Нелегальний Шевченко

1840 р. уперше в Петербурзі було видано “Кобзар” — збірку поетичних творів геніального поета України Тараса Шевченка. Але в цьому виданні та й у наступних із цензурних причин було опубліковано лише незначну кількість поезій. Царизм усіляко перешкоджав виходу в світ Шевченкових творів.

Раїса КУГНО,
провідний спеціаліст-археограф Державного архіву Київської області

Найвикривальніші поезії Т. Шевченка, що не були включені до “Кобзаря”, розповсюджувалися нелегально серед населення України, а якщо й друкувалися, то тільки за кордоном.
В архівах зберігається багато документів царської Росії, які забороняли твори Шевченка. Серед таких джерел — розпорядження Київського воєнного подільського і волинського генерал-губернатора про заборону творів Шевченка в губернії. У Державному архіві Київської області зберігається рапорт Радомишльського земського ісправника про нагляд за появою в повіті заборонених творів Шевченка. Так, архівні документи свідчать, що 1865 р. у Радомишльському повіті в суді розглядалася справа дворянина Мартина Ільницького. Під час обшуку в нього вилучили уривок із поеми Т. Г. Шевченка “Гайдамаки”, який нині зберігається у фондах архіву.
Цікаві архівні джерела, які розповідають, що 1862 р. в Жандармському саду, де розташований англійський готель, щодня вечорами збиралися кияни. В один із таких серпневих суботніх вечорів там з’явився невідомий чоловік, одягнений в українське національне вбрання. Він говорив українською мовою. У промовах засуджував самодержавство, духовенство, читав твори Шевченка. Час від часу його промови переривали оплески. Близько 12 години ночі 31 серпня 1862 р. невідомого заарештували жандарми. Ним виявився київський міщанин Захарій Іванович Пащевський, який проживав у власному будинку в Старокиївській частині міста по Жандармській вулиці. Працював шевцем кушнірського цеху. Під час обшуку, який провели у його будинку, поліція знайшла рукопис поеми “Кавказ” Т. Г. Шевченка.
Цей твір поет написав у Переяславі 18.II.1845 р. І досі поема є злободенною сатирою. Віра в непереможність народу найповніше виявилася в символічному образі нескоренного Прометея.
Твір не призначався для друку, але поширювався в рукописних списках.
Під час перебування в Україні поет читав свій твір землякам. У грудні 1846 р. Шевченко передав поему А. Міцкевичу через Савича, який їхав за кордон. Вперше її опублікували за кордоном у збірці “Новые стихотворения Пушкина и Шевченка”.
У Державному архіві Київської області особливе місце посідають унікальні документи. Серед них рукопис поеми “Кавказ” Т. Г. Шевченка.
Як запевняв під час слідства Пащевський, 1862 року він знайшов цей рукопис на бульварі: це три аркуші — два з яких бузкового кольору, а третій — зеленого. Є підстави стверджувати, що це саме рукопис Тараса Шевченка. Хоч останнє слово за спеціалістами, які досконало знають історію творчої спадщини Кобзаря.
Із-під арешту Захарія Пащевського звільнили тільки завдяки київським міщанам: Григорію Березовському та Роману Щербині. Через 2 роки на 47-му році життя Захарій Пащевський помер. У зв’язку з цим судову справу проти нього припинили і передали до архіву, де вона зберігається й нині.
Серед заборонених творів поета була і поема “Марія”. Вона належала до тих творів, за які 1911 року Петербурзька судова палата вилучила з “Кобзаря” за редакцією Б. Доманицького значну частину тексту. Поему “Марія” Тарас Шевченко написав у жовтні-листопаді 1859 р. в Петербурзі, існує три редакції твору. Вперше її надруковано 1876 року в другому томі паризького видання “Кобзаря”. Двічі її видавав у Женеві М. Драгоманов.
Т. Шевченко на євангельському сюжетному матеріалі відтворив біблійний міф про Марію й Ісуса. Біблійній легенді поет надав життєвої форми. Замість традиційної сцени благовіщення він розповів історію земного кохання. В поемі
батько Ісуса Христа є не бог, а молодий апостол. Усю себе Марія присвячує синові. Вона виховує його в дусі вірності ідеям батька. І син стає на шлях боротьби, проповідує нове вчення про те,
Як в світі жить, людей любить,
За правду стать! за правду згинуть?
Без правди горе!
За проповідь нових ідей сина Марії розп’яли. Тепер вона стає на шлях, яким ішов її син. Мати змогла “своїм святим огненним словом” розвіяти “униніє і страх”, вселити в його учнів “дух святий”.
Збереглися в архіві й документи, які розповідають і про переслідування літературних критичних праць про творчість Шевченка, зокрема історію розповсюдження брошури “Замечания на поэму Т. Г. Шевченка “Мария” (автор не зазначений) на Київщині.
Ось про що повідали архівні джерела. Одного серпневого дня, залишивши рідну оселю, пішов битим шляхом хлібороб із діда-прадіда Омелян Прозора шукати кращої долі. Проліг його шлях аж за синє море до самісінького Нью-Йорка. Та час від часу точила туга його серце за отчим порогом, за своїми земляками, яких залишив на Канівщині в с. Ємчиха.
Про тугу, що огортала його душу, Омелян Прозорий оповідав у листах і присилав їх з-за океану своїм односельцям. Так, у травні 1898 р. через Козинське поштове відділення своєму односельцю Діонісію Євтуховичу Безверхому, крім листа, Омелян Прозорий надіслав брошуру “Замечания на поэму Т. Г. Шевченка “Мария”. У своєму листі він просить прочитати брошуру й дізнатися, що було на Русі. Таку брошуру він вислав і Степану Яблуневському та Ісидору Володимировичу Толмачу, який два роки тому повернувся з Америки і час від часу листувався з Омеляном Прозорим.
Тож Ісидор Толмач разом із учителем церковно-парафіяльної школи Лукою Яровим читали цю брошуру разом.
Вислав брошуру Омелян Прозорий і Діонісію Безверхому, парафіяльному священику с. Ємчихи. Той віддав працю в Київську духовну консисторію. Після цього справа дійшла до Київського окружного суду. Всіх згаданих односельців викликали до суду і звинуватили в тому, що вони зберігали в себе брошури, які “мали наклеп на християнську віру”. Листи та брошури за свідченням суддів негативно впливали на мешканців села Ємчихи Козинської волості і це все призвело до того, що між селянами ходять республіканські ідеї про встановлення республіки. Бо, мовляв, тільки там, де республіка, там “гроші витрачають на народну освіту, а не на утримання царів”.
За вироком Київського окружного суду брошуру знищили. Але твори Кобзаря жили серед народу, незважаючи на заборону царату. Його поезії, як весняні паростки, проростали і пускали глибоке коріння в спраглих душах українців.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment