Чи утримається церква Св. Михаїла на крутосхилі Олександрівської лікарні?

Михайло ДЕГТЯРЬОВ,
мистецтвознавець, член Спілки художників України, дійсний член Нью-Йоркської академії наук

Згідно з державною програмою, затвердженою 1999 року, з відтворення найбільш значних історичних та архітектурно-художніх культових споруд України, що були знищені в радянські часи, вже на початку 2000-х років за бюджетні кошти (і частково доброчинні внески) у Києві успішно, на достатньо високому науковому рівні, історично достовірно були відтворені такі відомі сакральні будівлі: Михайлівський Золотоверхий собор, Успенський собор Києво-Печерської лаври, церкви Різдва Христового і Успіння Богородиці Пирогощі на Подолі. Цим спорудам за останні роки присвятили безліч публікацій. Але й досі у затінку залишається ще одна значна сакральна споруда, також відтворена у цей період, — церква Св. Михаїла на крутосхилі Олександрівської міської лікарні. Питання про відбудову цього храму з ініціативи дирекції лікарні підтримав тодішній мер Києва О. Омельченко, який знайшов для цього гроші в міському бюджеті.
Проект реставраційних робіт виконали співробітники інституту “УкрНДІпроектреставрація” за участю автора цієї пуб­лікації. Відтворена сакральна будівля стала справжньою окрасою архітектурного ансамблю старовинних лікарняних споруд. На жаль, нині знову виникла реальна загроза її існуванню. Цього разу не через діяльність войовничих атеїстів радянської доби, а через економічні обставини, зокрема свавілля багатіїв-нуворишів. Неподалік церкви заплановане будівництво житлової багатоповерхівки (до 20-ти поверхів), що може спричинити інтенсивні зсуви ґрунту на крутосхилі. Це може стати ще одним жахливим прикладом порушення чинного пам’яткоохоронного законодавства — масштабна новобудова внесе дисгармонію в сприйняття ансамблю з невеликих старовинних лікарняних споруд — комплексу пам’яток архітектури й історії, брутально зруйнує своєрідну красу цього історичного середовища.
Доречно коротко, в хронологічній послідовності навести основні відомості про церковну будівлю.
Церква названа на честь київського митрополита хрестителя Русі Михаїла (Х ст.), розташована на території Олександрівської лікарні міста Києва.
Олександрівська лікарня — перше в Україні клінічне містечко, що вже наприкінці ХІХ ст. мало свій особливий статус, що дозволяв безоплатно або за незначну плату лікувати київську бідноту та приїжджих.
Питання про необхідність будівництва церкви “в честь святителя Михаила, первого митрополита киевского для удовлетворения религиозных потребностей больных” дирекція лікарні порушила ще у 1880-х роках. Однак будівельні роботи розгорнулися тільки наприкінці 1890-х. До розробки проектних креслень храму залучили академіка архітектури В. М. Ніколаєва, а кошти на його будівництво виділив багатий київський купець Михайло Парфенович Дегтерьов, відомий у місті своєю доброчинністю. М. П. Дегтерьов став церковним старостою храму.
У 1893—1895 роках зводиться храм. Уявлення про його первісний вигляд дають збережені проектні креслення Ніколаєва, затверджені у будівельному відділенні Київського губернського правління. Церква мала форму прямокутника, що наближається до квадрата, з трьома півциркульними абсидами зі східного боку і невеликим прямокутним ризалітом із заходу. Центральну главу храму увінчувала велика напівсферична баня на барабані, стіни котрого прорізані рядом вікон із півциркульними перемичками.
1899 року з ініціативи вдови померлого 21 грудня 1898 року М. П. Дегтерьова Єлизавети Іванівни виконується добудова до північного фасаду храму. Під цією прибудовою влаштовують підвальне приміщення, де встановлюють “изсеченный из лабрадора” склеп із тілом фундатора храму Дегтерьова.
1900 року також з ініціативи Є. І. Дегтерьової на кошти покійного благодійника “для придания очертаниям церкви симметрии” виконується прибудова до південного фасаду подібна за формою і габаритами.
1901 року із західного боку до храму прибудовують муровану двоярусну дзвіницю, а у храмі проводять капітальний ремонт “с заменой деревянных половых балок железными и устройством вокруг церкви дренажа”.
Ремонтно-реконструкційні роботи 1899—1901 років, завдяки яким споруда набула нинішнього вигляду, велися за проектами та під наглядом архітектора В. М. Ніколаєва, який тоді обіймав посаду київського єпархіального архітектора.
1902 року Є. І. Дегтерьову поховали поруч із чоловіком у склепі, що став сімейним.
У передреволюційний період Михайлівська церква при Олександрівській лікарні стала не прос­то християнським храмом, а своє­рідним громадським центром, у якому функціонувало благочинне братство. Члени братства надавали безоплатну допомогу хворим та бідним “без различия веры и национальности: пособием, одеждою и деньгами; средствами для возвращения на родину; призрением и воспитанием детей больных и умерших родителей и др.”
