Сад його любові

p1010310
Фото автора

Напередодні Благовіщення телеканал “Культура” разом із галереєю “Арка” розпочали третій захід у рамках нового арт-проекту “Культура + Р2 = мистецтво”. Нинішня акція — відкриття 149-ї виставки живопису, графіки та дерев’яної скульптури лауреата Шевченківської премії Валерія ФРАНЧУКА відбулося в переповненій галереї Національного музею Тараса Шевченка. “Сад любові” — таку назву виставці дав сам художник. Напевно, і це підтверджували організатори й самі глядачі, вона найточніше відображає зміст і форми творчості митця.

Микола ТАБОРИТ

Одна з відвідувачок поцікавилася, що надихає митця на таку активну та багатогранну роботу. У відповідь почула: любов до України, до наших людей.
— Ось там, за горбами, моя Зелена (село на Поділлі, де народився художник — Авт.), — показав на одну зі своїх картин Валерій Франчук, — як і все в нас за горбами, її ще не видно, але вона там є, ми родом звідти, ми всі ще в дорозі, в пошуках своєї землі. Натхнення приходить не лише з прекрасними спогадами дитинства, а й завдяки численним зустрічам із моїми односельцями, друзями, які несуть у собі любов до цього світу.
Більшість виставлених полотен Франчука — це Україна в живих почуттєвих, характерних тільки його стилеві, пейзажах, квіткових композиціях. Представлена серія графічних робіт — це творчий звіт із мандрів дорогами Європи: Греції, Італії, Німеччини, Польщі тощо. Під час поїздок він робить багато замальовок, які, повернувшись додому, доопрацьовує, відшліфовуючи кожний штрих, кожну лінію. І в графіці, і в живописі Франчук неповторний, оригінальний, що так цінується в справжньому мистецтві.
Окрема сторінка його творчості — мала дерев’яна скульптура, якою почав займатися порівняно недавно, кілька років тому. Його композиції об’єднуються в серії, кожна робота з яких — яскраво-промовисті символи нашої історії — хай то буде Скіфія, Козаччина чи Шевченкіана. І тут, у скульптурі, він теж іде своїм шляхом. Валерій Франчук — митець успішний. Це засвідчують хай і нечисленні (з причин недорозвинутості мистецького менеджменту, безгрошів’я, байдужості держави)  його художні виставки за кордоном.
Тим прикріше було чути від заслуженого художника розповідь про його постійні поневіряння з майстернею. Чверть віку він є членом Національної спілки художників України. Упродовж цього часу він не мав свого кутка, де міг би спокійно працювати. Відому серію “Розгойдані дзвони пам’яті”, яку написав на тему Голодомору і передав у дар музею, робив удома, в дитячій кімнаті доньки. Останні роки його прихистили в дитсадку, в аварійному приміщенні, де взимку холодно, а в дощову пору затікає. За це крім пристойної орендної плати Франчук добровільно та безоплатно веде художню студію для дітей. Але попри все місцева влада (Ватутінська РДА) повсякчас намагається позбавити художника й цього благенького приміщення.
Нещодавно звільнилася майстерня на Хрещатику, 25, що перебуває на балансі Комунального підприємства з утримання житлового господарства Печерського району в м. Києві “Хрещатик”. Здавалося, що проблему художника, нарешті, хай і через чверть століття, буде вирішено. Тим паче, що творчі майстерні в цьому будинку були побудовані на виконання наказу Кабміну УРСР ще півстоліття тому і відтоді використовувалися за призначенням, хоча й не були власністю НСХУ. Але Київрада вчинила за принципом “своя рука — владика”, і віддала майстерню нібито фотохудожнику.
Втім, попри все художник мусить працювати, нести спраглим людським душам красу, любов і життєдайне світло навколишнього світу. Валерій Франчук вважає, що Божий дар, яким наділив його, як і більшість митців, Всевишній, він зобов’язаний віддавати людям у вигляді своїх талановитих творінь. І він їх дарує не лише в переносному, а й у прямому розумінні. У тому-таки Музеї Шевченка, на другому поверсі, експонується його великоформатне полотно за мотивами Кобзаря “Три літа”, подароване ним кілька років тому. Його роботи мають більше півсотні музеїв, картинних галерей України, є вони в близькому й далекому зарубіжжі. На картинах Франчука, як принагідно розповіла представниця університету “Україна”, виховується вже не одне покоління студентів. “Хто доторкнувся до прекрасного, — сказала вона, — хто збагнув красу його пейзажів, увібрав у душу настрої і дух тематичних полотен, той не бігатиме за крикливою дешевизною”.
Вона має рацію. Так само як організатори арт-проекту “Культура + Р2 = мистецтво”. Вони вносять свою частку в популяризацію українського мистецтва. Ініціатор і куратор проекту Руслан Руно, керівник приватної галереї “Арка”, котра має вже понад 600 робіт українських митців, разом із творчим директором ТК “Культура” Тетяною Бережко мають далекосяжні плани. Існує творча концепція розвитку телеканалу “Культура”, підписана Кабміном, їх підтримує Держтелерадіо. У переліку заходів — організація і висвітлення творчих подій, проведення у рамках телевізійного проекту прес-конференцій, мистецьких зустрічей, створення телефільмів про митців. У суботу стартували вже новим фільмом із цього циклу. Мріють вони й про арт-клуб, де могли б збиратися українські митці-однодумці, проводити літературні вечори, на рівних спілкуватися молоді й старші колеги. Щоб атмосферу наповнював дух творчості, так, приміром, як це було свого часу на популярному фестивалі “Молодість”…
А поки що разом із Валерієм Франчуком збирають і обдаровують красою і високими почуттями усіх, хто завітає у його “Сад любові”.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment