Валентина СЕМЕНЯК,
член НСПУ
Отримавши в дарунок книжку української письменниці Надії Данилевської “Роде наш, прекрасний”, дуже втішилася. Адже зроблено гарний і виважений поступ у дослідженні кількох великих родів авторки і по батьковій лінії, і по материній. Шкода лише, що мізерним накладом.
У книжці на 188 сторінок, виданій коштом родини, ретельно зібрано інформацію про рід Данилевських і Жовтиків із села Хибалівка Куликівського району Чернігівської області та Жуковських і Євтушенків з Умані Черкаської області. В основі видання документально-художні оповіді-спогади про живих і померлих родичів кількох поколінь. У книзі вміщено світлини родичів і знакових місць, пов’язаних із родинним житлом, похованнями тощо. Влучні та промовисті назви розділів: “Бабусина скриня” та “Дідусеві хрести”.
Винесені в епіграф рядки з народної пісні “Не цураймося, признаваймося, бо багацько нас є…” — символічний ключ кожного українця до резервуара пам’яті, який перебуває в інформаційному полі Землі. І доступний він кожному з нас тільки якщо змалку навчені шанувати батька і матір. А коли це є, то тоді у певний час спрацьовує ген спадкової пам’яті і в нас з’являється природне бажання отримати відповіді на запитання: “Хто я? Звідкіля мої корені?”. І що це так, уже з перших рядків підтверджує авторка: “Адже і звичай говорить нам про потребу знань родоводу до сьомого покоління. Людина, сповнена такими знаннями, називалась культурною незалежно від того міська вона чи сільська”. А й справді, чи замислювався колись хтось із нас, чому в українців є такий вираз: “Пам’ятати до сьомого коліна”? Ця фраза упродовж віків викристалізовувалася в нашому народі не просто так. Вона таїть у собі глибокі ведичні знання, які вже існували ще до виникнення основних світових релігій. Недарма ж кажуть, що “Веди — це шепіт Бога, який записали мудреці”. Між тим, велику підказку дає сакральна цифра сім. Сім головних енергетичних центрів, які має людина, природно мають отримувати “живлення” не лише від енергії Землі (Інь) та енергії Космосу (Ян), а й від енергії Роду. Родовий потік могутній саме тоді, коли в ньому зливаються в один Великий Потік сім окремих родових потоків. А якщо наші сучасники не всі пам’ятають, що було після діда та прадіда, то звідси можна зробити ще цікавіші висновки. Всі природні структури створені так само, як і людина, мають сім основних енергетичних центрів. Логічно вони мають отримувати “живлення” із вищезгаданого резервуара людської пам’яті. А якщо вона куценька та бідненька, то тоді стає зрозумілим, звідкіля беруться автори сумнозвісних “мовних” законів. Можна лише здогадуватися, що в останніх відсутнє будь-яке родове живлення.
“Я пам’ятаю бабусин сад. Він був весь у квітах: зірочках і жоржинах, які були вищі за мене. В саду росли старі груші, яблуні та молоді вишні. Вишні ми рвали на кисіль чи вареники. При тому бабуня Даруня говорила, щоб на вершечки не лазили і ягід там не обривали, а залишали для божої птиці”. Кілька речень, а яку важливу інформацію доносить до нас автор.
Нагадування про один із важливих принципів загальнолюдської моралі: любити довколишній світ і все живе в ньому. І навіть живий дотик до живих пшеничних зерен у дитинстві дав поштовх до розуміння і усвідомлення в майбутньому “святості отого символа”. Батьківські традиції сприяли тому особливо: Різдво, коляда (а було ж на той час під забороною). “Далеко не зразу я зрозуміла, що в батька й матері було міцне родове почуття до вічних понять: Бога, Землі, Батьківщини”.
Вкладені у книжку розгорнуті мапи з родовими деревами вражають розмаїтою кількістю прізвищ, які несуть у собі велику інформацію не тільки про людей, а й про землю, де вони жили, живуть і житимуть. Вдивляєшся у сімейні фото на сторінках книжки і мимоволі згадуються прислів’я “Наш рід добрий на плід”, “Шануй батька і неньку — буде тобі скрізь гладенько”. Книжка Надії Данилевської — добрий поштовх для того, аби й собі взятися за дослідження свого родоводу. Бо якщо кожний із нас заглибиться в історію своїх родових коренів, то зробить дуже велику справу, адже з історій наших родів твориться історія великого народу. А якщо це так, то справдяться слова Пантелеймона Куліша: “Рідне слово, рідний розум, рідна й правда буде”. Творімо нашу рідну історію разом. А книжка “Роде наш прекрасний” — гарний приклад для наслідування.
