Володимир ПІПАШ,
голова Закарпатського ОО “Просвіта” ім. Т. Шевченка, кандидат історичних наук
Закінчення.
Початок у ч. 12, 13 за 2013 рік
Із травня 1989 р. Товариство рідної мови започаткувало рубрику-сторінку в “Закарпатській правді” на мовну тематику. Голос на захист української мови, піднесення її до статусу державної лунає і на сторінках районних газет.
Позаяк Закарпатська організація ТУМШ на початку 1990 р. була чи не єдиною легалізованою національно-демократичною організацією у краї, саме через неї відбулося висування націонал-демократів на виборах до Верховної, обласної та інших місцевих рад навесні того ж року.
Зі створенням у області крайової організації НРУ у вересні 1989 р. вже можна було не лише вимовляти слово “Просвіта” у позитивному значенні, а й спробувати назвати ним осередок. Наприкінці вересня 1989 р. в Ужгороді засновано міський молодіжний культурно-спортивний осередок НРУ “Просвіта”, члени якого вже 1 жовтня вийшли на вулиці міста з синьо-жовтим прапором збирати підписи громадян проти будівництва Пістрялівської радіолокаційної станції, яке несло загрозу здоров’ю людей та довкіллю. Вони ж напередодні 200-річчя від дня народження Михайла Лучкая у жовтні 1989 р. ініціювали проведення суботника з метою розчищення, впорядкування та ремонту “каплиці Лучкая”. 19 листопада тут відбулося багатолюдне культурницьке віче, присвячене ювілею.
Після утворення Народного руху України, проведення навесні 1990 р. перших демократичних виборів, заснування національно-демократичної фракції “Народна Рада” у Верховній Раді України, демократичні зміни набрали незворотного характеру. Тож стало можливим перейменувати Товариство української мови ім. Т. Шевченка на Всеукраїнське товариство “Просвіта” ім. Т. Шевченка, оголосивши його спадкоємцем товариства “Просвіта”, що діяло в дорадянські часи на всіх українських, включно із Закарпаттям, землях. Ініціативу про перейменування започаткували восени 1990 р., а реалізували 12 жовтня 1991 року на ІІІ позачерговій всеукраїнській конференції ТУМШ. Відповідно Закарпатську обласну організацію ТУМШ перейменували (та перереєстрували) на Закарпатське обласне об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка. На жаль, Закарпаття — єдиний регіон України, де поруч із Всеукраїнським товариством “Просвіта” ім Т. Шевченка діє ще одна суто місцева організація — “Закарпатське крайове товариство “Просвіта”, яку створили 23 грудня 1990 р. А це дуже шкодить просвітянській роботі. У подальші роки Закарпатське ОО ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка здійснювало значну наукову, освітню, культурологічну, пропагандивну роботу, відроджувало правдиву історію краю, утверджувало та розвивало українську мову, народні традиції, розвінчувало діяльність т. зв. “політичного русинства”, відзначало пам’ятні дати тощо. Членами товариства були визначні науковці із Закарпаття й інших регіонів України, представники діаспори. Серед них академіки О. Мишанич (Київ), В. Маркусь (Чикаго, США), М. Мушинка (Пряшів, Словаччина), доктори наук, професори П. Чучка (Ужгород), М. Тиводар (Ужгород), І. Хланта (Ужгород), І. Сенько (Ужгород), М. Сюсько (Ужгород), І. Фізер (США), О. Данко (Ньюгейвен, США), В. Худанич (Ужгород) та ін.
Під егідою Закарпатського ОО “Просвіта” проводилися науково-практичні конференції. Приміром, 26 серпня—1 вересня 1991 р. відбулася міжнародна наукова конференція “Українські Карпати: етнос, історія, культура”, 5—6 травня 1992 р. — науково-практична конференція “Українська мова на Закарпатті у минулому і сьогодні”, 1—4 вересня 1994 р. — міжнародна наукова конференція “Культура українських Карпат: традиції і сучасність”, 11—12 березня 1994 р. —міжнародна наукова конференція “Карпатська Україна — пролог відродження української держави”. Матеріали конференцій побачили світ окремими виданнями, популяризувалися ЗМІ. Це зіграло важливу роль у розвінчуванні політичного русинства у найнебезпечніший для соборності країни період. Великомасштабні конференції, широка видавнича справа стали можливими за рахунок пожертв, які надходили від представників та організацій закарпатської української діаспори у США, Канаді, Австралії, Великій Британії тощо.
Проведення конференцій, видання книг триває й сьогодні. За ініціативою ОО “Просвіти”, 13 грудня 2009 р. в актовій залі економічного факультету Ужгородського національного університету провели вечір пам’яті та науково-практичну конференцію з нагоди 60-річчя насильницької ліквідації Мукачівської Греко-католицької єпархії, репресій проти її духовенства і вірників та 20-річчя легалізації УГКЦ, 4 лютого 2011 р. — вечір пам’яті та конференцію з нагоди річниці від дня народження народного єпископа Івана Маргітича.
Лише впродовж 2007—2012 рр. вийшло понад 20 книг і брошур важливої наукової, культурологічної тематики (а також художніх творів), авторами яких є просвітяни, або ж видані вони під егідою “Просвіти”.
При обласному об’єднанні функціонує бібліотека, що налічує кілька тисяч книг. Бібліотеки, а місцями — читальні “Просвіти” (приміром, у Будинку культури селища міського типу Ясіня) діють і при районних об’єднаннях та осередках.
Саме завдяки активній діяльності закарпатських просвітян Ужгород нині має пам’ятник Т. Шевченку. Для його спорудження зібрали значні кошти і серед громадян України, підприємств, і серед діаспори. “Просвіта” впродовж тривалого часу порушувала питання перед владою, яка не надто прагнула мати в Ужгороді пам’ятник Кобзарю, вимагаючи надання дозволу та виділення місця для його спорудження. На завершальному етапі зі збору коштів та безпосереднього виготовлення монумента особливо велику організаційну роботу провів член правління “Просвіти”, директор Ужгородського фурнітурного заводу Олег Галик. Він не лише шукав меценатів, а й домовлявся за бронзу, виливання скульптури на ливарному підприємстві у Львові. Нарешті 9 березня 1999 р. (у день 185-ліття Т. Шевченка) пам’ятник урочисто відкрили на площі Народній, головній в Ужгороді. Але просвітяни разом з іншими представниками громадськості й надалі боролися проти намагань одного з ужгородських міських голів (С. Ратушняка) про “перенесення” пам’ятника в інше місце.
Понад сім років вимагали за повернення конфіскованого спочатку угорською, а потім радянською владою спорудженого за народні кошти у 20-ті р. ХХ ст. Народного дому “Просвіти”, аж поки у вересні 1997 р. сесія Ужгородської міської ради ухвалила відповідне рішення. Чимало зусиль до цього доклав ветеран національно-визвольних змагань, просвітянин, адвокат Микола Бандусяк. Однак за розпорядженням тодішнього Ужгородського міського голови С. Ратушняка будинок передали не Закарпатському ОО “Просвіти” імені Т. Шевченка, а краєвій “Просвіті”, очільники якої підтримували і підтримують Ратушняка. Ми отримали лише одну кімнату з невеликим підсобним приміщенням.
Просвітяни рішуче виступали проти будівництва на Верецькому перевалі знака з нагоди “завоювання угорцями нової батьківщини”, котрий вважається реваншистським і зневажливим для українців, щоразу відгукуються із заявами щодо суспільноважливих політичних подій.
У грудні 2008 р. Закарпатське ОО “Просвіта” ім. Т. Шевченка провело урочисту академію з нагоди 140-річчя “Просвіти”. На академії виступив український хор під керівництвом Левка Довговича із м. Кошиці (Словаччина).
Щорічно організовуємо відзначення Дня Соборності України, річниць до Дня народження Т. Шевченка та його перепоховання в українській землі (9 березня та 22 травня), Свята Матері, проголошення незалежності Карпатської України, Дня Незалежності України, річниць утворення УПА, Дня пам’яті жертв Голодомору тощо. Просвітяни опікуються могилами карпатських січовиків, інших учасників національно-визвольних змагань. Під час проведення заходів із відзначення пам’ятних чи інших культурологічних дат Закарпатське ОО “Просвіта” ім. Т. Шевченка є об’єднавчим центром для національно-демократичних партій та організацій. Окрім них, вона також співпрацює із закладами освіти, науки та культури, установами, органами державної влади.
Нині Закарпатське обласне об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка охоплює всю область, складається з районних, міськрайонних об’єднань і місцевих осередків. З часу утворення (ще ТУМШ) і до 2003 р. його очолював доктор філологічних наук, професор УжНУ П. Чучка, у 2003—2008 рр. — Б. Киштулинець, з 2008 р. — очолює автор цих рядків.