Після революції Михайлівську церкву закрили, церковне братство ліквідували. У 1930-х
роках церковну споруду майже повністю розібрали, у збереженій цокольній частині влаштували складські приміщення.
Збережені іконографічні матеріали та описи храму станом на початок ХХ ст. дозволяють уявити його тогочасний архітектурно-мистецький вигляд. Споруда мала складну об’ємно-просторову композицію, що включала основну частину храму, розміщену на заході дзвіницю та короткий перехід між ними. Зведення храму на схилі гори зумовило створення штучної тераси-паперті над підвальним приміщенням, що виконувало роль стилобату. Основна частина споруди на плані — прямокутник, що має зі сходу три напів­круглі абсиди, а з північного та південного боків два великі напівкруглі ризаліти. Храм увінчано великою главою із напівкруглою банею, у барабані котрої влаштовано ряд віконних прорізів. Дзвіниця храму — квадратна в першому та восьмикутна у другому дзвонному ярусі — увінчана напівсферичною банею. Кожна грань дзвіниці по центральній осі має по арковому прорізу. В товщі північно-західного пілона дзвіниці влаштовано ґвинтові сходи, які поєднують нижній та верхній її яруси. Фасади основної частини храму, дзвіниці та переходу вирішено з використанням елементів, що об’єднують споруду стилістично в єдине ціле: руст у першому ярусі, архівольти віконних і аркових прорізів, малюнок фриза, що йде по всьому периметру стін.
Церковна будівля створює гармонійний за пропорціями, формами, зв’язком із ландшафтом архітектурно-мистецький образ, хоча цей образ склався завдяки використанню елементів та будівельних прийомів різних архітектурних епох і стилів. Велика напівсферична баня центральної глави храму нагадує баню Софії Константинопольської та інших подібних візантійських храмів; арочні прорізи дзвіниці у першому ярусі та простінки між вікнами ризалітів основної частини декоровані тричвертними колонками, характерними для романського стилю; рустовка на фасадах споруди — декоративний елемент класицизму. Будівлю можна зарахувати до кращих зразків еклектики в архітектурі, напряму, що панував у вітчизняному зодчестві того часу. У ній відобразилися суспільні смаки, досягнення будівельної науки і техніки згаданої епохи, про­явився талант зодчих і майстерність будівельників.
Михайлівську церкву на території Олександрівської лікарні можна вважати одним із кращих творів архітектора В. М. Ніколаєва.
Відтворення церкви на початку 2000-х років за проектом, розробленим фахівцями Інституту
“УкрНДІпроектреставрація”, відбувалося з використанням креслень В. Ніколаєва, що збереглися в Державному архіві Київської області. У процесі дослідження цокольної частини споруди, що залишалася після руйнації храму 1930-х років, знайшли неушкоджений надгробок фундатора храму М. П. Дегтерьова. На честь благодійника за ініціативою церковної громади Московського патріархату, у користування якої потрапив храм, влаштували капличку.
Церква Св. Михаїла — своєрідний меморіальний пам’ятник людині, яка зробила для киян багато добрих справ: за його кошти було побудовано й подаровано людям лікарні, богадільні, притулки для сиріт тощо. Не випадково ім’ям купця Дегтерьова названо одну з вулиць міста. То невже допустимо, щоб за часів незалежної України будівлю зруйнували чи пошкодили?!
Освічені представники громадськості та співробітники лікарні вже протягом кількох років (починаючи з 2003 р.) перешкоджають депутатові Верховної Ради, власникові фірми “Житло-Буд” Івану Куровському побудувати на території лікарні, на ділянці, яку йому свого часу КМДА передала в оренду на 15 років, багатоповерхівку. Справу багато разів розглядали в судових інстанціях різних рівнів. Та вона й досі залишається відкритою. До того ж відомі київські краєзнавці вважають, що у ХVІІІ ст., за часів війни Російської імперії з Туреччиною, на крутосхилі кидали в ями і закопували тіла померлих військовополонених, багато з яких загинули від чуми, сибірської язви та інших інфекційних захворювань. Тому початок нового будівництва, риття глибокого котловану може спричинити виникнення у Києві жахливих епідемій.
Керівник КМДА О. Попов одразу після того, як обійняв цю посаду, зустрічався з небайдужими представниками громадськості й дякував їм за стійкість у боротьбі. Він нібито прислухався до пропозиції творчої інтелігенції Києва влаштувати на врятованому майданчику скульптурний монумент на честь перемоги над чумою і замовити розробку монумента всесвітньо відомому скульпторові, колишньому дисиденту і вигнанцю з СРСР, нині громадянину США Михаїлу Шемякіну. Шемякін прийняв замовлення із задоволенням і почав працювати над проектом. Чи втіляться у життя гарні наміри О. Попова, чи залишаться на папері (як це, до речі, вийшло зі скандальними новобудовами по вул. Б. Хмельницького, 7 (над метро “Театральна”), по вул. Гончара, 21—27 (біля Софії Київської) та ін.? Відповідь на це питання ми отримаємо, здається, вже незабаром.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment