«Людина, що несла на собі трагічний тягар…»

Він — унікальна особистість в українській культурі. У молодому віці ввійшов у літературу і став головою Спілки письменників України. У підручниках з української на портреті — він завжди молодий і вродливий. Але водночас із цим навколо його імені склалася двозначна ситуація. Адже нерідко від декого можна почути: “Це — радянський класик, обвішаний орденами й медалями. Що може сказати цей успішний чиновник сучасній людині? Яким прикладом він для нас може бути?”
Це — Олесь Гончар. І ось у Львівській організації Національної спілки письменників України відбулася літературно-мистецька зустріч, присвячена пам’яті цього видатного письменника, громадського діяча, Героя України з нагоди 95-річчя від дня його народження.

Леся БЕРНАКЕВИЧ,
письменниця, м. Львів

“Я не хотів би вступати в полеміку з людьми, які, на жаль, не мають відповідної культури, потрібної в такому віці, можливо, не читали його, та, може, й не треба, аби все читали, — сказав організатор вечора — лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка Роман Лубківський. — Олесь Гончар залишив по собі багато справ, а це — відновлення храмів, збереження пам’яток архітектури, доль людських, прекрасні новели, роман “Собор”, “Людина і зброя”, “Щоденники”. Він умів розмовляти і з простими людьми, і з достойниками, правда, не завжди він умів стримуватися, і гнів його був страшний. Він відкрив дорогу таким молодим письменникам, як І. Драч, М. Вінграновський та іншим. Створив газету “Літературна Україна”. За його сприяння молодого літератора Петра Скунця прийняли до Спілки письменників без єдиної книжки. Під час V з’їзду письменників він знайшов у собі мужність, щоб сказати промову, яка на ті часи справила враження вибуху бомби. У цій промові було сказано про долю України, в ній був згаданий Володимир Винниченко, у ній ішлося про БогданаІгоря Антонича, було наголошено на тому, що не можна вивозити до Сибіру карпатське дерево… Ішлося про собори людських душ. Письменник уже тоді готувався до написання “Собору”. А скільки є речей невидимих, про які не прийнято було розмовляти вголос років тридцять тому! Це була людина, яка несла на собі великий трагічний тягар”.
Львівщина — місцевість, до якої тяжів автор роману “Собор”. У Львівському театрі ім. Марії Заньковецької здійснювалися постановки за його творами. Олеся Терентійовича шанував Борис Возницький. Письменник бував у районах Львівської області. А будівля, в якій розміщена обласна письменницька організація, була для нього віддушиною. Він разом із поетесами Марією Людкевич та Марією Чумарною перерізав стрічку під час відкриття клубу письменників ім. Івана Франка, який воскрес сьогодні, але, на жаль, вже під іншою назвою.
“На тлі сталінської військової літератури на мене роман “Прапороносці” справив враження своїм романтизмом, добірною українською мовою, — згадував лауреат премії імені Олеся Гончара Левко Різник. — Коли Олесь Гончар поніс переклад роману “Прапороносці” до журналу “Новый мир”, то головний редактор видання кинув рукопис автору межи очі: “Олесю, ти що — думаєш, тільки хохли воювали з фашистами?”. Відтоді я ще більше почав звертатися до Олеся Гончара, бо збагнув: він у своєму романі підкреслив вклад українців у перемогу над фашизмом”.
Під час зустрічі виступили доцент кафедри гуманітарної освіти Інституту післядипломної педагогічної освіти, заслужений учитель України Мирослава Зваричевська, художники Євген Безніско та Іван Крислач — автори екслібрисів до книг Олеся Гончара, фотохудожник Василь Пилип’юк, який створив чимало портретів видатного письменника і прийняв від нього найвищу державну нагороду — Національну премію імені Тараса Шевченка, поетеса Марія Людкевич.
Вечір організували Львівська організація Національної спілки письменників України, Українське товариство охорони пам’яток історії і культури, Галицьке районне об’єднання ВУТ “Просвіта” м. Львова. У ньому взяли участь актори Національного академічного театру імені Марії Заньковецької — Юрій Брилинський, Святослав Максимчук, Олександра Люта, Юрій Чеков.
Цю літературномистецьку зустріч організатори мають намір передати як естафету на захист культури в бібліотеки та школи Львівщини, а також залучити до “Року Олеся Гочара” письменницькі організації України.

 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment