З берегів замріяного Случа

Зоя ДІДИЧ,
м. Костопіль, Рівненщина

“З берегів замріяного Случа” — нова книжка Святослава Васильчука, журналіста, історикадослідника, нащадка патріотичної, працьовитої з дідапрадіда сім’ї. Батьківщина автора — село Антонівка, що на Рівненщині (колишнього Костопільського повіту).
Батько Святослава Карпо Олексійович, 1901 року народження, активний діяч ОУНУПА, надрайоновий провідник ОУН, був заарештований у лютому 1945 року і засуджений трійкою НКВС у Рівному на “15 лєт каторжних работ і 5 лєт ссилкі” — разом 20 років. Покарання відбував у Сибіру, у Воркуті. Там, у ОЛП23 (особий лагерь політзаключьонних), у серпні 1953 року загинув під час повстання політв’язнів.
На день арешту батька Святославові було лише два роки. Біль втрати назавжди поселився у колись веселій і щасливій оселі. Сумні мелодії оповили незабутню пору дитинства. Чорні барви помережили й долю — з тавром сина націоналіста у житті було нелегко. Зате труднощі загартували волю, сформували характер бійця. Навчався на факультеті журналістики Київського державного університету ім. Тараса Шевченка. Відрахували як неблагонадійного. Згодом поновили у лавах студентів. Попри труднощі хлопець гордо ніс своє козацьке прізвище Васильчук. Вистояв і став письменникомвоїном.
Святослав Васильчук — заслужений журналіст України, удостоєний Всеукраїнської премії імені Івана Огієнка. Довгі роки працював у районних та обласних газетах України й Узбекистану, зокрема на малій батьківщині — в редакції Березнівської районної газети.
Святослав Карпович брав активну участь у процесах державотворення на теренах Житомирщини: з 1989 до 1999 року був головою обласної організації Народного руху України, нині очолює обласне об’єднання “Просвіти”. Автор багатьох книжок поезії і прози.
Нова книжка — “З берегів замріяного Случа”, що побачила світ у видавництві “Волинь”, за визначенням рецензента — доктора історичних наук, професора Національного університету “Острозька академія” С. І. Жилюка, своєрідний “розлогий есей”, у якому головною є людина у вимірі часу — трагічної минувшини, що дала безсмертя героям; неоднозначної сучасності, яка висвітлює суть особистості.
Кілька розділів містять документи про боротьбу збройних формувань УПА, підпілля ОУН за українську державу на Волинському Поліссі. Сила книги в її реалістичності: названо поіменно й українських героїв, і прислужників перед сатанинською владою, безбожників, зрадників. Одна з них — донощиця Чорна, чорні діла якої не забути.
Із теплотою описує автор своїх рідних — маму Теклю Талимонівну, брата Тараса, сестер Ганну та Надію, які 1989 року поруч із патріотами костопільського краю одними з перших підняли жовтоблакитний прапор, за який віддав своє страдницьке життя їхній батько.
Цікаві гумористичні замальовки редакційних буднів, описи світлих почуттів до дівчини Валентини, яка стала коханою дружиною.
Понад 600 імен земляків та історичних постатей згадано у книжці. Вміщено фотознімки поліських повстанців, очільників національновизвольних здвигів і битв за волю України, березнівських просвітян, побратимів, друзів, знайомих. Інші фото демонструють розбудову Березного, “містечка з запахом бузку”.
Ця книжка — яскравий приклад того, як любити свій край, його історію і сьогодення, людей, що живуть поруч. Жити і прикрашати свою землю, працювати для її добра — велике щастя.