Ольга ШЛЕМКО: «Шевченкове «Борітеся — поборете!» залишається для нас дороговказом»

У Національній академії керівних кадрів культури і мистецтв нещодавно відбулася поетична вистава “Борітеся — поборете!” за творами Т. Шевченка. Режисер-постановник вистави Ольга Шлемко, професор кафедри режисури театралізованих видовищ і свят Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв, заслужена артистка України, кандидат мистецтвознавства виголосила перед початком вистави слово про значення творчості Т. Г. Шевченка для сучасної України. У виставі взяли участь студенти 4 курсу груп РК-09 (майбутні актори й режисери оригінального трюкового жанру) і РМ-09 (майбутні режисери масових театралізованих видовищ). Цікаво було довідатися від режисера-постановника про особливості роботи над виставою.

— Ольго Дмитрівно, як Вам вдалося підготувати за короткий час із майбутніми режисерами-каскадерами та режисерами масових театралізованих видовищ таку складну виставу? Це вже не перше шевченківське свято, підготовлене Вами в академії. Як усе починалося?
— Шевченкові поезії — лакмусовий папірець для визначення рівня професійної майстерності й громадянської позиції виконавців. Щодо вшанування пам’яті Т. Г. Шевченка в нашій академії, то я його започаткувала ще 2005 року. Саме тоді почалася моя поетична шевченкіана в стінах академії. Того ж року почала використовувати творчу спадщину Т. Г. Шевченка у підготовці студентів з акторської майстерності і сценічної мови — тих предметів, які викладаю. Не скажу, що це нововведення сприйняли із захопленням, але причащання студентів Шевченковим словом має не лише пізнавальне, а й патріотично-виховне й метафізичне значення. Слово Кобзаря — благодатний матеріал для формування у студентів навичок сценічного мовлення, підвищення акторської майстерності. Тож 2005 року зі студентами 2 курсу групи РП-63 я підготувала музично-поетичну композицію за творами Т. Шевченка. Нову музично-поетичну композицію за творами Т. Г. Шевченка представили 2006 року на суд вимогливого глядача (переважно викладачі й студенти академії) студенти 4 курсу групи РМ-12. 2007-го глядачі побачили у виконанні студентів 4 курсу, групи РП-214 заочної форми навчання, музично-поетичну композицію “Великий льох”, яка 2008-го “переросла” у виставу. 2008-го я ініціювала і провела в академії конкурс читців поезії Т. Г. Шевченка. 2010 рік ознаменувався підготовкою студентами 4 курсу, групи РМ-08 заочної форми навчання музично-поетичної композиції “У вінок Кобзареві”. Протягом 2008—2012 рр. підготувала для участі у Всеукраїнському конкурсі читців, присвяченому пам’яті Кобзаря, 8 лауреатів.
Працювати над виставою “Борітеся — поборете!” було нелегко. Під час репетицій у студентів виникало чимало запитань щодо незрозумілих для них значень де­яких слів, режисерських інтерпретацій тощо. Не всі студенти палкі шанувальники шевченкового слова. Тож довелося переконувати, згадувати непросту історію України, з’ясовувати окремі факти.
— Ви викладаєте не лише майстерність актора та сценічну мову, а й теорію драми та історію українського театру. Чи не могли б дати бодай побіжну характеристику вистави. Цікаво, чому саме такий початок дійства.
— На початку вистави лунає пісня “Розрита могила” у виконанні рок-гурту “Кому вниз”, це камертон, який налаштовує на певну тональність акторів.
У виставі чотири персонажі: Катерина, Марина, Оксана, Відь­ма — це різні жіночі долі, але всі вони є уособленням скривдженої, обдуреної, зґвалтованої України.
Важливий для розуміння вистави образ землячка та землячків, які за вірне служіння престолу й за зраду інтересів свого народу винагороджувалися продажними “срібняками”.
— Яким чином у Вашій виставі з’явилося корито, що нагадує труну?
— Метафору “корито” використали у виставі Галицького Молодого театру “Розрита могила”. Цей театр створили 1988 року в Івано-Франківську при обласному Товаристві української мови ім. Т. Г. Шевченка як альтернативний державному обласному музично-драматичному театрові ім. І. Франка. У виставі “Розрита могила” (1989 р., засновник і художній керівник театру В. Шлемко), мені пощастило виконувати кілька ролей (Марини, Оксани, Матері-України). У цьогорічній виставі “Борітеся — поборете!” Цар кидає в корито мідяки та срібняки так званим українським “землячкам” за вірне служіння престолу і за зраду інтересів свого народу. У трагічній історії України були різні “землячки”, які підгодовувались із різних корит: польських, московських, австрійських, румунських, мадярських, радянських (більшовицьких). Нині корита стали багатопартійними, кримінально-олігархічними, чиновницько-корупційними, а тому шевченківське: “За шмат гнилої ковбаси у вас хоч матір попроси, то оддасте” актуальне й стосується не лише “коритників”, а й ширшого українського загалу.
— Слід відзначити дуже цілісну літературну основу вистави, цікаві режисерські знахідки. Які поезії в основі інсценізації?
— В інсценізації використано низку поетичних творів Т. Шевченка: “Думи мої, думи мої…”, “До Основ’яненка”, “Гайдамаки”, “Розрита могила”, “Чигрине, Чигрине…”, “Сон”, “Кавказ”, “І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм…”, “Катерина”, “Марина”, “Відь­ма”. Однак враження цілісності пояснюється чітко вибудуваною єдиною наскрізною лінією вистави та введенням дуже важливого персонажа “Від автора”, по суті, образу самого Тараса Шевченка.
— Звідки у виставі такі історично достовірні костюми, реквізит? Адже це так не характерно для студентських показів.
— Костюми і реквізити — це проблема. На жаль, сценічних костюмів у нас немає. Тож доводиться на різні концерти, вистави залучати створений мною власний гардероб, а також брати костюми та реквізит в оренду на кіностудії чи в якомусь театрі. На щастя, для вистави “Борітеся — поборете!” частину костюмів і реквізиту нам дав Київський “Театр юного глядача”.
— Варто, щоб таку гостру й актуальну виставу подивилося якомога більше людей. Чи зможете організувати її покази за межами академії?
— Таке бажання є, але здійснення цієї акції пов’язано з багатьма труднощами. Адже це не театр, а згуртовані студенти двох груп, які завершують цього року навчання. Ми плануємо побувати в Каневі на Чернечій горі, вклонитися Великому Кобзареві і показати там виставу “Борітеся — поборете!”
Кожна епоха по-новому відкриває для себе Шевченка, а учасники вистави “Борітеся — поборете!” відкрили і для себе, і для глядача саме того Шевченка, який залишається нашим Сучасником і Дороговказом.

Спілкувалася
Наталка ТЕРЛЕЦЬКА

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment