’я лелек над дворами. Ружі малинові, серце України. Саме по цій землі зробив свої перші кроки малий Сашко, майбутній корифей української національної літератури Олесь Терентійович Гончар.
“Сухе тому називається, — каже сестра письменника Олександра Терентіївна, — що навколо глибокий вологий яр, а село в тім яру поміж гір невеличких лежить, і водою не затоплене”.
На маленькому ґаночку, на широкій вулиці на Трійцю щороку особливо людно. Хвилюючись, переступаємо поріг, за яким — Світлиця, диво живе, що дихає чебрецем, любистком, м’ятою. Свіжими травами густо встелено долівку, а вікна й старовинні сволоки заквітчано клечанням. На столиках у двох невеликих кімнатках у глиняних глечиках васильки й ромашки. Густий аж до запаморочення дух зілля. Трійця ж бо Святая! Рушники, теплиться лампада перед старими образами, широка на півхати сільська піч, у кутку рогачі, мисники на стінах. Невеличка етажерка, ліжко, на якому спав школярик, сорочина, кашкет, особисті речі Гончара-підлітка, студента Харківського технікуму журналістики.
Хата-свято, така вже світла, вся пронизана сонячним сяйвом. Екскурсію веде зовсім по-домашньому, як для рідних, Тетяна Бондаревська. Музей-садибу відкрито не так давно, автохтонну глиняну хатину іззовні законсервовано, покрито плиткою і побілено, дах під черепицею покрито шаром соломи, колись глиняну долівку замінено на дерев’яну підлогу. Роботу із зібрання експонатів, впорядкування літературної спадщини очолила Валентина Данилівна Гончар. Допомагали товариші письменника, академік Петро Тронько, двоюрідна сестра Ніна Гордя, родичі й односельці. Серед багатих літературних експонатів музею — романи Олеся Гончара, від “Прапороносців” до “Собору”. За ними простежується увесь його творчий шлях, що бере початок звідси, із Сухої.
На світлині на стіні дядько по матері, Яків Гаврилович Гончар, вбраний як сільський інтелігент часів Першої світової: косоворотка, піджачок, картуз, — дивиться без усмішки, розважливо, примруживши око. Спасибі вам, дядьку Якове, що приїхали в Ломівку після Великодня 1920-го й забрали племінника, не побоялися в лихоліття годувати зайвого рота. Взяли собі Сашка за сина замість померлої донечки Надійки. “Життя було суворим, виростав я без родинної ласки…” — згадуватиме письменник. Яка вже там ласка, коли йшлося, щоб вижити, щоб дитя мале підняти!
“Дядя Яків виклопотав із Кобеляк учителя і зібрав сухівських діточок на навчання у хаті розкуркуленого сусіда, що стояла поруч пусткою. А вже у старших класах довелося Олесеві ходити пішки чотири кілометри у сусідню Козельщину, так дядько, щоб хлопець не мучився, винаймав йому там квартиру. Голодно було, ой голодно, як у його повісті “Стокозове поле” про голодомор 33-го, — розказує сестра Олександра Терентіївна Сова. — А потім дядя відвіз його у Харків до технікума, а з технікума без екзаменів пішов Олесь вже в університет”.
Спасибі Якову Гавриловичу, що не залишив хлопця лихій мачусі на поталу, вписав у його метрики своє прізвище, зростив, підняв. Від усього лихого дядько Яків і бабуся Прісина вберегли свою кровину, і за це їм низький уклін і за гробом.
Так почувається і думається в сухівській хаті, а господиня пані Тетяна (так звали й маму Олеся) кличе вже до саду, до столу. Там гостей пригощають цілющим чаєм на травах із гарячими пиріжками, що їх несуть сюди просто з печі сухівські бабусі у білих хустинках. Цього свята мешканки вимираючого села чекають цілий рік.
А на вулиці співають і грають музики, кличуть до танцю, до пісні. Тут, у низині, на околиці села, де поруч смарагдовий ліс і яскраві доли, утворився майданчик, на якому вирує справжнє народне свято.
“Трійця — зелене свято мого дитинства”, — написані поміж дерев і трав слова Олеся Гончара, і сам він дарує земляків своєю знаменитою усмішкою з портрета, що висить на зеленому тинові. Відтак вирішила адміністрація музею, разом із Кобеляцьким районним і Полтавським обласним начальством влаштувати в Сухому Свято Олесевого дитинства.
Старий пасічник із блакитними очима, з козацькими вусами у вишиванці й солом’яному брилі, дід Григорій Жук частує всіх солоденьким.
На тинах розвішані старовинні рушники, аж очі розбігаються від тендітності барв. На одному з них червоним і чорним по білому, серед півників і руж напис, який боляче б’є в серце: “Хліб всьому голова. 1933”. Баба Настя і баба Ганна, баба Мотря і баба Килина — народні майстрині, господині цих скарбів відпочивають на лавах, дивляться танці молодих. “А ваші рушники продаються?”— питаю бабу Настю. —“Ні!” — “А що, вам гроші не потрібні?” — “Потрібні, а рушника не продам! То — моя молодість”, — відповідає бабця.
Виступають перед мікрофоном школярі, читають вірші Олеся Гончара і свої, власні. Гості з Києва вітають зібрання і дарують переможцям конкурсу читців книги та столичні сувеніри. Промовляє від письменників мальовничого краю поетеса Олена Гаран, голова Полтавської обласної організації НСПУ. Дніпропетровські гості — науковці НГУ і письменники — розповідають присутнім про те, як у Дніпропетровську, де Олесь Гончар народився, закінчив університет, написав “Прапороносці”, зустрів свою кохану дружину Валентину, вшановують його пам’ять. Клопотаннями громадськості й письменників за підтримки міської влади до 85річчя Олеся Гончара (2003) відкрито дві меморіальні дошки — на стіні університету і на стіні ломівської хати, вулицю Кірова перейменовано на Олеся Гончара, а ще його ім’я мають наукова бібліотека університету, культурний центр Національного гірничого університету, школа мистецтв, світлиця на факультеті української філології.
І думається от про що: зростання малого Олеся в атмосфері справжньої любові у Сухій із простого факту родинної хроніки виростає до вселенського символу Людяності, Милосердя, Любові. Маємо оточити увагою кожну сирітку, мусимо ставитися до неї так, якби вже наперед знали — у ній зростає новий майбутній великий письменник, що прославить свій край.
Лунають вірші Олеся Гончара:
Умру на світанні.
В години робочі
Залишу вам ранок
І чисту на травах росу.
Я й там вас любитиму.
З тої праночі
Якісь для вас тайни
Сюди принесу.
Ще квіттям зійду
Я в полях України.
Ще вам провіщатиму
Радості день.
Краю коханий, люди кохані,
І звідти вам вимолю
Сонця й пісень.
Усе так і відбувалося в Сухій, на першому Святі його Дитинства. І роса на травах блищала, і квіття барвисте з полів України буяло, і чиста, щира радість “коханих людей в коханому краю” вирувала, немов у чаші, сповненій сонцем по вінця. І пісні були “звідти”, і “якісь тайни з тої праночі”… А цього року Зелене Свято з Олесем Гончаром відбудеться увосьме.

СЛОВО І СПРАВА
Названі чотири жінкиберегині Олеся Гончара належать до родини Гончарів. Але любов до письменника давно сягнула за межі родини, одної школи, вишу чи міста. Тисячі шанувальників творчості письменника, педагоги, методисти, студенти, школярі займаються гончарознавством в Україні. Зокрема високу планку тримає Дніпропетровський національний гірничий університет, який традиційно вирізняється серед технічних ВНЗ України своєю гуманітарною спрямованістю. Тут працює ціла команда берегинь Олеся Гончара. З 1999 р. працює цілий Інститут гуманітарних проблем (ІГП) під керівництвом проф. В. Ю. Пушкіна. Це унікальна установа, перший гуманітарний інститут у технічному ВНЗ країни, де відбувається розробка та реалізація наукових і освітніх проектів, мета яких — удосконалення системи гуманітарної освіти в технічних ВНЗ; координація регіональних досліджень у сфері гуманітарних наук; встановлення та розвиток зв’язків з вітчизняними і зарубіжними науковоосвітніми центрами; організація та проведення наукових, науковопрактичних конференцій, симпозіумів, “круглих столів”, семінарів; подальший розвиток видавничої діяльності; сприяння професійному зростанню молодих вчених і викладачів соціальногуманітарних дисциплін. Одним із найуспішніших проектів ІГП стало заснування 1999 року першого в Україні Центру культури української мови Інституту гуманітарних проблем Національного гірничого університету. Відтак, із 1999 року тут щорічно відбуваються Всеукраїнські Гончарівські читання та наукові конференції на базі Центру культури української мови. 2003го з нагоди 85річчя від дня народження Олеся Гончара Центру присвоєно ім’я письменника. Не дивно, коли філологічною та культурологічною діяльністю, гончарознавством, проведенням тематичних наукових конференцій займаються професійні філологи в рамках філологічного факультету та ще й “іменного” ВНЗ, як це відбувається на факультеті української та іноземної філології і мистецтвознавства Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара (декан, д. ф. н., проф. Ірина Попова, завкафедри української літератури, к. ф. н., доцент Наталя Олійник). Та гірники здивували всіх: щоб у технічному ВНЗ практикувалася гуманітарна спеціалізація, приділялося стільки уваги гуманітарному вихованню молоді! Ось лише кілька тем, яким було присвячено наукові конференції останніх років: “Жанровостильова палітра слова Олеся Гончара” (2010), “Рецепція України в контексті сучасної української мови та літератури” (2011). А небавом, 3—5 квітня 2013 року в рамках співпраці НГУ та Полтавського державного педагогічного університету імені В. Г. Короленка в Дніпропетровську та Полтаві відбудеться ІІ Всеукраїнська науковопрактична конференція “Феномен Олеся Гончара в духовному просторі українства”, присвячена 95річчю від дня народження письменника. Напрямки роботи секцій конференції красномовно говорять про широку палітру зацікавлень її учасників: “Творчість Олеся Гончара: літературознавчий вимір”, “Мовостиль прозаїка, поета, публіциста Олеся Гончара”, “Публіцистика: крізь призму часу й Олеся Гончара”, “Мистецький набуток Олеся Гончара: методичний аспект”, “Громадянський подвиг Олеся Гончара”. Під час роботи конференції передбачається пленарне засідання і робота секцій (4 квітня (НГУ м. Дніпропетровськ), робота секцій та підсумкове засідання (ПДПУ ім. В. Короленка, Полтава) та відвідини Державного літературномеморіального музею Олеся Гончара в селі Сухій Кобеляцького району (5 квітня).
Активно долучаються до щорічних “Гончарівських читань” та тематичних конференцій відомі науковці — ректор,     д. ф. н., проф. М.Степаненко (ректор ПДПУ ім. В. Короленка), професори Валентина Галич та Олександр Галич (Луганський національний університет ім. Т. Шевченка), проф. М. Гуменний (Одеса), Віра Гуменна, проф. І. Михайлин (Харківський університет ім. В. Н. Каразіна) та ін.
Центр культури української мови ім. Олеся Гончара, який надихається імпульсами особисто ректора НГУ, академіка НАН України Півняка, людини творчої, кипучої вдачі, став справжнім осередком національної культури в технічному ВНЗ, оазою відродження і розвою мовної культури, формування мовної особистості як гаранта збереження і подальшего розвитку національної культури та духовності в Україні.
Низький уклін ректору НГУ, академіку НАН України Г. Півняку, директору ІГП, проф. В. Пушкіну, творчому колективу Центру за їхню підтримку дніпропетровського письменства, за дружбу гірників і поетів, за плідну співпрацю протягом останнього 10ліття. Настав час назвати імена команди берегинь пам’яті Олеся Гончара, популяризаторів його творчості. Ось вони, члени креативного творчого колективу Центру культури української мови імені Олеся Гончара:
Світлана Ігнатьєва, к. ф. н., проф. ІГП НГУ, координатор роботи Центру;
Ірина Цюп’як, к. ф. н., доц., директор Центру;
Наталя Костюк, старший викладач української мови та літератури;
Наталя Слобода, доцент, к. ф. н.;
Олена Чумак, викладач;
Ганна Жданова, старший викладач;
Регіна Івченко, методист, автор всіх презентацій, отой “голос за кадром”, який завжди поруч, хоча її роботу складно оцінити, але її завжди видно.
Про роботу Центру на ниві гончарознавства розповідає проф. НГУ Світлана Ігнатьєва, координатор роботи Центру культури української мови імені Олеся Гончара ІГП НГУ: “Теплі весняні вітри приносять нам перші весняні квіти, яскраве сонечко, безкрайню блакить неба і разом із ними приходять до нас щорічні Всеукраїнські Гончарівські читання. Слухаймо Олеся Гончара — то голосом сина говорить зі своїм народом апостол духу”, — такими словами розпочалися Гончарівські читання 2006 року. У форматі Всеукраїнських читань у Національному гірничому університеті проходила презентації трьох збірників афоризмів Олеся Гончара “Бережіть собори душ своїх” (на матеріалі художніх творів та статей письменника), “Україна — моя пектораль” (на матеріалі “Щоденників”, 1—3 томи /укладачі Пушкін В. Ю., Цюп’як І. К., Ігнатьєва С.Є/. “Тайноцвіт” (українською, англійською та німецькими мовами). Книга про Валентину Гончар “Зіткана з любові” (автори нарисів, есеїв…). Гостями Всеукраїнських Гончарівських читань 5 разів була Валентина Данилівна Гончар, письменниця, лауреат Державної премії ім. Олеся Гончара Наталя ДзюбенкоМейс, народна артистка України, виконавиця першої ролі Шури Ясногорської за романом Олеся Гончара “Прапороносці” Лариса Кадирова, відомий журналіст, однокурсник Олеся Гончара по Харківському технікуму журналістики, друг родини Гончарів Яків Григорович Оксюта. Започатковано й успішно реалізується проект творчих зустрічей із лауреатами Національної премії ім. Тараса Шевченка Борисом Олійником, Григорієм Гусейновим, Любов’ю Голотою, Михайлом Мельником. Справжнім святом для студентства Національного гірничого університету стали зустрічі з Героями України, провідними письменниками, громадськими діячами Дмитром Павличком та Іваном Драчем.
Ми завжди щиро вітаємо у нас в НГУ дорогу серцю Олеся Гончара людину — старшу сестру Олександру Терентіївну. Ця жінка завжди світиться теплом, щирістю, життєвою мудрістю, натхненням. Наші студенти є бажаними гостями будинкусадиби Олеся Гончара у Ломівці… Слово і справа видатного письменниказемляка Олеся Гончара завжди з нами!”
Я написала про головних родових Берегинь Олеся Гончара і про команду берегинь НГУ. Щира подяка цим творчим, одержимим людям за їхню велику й шляхетну працю. Впевнена, що по всій Україні є сотні й тисячі шанувальників таланту Олеся Гончара, які активно пропагують творчість письменника на своїх теренах. Адже любові й поваги ніколи не буває забагато.

СічеславДніпропетровськ,
березень, 2013

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment